ГоловнаКультура

Гелен Геррітсен, кінофестиваль GoEast: "Ми маємо навчити глядачів ставити правильні питання"

Кінофестиваль GOEast, який щороку проходить в німецькому Вісбадені, – важливий майданчик для українського кіно. Фестиваль, створений для того, щоб знайомити глядачів з Західної Німеччини із кінематографом по інший бік колишнього муру, в цьому році показав кілька українських стрічок, в тому числі в основній конкурсній программі.

LB.ua зустрівся з директоркою кінофестивалю Гелен Геррітсен та обговорив 30-річчя падіння Берлінського муру та міфи, які з цим пов'язані, фокус на східноєвропейському кіно і цікавість до України.

Гелен Геррітсен
Фото: www.filmfestival-goeast.de
Гелен Геррітсен

Одна з важливих тем для культури в Німеччині сьогодні – це 30-річчя падіння Берлінського муру. Кінофестиваль у Вісбадені створений саме для того, щоб зшити дві Європи – західну і східну. Налагодження зв’язків між західною і східною частинами – актуальне питання і для України. Як ви вважаєте, чи зшиття західної і східної Німеччини досі на часі? І як фестиваль реагує на це питання?

В медіа це завжди актуальна тема. Це також є частиною шкільної програми, тож люди багато про це чують. Але переважно вони знають лише про добре відомий наратив: кордони відкрились і східні німці в своїх дешевих машинах начебто приїхали на захід і дивувались супермаркетам. Це історія, яку розповідають всім мільйон разів. Нам це не цікаво. 

Падіння Берлінського муру – це величезна геополітична подія, яка мала значні наслідки. Особливо тут, у західній Німеччині, можна відчути, що люди мало знають і розуміють досвід німців в східній частині. Я навіть не кажу про досвід країн Східної Європи. 

У нас була дискусія про це, яку ми організували разом з кінофестивалем в Коттбусі – вони на сході, ми на заході – і ми подумали, що наша спільна робота є символічною, через 30 років після падіння муру. Ми намагались дослідити період відразу після падіння муру, початок 90-х. Цього року в нас є ціла программа, яка рефлексує на цю тему. 

Ми поговорили не лише з кінематографістами, але й з представниками інших індустрій і подивились на цю подію з економічної та політичної точок зору. Мені здається, що на події такого масштабу варто дивитись під різними кутами, тому що саме тоді ми можемо зрозуміти, чи кіно тих часів реально відображало ситуацію. 

Ви казали, що на заході існує багато стереотипів про Східну Німеччину. Що це за стереотипи і чи змінюється ставлення до них у суспільстві?

Це переважно негативні стереотипи, хоча є й позитивні. Є регіональні відмінності: наприклад, вважається, що мешканці Саксонії – дуже старанні і багато працюють. Але назагал люди із колишньої НДР вважаються пасивними і не зацікавленими в політиці або зміні своєї долі. 

Можна сказати, що такі ж самі стереотипи існують в Західній Європі щодо Східної. Мовляв, комунізм зробив людей пасивними, люди не беруть на себе ініціативу, не висловлюються проти політиків і речей, якими люди не задоволені. Ці стереотипи досі існують. І партія “Альтернатива для Німеччини”, яка є правою, наразі грає на цих стереотипах. Багато людей в Східній Німеччині, особливо в селах, підтримує цю партію – там є прояви расизму і ксенофобії, про які ми дізнались протягом кризи з біженцями. Біженці були сприйняті там ворожо і навіть з проявами насильства. 

Але це зовсім не означає, що всі, хто там живе, думають так. Так себе поводиться не більшість мешканців. Це одна країна, і дуже дивно, що цей поділ досі існує – як ментально, так і в медіа. 

В одному із своїх інтерв’ю ви сказали, що не хочете підтримувати стереотип про східноєвропейське кіно – мовляв, воно лише на важкі соціальні теми і дуже похмуре. Чи дійсно такі стереотипи стосовно фільмів зі Східної Європи існують?

Є різне кіно – є фільми, які відбирають для показу кінофестивалей класу “А”, артхаусних кінофестивалей світу. Це фільми, які подорожують світом, і це, переважно, соціальні драми, іноді похмуре кіно, або ж на тему, про яку журналістам легше писати. 

Але є багато фільмів, які ризикують. В Німеччині, та й в інших західноєвропейських країнах, цим фільмам, які не потрапляють в певні уявлення про східноєвропейське кіно, важко знайти дистриб’ютора. 

Фото: Facebook / goEast Film Festival

Тобто, якщо фільм – не на соціально важливу тему, йому важче вийти в прокат тут?

Так. Тому що політичні або соціальні теми – це те, про що люди читають в медіа, що їм знайомо. Також є стереотип про те, що зняти фільм про дивну родину і її щасливе життя – це привілей західноєвропейської країни. Якщо такий фільм приїде із США, його подивляться, якщо їз Росії, то ні, це занадто далеко. 

Шкода, тому що багато чудових фільмів у Східній Європі створюються в усіх жанрах. Навіть у науковій фантастиці – вона низькобюджетна, зате експериментальна. Режисери намагаються сказати щось нове. Наприклад, це неймовірний український фільм “Брама” – він не ідеальний, але я його дивилась із задоволенням. Такі фільми рідко показуються поза країнами, де їх зняли. 

Цього року на фестивалі дуже багато українських фільмів на фестивалі, і багато представників української культури. Alyona Alyona, наприклад. Як у вас виникла ідея зробити такий український фокус цього року?

У нас немає фокусів на країнах, як таких. Але я бачу, що в Україні багато чого відбувається, адже криза, як би це цинічно не звучало, – дуже плодотворний період для творчості. У нас було відчуття, що кінематограф в Україні зараз дає багато цікавого, тож для нас логічно показати українські фільми, подивитись, як в Східній Європі розвивається кіно.

Україна зараз – важливий центр. Кінофестивалі Докудейс та ОМКФ – осередки, які продукують нові ідеї, нові кінопроекти. Авжеж, ми хочемо це все показати. Alyona Alyona – неймовірний феномен, мені здається. Я дізналась про неї із Calvert Journal. Потім ми дізнались, що в неї є агент в Німеччині, який працює з музикантами зі Східної Європи, і вирішили зробити панельну дискусію про музичні відео. В якийсь момент ми вирішили просто запитати, чи вона зможе дати тут концерт. Це було добре рішення. 

Як ви обирали українські фільми на фестиваль? Не лише до конкурсних програм, тому що там зрозуміла процедура, а в позаконкурсні. Чи була відправна точка в селекції українських фільмів?

Залежить від секції, авжеж. В секції про 90-ті у нас був фільм Кіри Муратової, тому що, я вважаю, що один з найважливіших моментів східноєвропейського кіно 90-х, не дивлячись на те, що в той час помітно зменшилось фінансування кіновиробництва і зупинились студії, – велике бажання експериментувати, розповідати історії по-іншому, більш радикально. Взагалі це те, що Муратова завжди робила. Але тут це особливим чином оприявнилось. Також почалась її робота з Ренатою Літвіновою, і фільм “Три історії” – дуже дивний і один з моїх улюблених. 

Ми показуємо його, тому що це яскравий представник експериментального кіно того часу.

В іншій секції, “Симпозіум” – також є українські фільми, про ромів. Історичний фільм “Вулиця вдови” – в цій програмі. В секції VR є проект про Майдан. Я думаю, що це дуже цікаво, коли нові медіа використовуються для того, щоб дивитись на історію, навіть якщо це нещодавні події. “Aftermath VR Майдан” – дуже популярний серед наших відвідувачів – даже можливість подивитись на події очима їх учасників, протестувальників на Майдані. 

Фото: Facebook / goEast Film Festival

Кожна секція фестивалю має свою ідентичність, тож ми підбираємо фільми, які туди підходять. В Україні зараз багато чого виходить, тому ми й показуємо українське кіно. 

Я знаю, що це не ваше рішення, але як так сталося, що в основному конкурсі беруть участь як ігрові, так і документальні фільми? 

Раніше було два окремих конкурси – ігровий і документальний. Але через те, що в мене – документальний бекграунд, я їжджу на багато документальних кінофестивалей, для мене це все – кіно. Особливо коли ми говоримо про повнометражний фільм – він повинен мати хорошу структуру, сценарій, драматургію, герої, інакше він не буде працювати. Авжеж, між ігровим і документальним є багато відмінностей, але я вважаю, що вони можуть змагатись один з одним. Іноді членам журі важко це збагнути, особливо якщо вони – зі сфери ігрового кіно. Це просто різні частини одного процесу. 

