ГоловнаКультура

Канни-2019. "Приховане життя" Терренса Маліка: кіно про гідність

В Каннах показали новий фільм Терренса Маліка – “Приховане життя”, трьохгодинну християнську медитацію про Франца Єгерштеттера, австрійського фермера, який відмовився складати присягу Гітлеру під час Другої світової, за що був страчений. 

LB.ua прогнозує стрічці великий приз основного журі (а від екуменічного – так точно) і розповідає про фільм в рамках спільного спецпроекту Schweppes та кінофестивалю “Київський тиждень критики”.

Фото: IMDb

Востаннє Малік був на Круазетт в 2011 році з фільмом, в назві якого теж було “життя”. Тоді епічне полотно з Бредом Піттом і Джессікою Честейн отримало “Золоту пальмову гілку”. З тих пір Малік робив дивні фільми про екзистенційні страждання красивих людей, зняті специфічною камерою Еммануеля Любецькі. До “пізнього” Маліка можна ставитись по-різному, але, здається, саме в “Прихованому житті” вподобана ним останніми роками форма знайшла відповідний зміст.

Франц Єгерштеттер (Аугуст Діль) живе звичайним життям фермера в австрійському селі з неймовірними краєвидами навколо. Краса природи контрастує з трагедією: надворі – 1940-й рік. Австрійські чоловіки воюють на боці нацистської Німеччини. Франц йде на військову підготовку, але не може зрозуміти, навіщо воювати в цій несправедливій війні і вбивати невинних людей. Його викликають до армії – він, під тиском обставин (жителі рідного села починають піддавати обструкції Франца і його родину), погоджується піти на війну, але скласти присягу Гітлеру врешті відмовляється. Франца заарештовують, кидають до в’язниці, обвинувачують в зраді і страчують (це не спойлер, у Вікіпедії можна прочитати, як і той факт, что Католицька церква беатифікувала Єгерштеттера в 2007 році). 

Але це – короткий переказ біографії героя. В центрі уваги Маліка – внутрішній стан Франца, який, чим більше на нього тиснуть, тим здається впевненішим стає у своєму рішенні. “ – Підпишіть цей папірець, і ви вийдете вільною людиною”. “– Я вже вільна людина”. 

Приховане життя в назві відсилає до цитати англійської письменниці Джордж Еліот з роману “Міддлмарч”, яку Малік приводить перед фінальними титрами: “…Якщо ваші і мої справи не такі вже й погані, як могли б бути, то це завдяки людям, які жили поруч з нами, непомітно і чесно, і поховані в невідомих могилах”.

Фото: IMDb

Фільм Маліка може здатись виснажливою проповіддю, але є в ньому щось глибше, аніж прочитані закадровим голосом молитви головних героїв. Всі ці наїзди камери (оператор цього разу – не Любецькі, а Йорг Відмер, який багато в цьому наслідує стиль першого), неймовірні краєвиди, музика (як оригінальна, так і всім відома – наприклад, третя симфонія Хенріка Горецькі), повільний рух персонажів, їх тендітність, майже прозорість, всі, як один, працюють на основну ідею Маліка: важливість віднайдення чогось всередині себе такого, що не дасть тобі вчинити зло. 

Певною мірою, в цьому фільмі аж надто контрастний розподіл на “добро” і “зло”: головний герой настільки чистий і незаплямований складнощами людяності, наскільки його опонент – Адольф Гітлер і вся вибудована ним система – є втіленням пекла. В “Прихованому житті” навіть є натяки на біблейські паралелі: тут навіть є персонаж, який спокушає головного героя, мовляв, чим ти своїм демаршем зарадиш, все одно хід війни не зміниться. 

Фільм Маліка базується на впевненості у величезному значенні однієї людини з почуттям власної гідності. Франц одним своїм існуванням підважує непохитність імперії зла: якщо одна людина настільки впевнена у своїх діях проти Гітлера, то, може, дійсно, ця система не настільки всеохоплююча?

Українська аудиторія зможе побачити в цьому сюжеті власні паралелі. Втім, історія про те, як одна людина знайшла в собі сили протистояти чомусь більшому за неї, здається, дуже на часі – в епоху смерті правди, коли слова нічого не означають. 

Малік проголошує таким чином благородну мету сучасності і на всі часи: прожити так, щоб навіть твої опоненти подзвонили в дзвони після твоєї смерті.

Фото: Variety

Звучить надто патетично, і виконано належним чином, але, на диво, працює: з сеансу виходиш на підкошених ногах. Єдине, що сидить скалкою: навіщо Малік взяв на ключові ролі стільки хороших неангломовних акторів (Діль, Франц Роговськи, Мікаель Блюмквіст, Маттіас Шоннартс, Бруно Ганц в останній ролі), якщо всі основні діалоги англійською? При тому, що неосновні репліки все одно говоряться німецькою і навіть не субтитруються? Це рішення можна пояснити тим, що фільм призначено для прокату в США (де не будуть нічого дублювати, а з субтитрами дивитись – тим більше), але якщо це було продиктовано художнім задумом, то виглядає, принаймні, дивно.

Колеги вже охрестили “Приховане життя” найкращим фільмом Терренса Маліка з часів “Дерева життя”, і, нам здається, він таки отримає одну з нагород від основного журі: це кіно, яке має сподобатись голові журі Алехандро Іньярріту

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, критикиня, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram