ГоловнаКультура

Консервативний авангард. Про ретроспективу Олександра Богомазова в НХМУ

До 30 червня в Національному художньому музеї можна побачити масштабний виставковий проект "Творча лабораторія", для якого вперше зібрали практично всю спадщину експериментатора українського авангарду: ескізи, картини, теоретичні напрацювання та архівні матеріали Олександра Богомазова.

LB.ua розповідає детально про виставку.

Фото: Игорь Тишенко

Ретроспектива Богомазова в НХМУ — проект, який обіцяли так давно, що важко зрозуміти яка це за рахунком спроба показати спадщину одного з ключових представників авангарду в Україні. За словами Марії Задорожної [екс-директорки НХМУ], в 2013 році це повинна була бути "виставка-дослідження з інтерактивними елементами" присвячена триптиху "Пилярі". У 2017 році Укрпошта так і не дочекалася відкриття виставки і випустила марку “О. Богомазов. Правка пил. 1927” без прив'язки до завершення реставрації або масштабного музейного проекту, як передбачалося спочатку.

Може і на краще, що за ці два роки ажіотаж навколо виставки вщух, а музей встиг оновити айдентику, відреставрувати хол і стати більш гостинним для відвідувачів. Пощастило і з кураторкою виставки: Олена Кашуба-Вольвач, одна з небагатьох в Україні дослідників творчості Олександра Богомазова, приєдналася до команди музею в 2019 році.

Масштабні ретроспективи одного і того ж художника організовують з великими інтервалами, адже причина не тільки в попиті на новизну, але і в кількості зусиль, які необхідні щоб привезти експонати з розрізнених колекцій, знайти потрібний смисловий фокус і фінансування. У випадку з Богомазовим остання велика виставка в Україні відбулась в 1991 році, а картина "Пилярі" не залишала закриті для відвідувачів фонди музею 90 років.

Александр Богомазов. Правка пил. 1927
Александр Богомазов. Правка пил. 1927

У цій ситуації від ретроспективи Богомазова в головному художньому музеї країни очікуєш чимало, але як мінімум шанобливого ставлення та продуманої експозиції, адже зібрати вдалося практично все, що об'єктивно доступне в музейних колекціях України, приватних збірках  і архівах (за словами куратора це 70% всієї спадщини художника). Крім безпосередньо робіт, експозицію доповнили архівними матеріалами та цифровими репліками — інформації тут можна отримати з надлишком.

З точки зору організації виставки немає ні експериментів, ні авангардного монтажу, а механіка смислоутворення тримається на спаяних між собою роботах та історичній логіці. "Творча лабораторія" виявилась дуже обережною і академічною — матеріал упорядкований хронологічно і тематично, без пробілів, вирваних з контексту деталей або підкреслених зв\'язків з сучасністю.

Структура першого залу — розсортовані по стінах "-ізми", з якими послідовно та стрімко працював Богомазов у 1910-х роках. По сусідству з портретами дружини та зворушливими ліногравюри з рибками або квітами на підвіконні, можна побачити ескізи до відомої роботи "Сінний ринок", яка зберігається в приватній колекції в Росії. Вже тут видно, як стартовий набір з пуантилізму, скандинавського модерну й академізму дуже швидко дозволив Богомазову перейти до художньої мови, що відповідала темпу міського життя та була життєздатною серед інженерних та ідеологічних амбіцій побудувати чудесний світ новий ХХ століття.

У бажанні зрозуміти та візуалізувати  напругу, імпульс, масу, проявляється його підхід вченого або, скоріше, інженера, який не тільки вивчає, але й керує цими елементами на своїх полотнах. Відчути це можна на прикладі пейзажів, які Богомазов привіз з подорожей до Фінляндії (1911) і на Кавказ (1915). Примхливі вигини модерну змінилися раціональними ритмами кубо-футуризму, а романтизована та загадкова природа стала сумою факторів, які впливають на людину. Інтерес тут в тому, щоб розгадати як саме діють ці закони.

Фото: Игорь Тишенко

Результати своїх тривалих експериментів і практик Богомазов в 1914 році описав у книзі "Живопис і Елементи". Дуже особиста та щира, вона тим не менше вимагає від читача спершу засвоїти систему понять, щоб не втрачати хід думки автора й усвідомити, наскільки глобальні художні завдання він сам перед собою ставив. Стандартна експозиційна схема тут дійсно знаходить вагу і сенс: книга в центрі всього залу і те, що глядач бачить на стінах навколо, — проекції цих теорій, знахідок і образів між рядків.