На Докудейс у нас була дискусія з приводу того, чи існує досі поділ на ігрове і неігрове кіно, чи не простіше все називати ігровим, особливо з розвитком того, що ми зараз називаємо гібридним кіно. Що ви думаєте з цього приводу?

Як тільки ви робите перший монтажний кадр, ви вже маніпулюєте зображенням. Але є широке поле для розуміння аутентичності. Я думаю, що на кінематографістах лежить велика відповідальність за те, щоб створити цю аутентичність. Особливо в документальному кіно. Ви повинні це зробити – для ваших героїв. 

Я думаю, що це нормально – просити героїв відтворити реальну сцену з життя, щоб зафільмувати її. Нормально мати свою точку зору. Але, мені здається, що проблема в іншому. Якщо наша аудиторія не досить освічена в тому, щоби зчитувати кіно, якщо вона думає, що все, що показується на екрані, – правда, і не розуміє силу монтажу і те, як просто зманіпулювати в кіно, – то основна проблема саме тут. Кінематографісти мають знайти спосіб самовираження, буде це ігрове кіно, чи документальне. Але ми маємо навчити глядачів ставити правильні питання і бути відкритими до будь-яких проявів кіно. 

З огляду на ваш документальний бекграунд, чи плануєте ви розширювати документальні секції на кінофестивалі?

Я думаю, що ми показуємо достатньо документальних фільмів тут щороку. Крім того, в Німеччині є чудові профільні документальні кінофестивалі, як DOK Leipzig, наприклад, або кінофестиваль в Мюнхені. Я не бачу особливої потреби в розширенні кількості документальних фільмів – вони фільми показуються в основному конкурсі, поза конкурсом, або в секції Біоскоп, яка дозволяє нам показувати фільми, у яких вже була німецька прем’єра. Цього року ми показуємо і “Процес” Сергія Лозниці, і “Мости часу” Аудрюса Стоніса про балтійську нову хвилю, “Border Cut” – чарівний польский фільм. 

Після зміни керівника Берлінського кінофестивалю як, на ваш погляд, зміниться кінофестивальний ландшафт в Німеччині?

Для нас дуже добре, що Барбара Вурм, з якою ми довго співпрацювали, тепер в селекційному комітеті Берлінале. У нас завжди були хороші зв’язки з Берлінале, особливо з секцією “Форум”. 

Фото: Дарья Бадьёр

Я думаю, що якщо кінофестиваль отримає більш сінефільский нахил, це піде йому на користь. Деякі люди скептично ставляться до того, чи будуть в Берлінале зміни. Але це величезний фестиваль, його організовує не одна людина. 

Але в фестивальному ландшафті наразі відбуваються зміни через Берлінале – вони змінюють свої дати, повертаючись до кінця лютого-початку березня. Тож для нас це дилема – чи зсувати свої дати ближче до травня, перед Каннами. Це важлива зміна. Але загальний консенсус такий, що Дітер Косслік достатньо був керівником фестивалю і настав час для свіжого повітря. Хтось скептично ставиться до того, що майже вся команда програмерів – не з Німеччини і німецькою навіть не говорить, але, мені здається, це не є проблемою. 

Як ви вважаєте, чи ухил Берлінале в більш сінефільський бік не відобразиться на готовності спонсорів давати гроші на фестиваль?

Я так не думаю. У них багато довгострокових і надійних партнерів, спонсорів. Карло Чатріан робив дуже розумні речі в Локарно, він завжди комбінував мейнстрим і авторське кіно. Якщо ви показуєте мейнстрім, який приваблює масову аудиторію, це дозволяє вам показувати фільми, які знаходяться на маргінесі, і на які приходить півзали. Я думаю, що це він зможе продовжити в Берліні. 

А яка аудиторія вашого фестивалю?

Тут багато сюрпризів. Велика частина нашої аудиторії, власне, має східноєвропейський бекграунд, вони живуть тут, але якось дотичні до культури Східної Європи, знають мови і так далі. Тому найкраще відвідуються покази фільмів з Росії, Польщі, України. Крім того, я думаю, що німцям дуже цікаві фільми з циї країн.

Чому?

У них добра репутація. А німці дуже скептично ставляться до фільмів власного виробництва. Німецькі кінематографісти також дуже самокритичні. Вони вважають, що фінансування розподіляється неправильно, що фільми часто стають результатами компромісів, що забагато людей працює над одним сценарієм, що забагато вноситься правок і втручань. 

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, Редакторка відділу "Культура"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter