YOURA – Plan B
Юрія Бардаша можна вважати передвісником бурі, пророком чи великим поводирем, який, залишаючись максимально непублічним, керує ходом історії сучасної української музики (ширше – пострадянської). Це він декілька років тому почав робити «посіви» на аудиторію Вконтакті для стрімкого злету «Грибов» (що зараз тривіально роблять усі), на початку становлення групи «Метель» він зняв їм кліп, а до минулого року був супутником ЛУНИ – бувши десь за кулісами її творчості. Крім того, після «Тает Лед» Грибов у кальянну поп-музику повернулась пряма бочка, а стилізація та успіх Елджея зокрема, здається, працювала за заданим Юрою лекалом. Це тільки декілька прикладів для загальної наочності (окрім Quest Pistols, яких у кінці нульових знав ледь не кожен підліток) – перед нами не просто персонаж, а професіонал.
Власне, у треку AGENT дебютника «Plan B» Юрій із свого кута сірого кардинала підводить лінію: «Мечта так близко, все хотят в артисты, набрались эгоизма полные канистры». Зі сторони звичайного глядача чи слухача будь-яка діяльність артиста – це провокація інтересу до його его, а у метамодерні без орієнтирів виграє завше те, що кричить найсильніше — за тваринними законами людського сприйняття. За цим криком або зовсім нічого, або океани якихось істин. Власне, у сучасних умовах великої різниці між першим і другим абсолютно немає.
Тому на Plan B Бардаш звучить як пастор з товстезною книгою істин, якими готовий поділитись з усіма. Він скаже їх всього раз, як начальник відділу на машинобудівному заводі.
Стилізація на рівний індастріал та «мужицьку» сутність усього, що відбувається на альбомі не менш важлива, ніж лірика. Машина знає, з чого вона зроблена і як повинна працювати. Так і Юра все ще людина зі слабкостями, але з повним розумінням та відтворенням свого світу, де «плюс» і «мінус» – це складові усього сущого (реальності, яка все ще існує).
У коментах до дебютника «Plan B» досі прилітає фраза часів «Грибов» про «самого злого Юру», ледь не того ж штибу, як Дорну за альбом OTD, експериментальної аплікації на тему західної поп-музики. Пост-гайпові періоди кожен артист переживає по-різному. І Plan B – це назва, яка, можливо, крім натяку на «План Бардаша» має пряме значення: яким би не був основний план, запасний повинен рятувати від наслідків першого. Бо «Уже совсем даже не важно, что ты сделал, дядя» (з треку UNDERATTACK).
WWWAAAVVVEEE – 3.0
Перед нами третій альбом вундеркінда Володимира Мажори, юного художника-футуриста. Для нього минуле і майбутнє – конструктор, у руках – смисловий паяльник, яким він скріплює деталі своєї картини «нового» хай-тек світу з роботами, штучним інтелектом і усім іншим, чим можна начитатись/наспоглядати у футуристів. Зрештою, сам артист референсом на увесь концепт альбому вказує Алекса Росса та його «Індустрії майбутнього» – науково-популярну книгу для простого розуміння, які зміни чекають на людство у найближчі роки.
Туди і пакується уся ідея, ряд припущень та обґрунтованих логікою речей наслідкiв. Зменшення ролі людини у майбутньому для WWWAAAVVVEEE прямо пропорційне зменшенню людського начала у альбомі. Це естетика споглядання, байдужої констатації, у якому ні захвату, ні драми від ліричного героя не дочекаєшся. Упакований у стерильний глітч-біт, весь альбом намагається досягти ідеалу, де вища мета – це згенерований уже не людиною, а машиною програмний код. Це і Крафтверівський «The Man Machine», і, ще ближче – уся постчорнобильська Onuka.
«I don’t wanna be human anymore» (трек Virus) – знову ж таки не більш, ніж констатація, а не втеча від людської природи. Альбом WWWAAAVVVEEE звучить блискуче. Композиції та мелодика у межах внутрішніх експериментів зіграли свою роль повністю: у треку CODE – гра з жіночим хором, на фітах з Аліною Паш і Constantine – їх більш живі, аніж Володимира, вокали.
Але 3.0 аж надто багато віддає своїй формі, аніж смисловому концепту. Ніби ховаючись за скляною стіною, за якою нічого живого уже не залишилось. Хоча сам артист говорить про зовсім протилежне.
Останнє, зрештою, стосується усього лейблу Vidlik на чолі з Maneken’ом (з невеликим винятком у ролі Jerry Heil і частково — новими The Elephants).
Constantine – Поп-меньшинства (ч.1)
Історія Кості Дмитрієва схожа на роман бродяги-трубадура, який постійно шукає своє місце на королівському балу. Як співака його помітили на «Голосі Країни», що було аж у 2016. Опинившись у команді Дорна, Constantine став першим підписантом новоствореного лейблу Masterkaya. В той же час він заспівав на дебютнику Cape Cod «Cult», першій і останній спільній роботі артистів. У 2017 вийшов «Один», дебютний альбом із загадковою картинкою «не такого як всі» та треком «Кровожадность», який поставив його у ряд передових артистів нової української поп-музики. Згодом, з незрозумілих причин він пропадає з радарів, обриває прямі контакти з лейблом (хоча Masterkaya досі видає його альбоми суто формально), робить дивну коллабу з групою Quest Pistols Show, а наступного року видає EP «90». Тут він намагався помістити себе у формальності епохи «про яку усі забули, але досі там живуть». Однак її розуміння у місцевому розливі не співвідносяться з тим, про що все ще співав Костя: його дивна любов, у якій він завжди програє – це не «нова щирість», якою могли б захоплюватись підлітки.
На «Поп-меньшинства» Constantine заявляє про те, що цього разу «його ніхто не контролює, тексти писалися легко», а тема альбому – про те, як плавати проти течії та порушувати правила. Звичайна таблоїдна провокація , однак на перших п’яти треках бродяга-трубадур врешті намацав такт у танці з самим собою. Бо у його ніші «поп-меньшинства» йому конкурувати ні з ким.
Тут ми, нарешті, дочекались на новий хіт. «Глубоко» звучить як відчайдушний поп-гімн про чисте кохання, а усі треки всіяні ледь вловимим оптимізмом, пазл, якого не вистачало раніше – і тексти, у яких більш виражений наївний наратив, грають у цьому чи не найбільшу роль. Тут і «в пути на небеса», і «дым без огня», і «время застыло в такт» малюють картину, яку легко читати і, головне, відчувати.
Альбом тікає від канонів поп-продакшну, вислизаючи з трафаретів 2019 (але всіляко їх використовуючи) – хоча яким би продакшн не був, тембр Кості впізнати можна «из тысячи», крім того, вокал все ще грає основну роль – на соуловій основі з могутнім діапазоном вокаліста.
Усе, що «на фоні» – уже типова для артиста мета «добити» зовнішній вигляд у яскравих інструментальних тонах. У деталях скрипкових партій, семплованого хору та бітів будується весь реалізм – за канонами, скажімо, епохи Відродження.
Як і Alina Pash, Constantine ділить альбом на дві частини – друга навряд суперечитиме першій, бо за відсутності значного концепту форми будь-що зіллється з уже випущеним матеріалом. Це уже не так важливо. Навіть якщо артист нарешті знайшов свою формулу, навряд це зупинить його від втечі. Навіть з власного балу – така його природа.
Виправлення, 24 червня: групу АГОНЬ змінено на Quest Pistols Show.