За природою аналітичний склад розуму дозволяв Богомазову перетворювати свій досвід і спостереження в слова, чітко формулювати теорії та бути вчителем. Принципи академічної освіти не могли відповідати новому мистецтву, про який так багато писав у своїх роботах Богомазов, і освітні програми йому доводилося будувати самостійно:

"Наука з суми законів природи, властивостей і особливостей матеріалу створює дивовижні машини та знаряддя й надає своїм винаходам здібностей, які є чужеродними природі їх матеріалу, примушуючи їх літати, плавати, розмовляти і т.п. й ніхто не обурюється, що залізо розмовляє і співає, то чому ж мистецтво не може користуватися арсеналом відчуттів, які є в його розпорядженні, щоб потім — таким же чином, як і технічні науки, — мати змогу надати своєму матеріалові нових особливостей в розумінні багатства вираження та впливу на глядача?”

Паралельно з теорією, своїм студентам він пропонував експериментальні завдання та сюжети з сучасного міського життя, наповненого шумом автівок і трамваїв, димом фабрик та електричним світлом. Саме ті теми і завдання, з якими він особисто активно працював в 1910-х роках.

Після Кавказу та Фінляндії в житті Богомазова вже не буде тривалих подорожей і він залишатиметься, за великим рахунком, виключно в Києві. Рух, яким він видається й яким його сприймає розум, система кольору та значення форми залишаються інтересом Богомазова та підживлюються не абстрактними роздумами, а постійною увагою до доступного світу навколо. Перехожі на вулицях, випадкові подорожні, городяни зі звичними турботами, робочі, сімейне життя, десятки портретів Ванди — задумливої, веселої, незадоволеної, сплячої, читаючої — все це стає формою та кольором на папері, постійним питанням "Чому?". Богомазов прагнув виявити принципи, які керують візуальними образами так само, як закони гравітації, хімії, біології, механіки формують світ навколо.

Фото: Игорь Тишенко

Саме в цей період спокійної роботи, сімейного життя та літніх вечорів на дачі у приятелів він почав роботу над темою праці пильщиків — останній в його творчості. З трьох задуманих картин Богомазов завершить дві: "Правка пил" (1927) та "Пилярі" (1929), а для третьої він встигне зробити тільки підготовчі начерки.

Символічно, що тепер одна робота доступна тільки як цифрова репліка, друга є результатом багаторічної реставрації, а третя — частина постійної експозиції НХМУ. Яка з них схвилює глядача найбільше?

У залі намагалися розподілити простір між роботами порівну, але кульмінація та логічний підсумок "Творчої лабораторії" — відреставрована картина "Пилярі". Саме та, що була на Венеціанській бієнале, в Швейцарії і Японії, і після цього тріумфу повернулася до Києва понівеченою (ймовірно, ніхто тоді не подбав про умови тривалого зворотнього транспортування). Сумна іронія в тому, що Богомазов помер до цих подій і про успіх у Венеції та подальше забуття знаємо тільки ми.

Останній зал перекритий тож доводиться пройти все в зворотному порядку, мимоволі помічаючи зворушливі або фатальні деталі в роботах і біографії Богомазова. Це шанс пізнати людину, що майструвала іграшки для доньки, перераховувала гілки на деревах і виписувала зіницю у жаби, навіть якщо на полотні вона була не більшою за муху. Проте спеціально загострюючи увагу на біографії, дуже легко було б перетворити виставку на  мелодраму, адже рішення стати художником для Богомазова виявилося дорогим: зіпсовані відносини з батьком, підірване здоров'я і перманентні злидні. Це ж рішення, не дивлячись на сумніви у власному таланті, зробило життя цільним:

"Я художник. У цьому моя слабкість і сила ... Я знехтував усіма іншими кар'єрами, які б забезпечили мені матеріальний добробут, я проманяв їх на мистецтво і думаю, що вчиняючи так, я не йшов за одним своїм примхливим бажанням. Я мав можливість порівнювати і можу з гордістю сказати, що не помилився: кращого я не знаю!"

Підтвердження цих слів ми бачимо в "Творчій Лабораторії" тут і зараз, без спроб маніпулювати емоціями глядача або захопити його надлишковою видовищністю.

Ирина Тофан, Искусствовед
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter