ГоловнаКультура

"Ми його втрачаємо". Що відбувається з культурною спадщиною в Криму

LB.ua пройшовся найгучнішими проблемами з культурною спадщиною в окупованому Криму і спробував зрозуміти, що до них призвело і як Україна може їх вирішити.

Херсонес Таврійський

Херсонес Таврійський, на задньому плані – храм Святого Володимира
Фото: Вікіпедія
Херсонес Таврійський, на задньому плані – храм Святого Володимира

Античне місто Херсонес Таврійський та його хора (сільськогосподарські території навкруги) є об’єктом зі Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – з червня 2013 року.

В 2017 році в пресі заговорили про ймовірну передачу Херсонесу Російській православній церкві: в РФ вважають, що Херсонес – сакральне місце для християнства, адже нібито саме там хрестився князь Володимир. Жодного підтвердження цьому факту немає, але це ще одна спроба побудувати міфологізовану історіографію Росії і загалом не перший фейк, на якому Росія будує свою політику. Володимир Путін навіть закликав зробити з Херсонесу “російську Мекку”.

Після зміни кількох директорів заповідника, “Херсонес” – з 11 грудня 2018 року, згідно з “офіційним” сайтом, – очолила Олена Морозова із Санкт-Петербурга, яка раніше працювала в Державній музейній агенції Ленінградської області, а потім – в пітерському “Водоканалі”.

“Нинішня директорка заповідника Морозова – протеже єпископа РПЦ Тихона (Шевкунова), – розповідає LB.ua історик Олексій Мотов, який обізнаний зі станом справ в Криму. – Морозова курує проект зі створення паломницького центру в музейно-оперному центрі, який планують збудувати на мисі Кришталевому*. Якщо вона це робить – і цей проект відбувається під егідою РПЦ, – то можна зрозуміти, що де факто весь “Херсонес” вже під РПЦ”.

“Монахи ніколи не почувались обмеженими в Херсонесі – відбудовували корпуси на античних руїнах, наприклад”, – додає він. Той факт, що “Херсонес” належить до списку ЮНЕСКО, на думку музейника, жодним чином на його стані не відображається: “До списку ЮНЕСКО внесли не лише місто Херсонес, але й його хору, на якій також відбувається будівництво. ЮНЕСКО не реагує”.

В документах до пам’ятки на сайті ЮНЕСКО йдеться, що в 2013 році в Херсонесі була зафіксована ерозія, навколо – ”нечутливі урбаністичні або інфраструктурні розробки”, а також “критичний стан збереження руїн міста Херсонес Таврійський, деякі з яких знаходяться в напівзруйнованому стані, або в стані, близькому до руйнування”.

В 2016 році до документу додали рекомендацію запросити до Херсонесу моніторінгову місію ЮНЕСКО, про необхідність якої в Україні почали говорити ще з 2015 року. В 2018 році ЮНЕСКО ухвалив рішення, яке дозволить такій місії нарешті відбутись.

*На Кришталевому мисі дійсно планується будівництво “багатофункціонального культурного центру”, де буде парк, музейний комплекс, театр опери та балету. Про необхідність такого проекту заявив Володимир Путін в березні 2018 року, бюджет будівництва складає 25 млрд рублів (10,1 млрд грн – прим.), підрядчик – компанія “Стройгазмонтаж” Аркадія Ротенберга, яка будує Керченський міст.

Бахчисараський палац

Бахчисарайський заповідник
Фото: Крим.Реалії
Бахчисарайський заповідник

Головна болюча точка культурної спадщини Криму наразі – це “реставрація” Ханського палацу, великої мечеті та інших будівель, які належать до Бахчисарайського історико-культурного заповідника.

Про те, що окупаційна влада збирається “реставрувати” найголовнішу пам’ятку кримськотатарської культури, широкому загалу стало відомо в грудні 2016 року, коли Мінкульт повідомив про те, що над Ханським палацом будуть встановлювати навіс. Тоді наголошувалося, що фірма, яка займатиметься будівництвом, не має жодного стосунку до робіт з культурними пам’ятками.

“Реставрацією” Бахчисарайського палацу спочатку займались компанії “АТТА-Груп” та “Кірамет” – під виглядом протиаварійних робіт і без проведення попередньої експертизи. В рамках “реставрації”, наприклад, в той час з даху Великої Ханської мечеті зняли оригінальну покрівлю і замінили її на іспанський новоріб.

Пізніше в 2018 році “реставраційні роботи” продовжила інша компанія – “Меандр”, яка має багато контрактів на роботи в Криму: за даними Центру журналістських розслідувань, на суму близько двох мільярдів рублів (30 млн доларів).

Заступниця міністра культури Тамара Мазур в 2016 році заявила, що Мінкульт повідомив і окупаційну владу, і ЮНЕСКО про неприйнятність подібних робіт (в 2013 році Бахчисарайський заповідник номінували на внесення до списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і наразі він – у попередньому списку).

В 2017 році Мінкультури знову звернулось до ЮНЕСКО і до РФ з приводу руйнувань, які спричинили будівельні роботи в Ханському палаці та Великій мечеті (Біюк Хан Джамі). “Під час знімання черепиці та старовинних дубових балок з мечеті були пошкоджені розписи XVIII століття, – йдеться у повідомленні Мінкульту. – Крім того, фасадом будівлі пішли тріщини та обвалилась штукатурка через застосування під час миття техніки, яка застосовує струмінь води під великим тиском”.

Але це не єдині пошкодження пам’ятки.

“Комплекс Ханського палацу почав сповзати в річку Чурук-Су, – розповідає Олексій Мотов. – Мечеть розкрили перед зимою 2017-2018 року, і коли навесні туди прийшла комісія, то побачила всередині величезний шар з бруду і води. Частина води пішла вниз – розшарувався ґрунтовий пиріг і Ханський почав зповзати. Крім того, з’явились тріщини з адміністративному корпусі”.

Наявність тріщин в адміністративному корпусі Бахчисараського заповідника підтверджує Ельміра Аблялімова, колишня його директорка, яка зараз живе в Києві.

“Вони зняли черепицю та покрівлю мечеті, дерев’яну конструкцію, де були застосовані дуже складні будівельні вузли – це дивовижні конструкції, які так довго проіснували і простояли б ще стільки ж, – розповідає пані Ельміра. – Дійсно, покрівля потребувала реставрації, але не вся, також треба було зберегти методику, технологію і будівельні матеріали, які застосовувались при оригінальному будівництві. Перед початком робіт не провели досліджень ані ґрунтів, ані фундаменту, ані будівель – згори поклали армований бетон замість дерев’яного сейсмопоясу, потім – звичайні композитні клеєні дерев’яні конструкції і нову заводську черепицю. Звісно, в мечеті відразу луснули вітражі у вікнах, а стінами пішли мікротріщини. Одна велика тріщина з’явилась на стику між мечеттю та адміністративним корпусом”.

Колишня директорка підтверджує, що за період, коли будівля мечеті стояла відкритою, вона набрала багато вологи. “Мої джерела кажуть, що всередині досі дуже вогко. Підтвердити розшарування ґрунту я не можу, але я знаю, що вони зараз намагаються знайти якесь рішення”, – додає вона.

Основна проблема з Бахчисарайським палацом – повна інформація про проект “реставрації” відсутня. “Ми не володіємо інформацією про те, що відбувається, які рішення будуть приймати далі і що будуть робити потім”, – каже пані Ельміра.

“Ханський палац – центр політичного життя для кримських татар. В 1917 році там відбувся перший курултай кримськотатарського народу. Другий курултай – після тривалої депортації – також відбувся в цьому палаці. Останній курултай (перед окупацією) там був, коли делегати давали присягу. Для нас це дуже важливий об’єкт. Так, ми розуміємо, що він не зберіг оригінального вигляду (після першої анексії Криму 1783 року Російська імперія вже перебудовувала Ханський палац – прим.), але він все одно має величезне символічне значення. А в результаті цієї “реставрації” ми можемо отримати погану пародію на Ханський палац”, – підсумовує Ельміра Аблялімова.

Археологічні розкопки

Фото: Крим.Реалії

З 2015 року в Криму начебто розпочалась “золота ера археології”. Видання Крим.Реалії цитує голову кримського “Держкомітету з питань культурної спадщини” В’ячеслава Зарубіна, який розповів, що в 2015 році вони отримали 85 повідомлень про видачу відкритих листів – дозволів на проведення археологічних робіт. За той рік на території півострова було знайдено більше 5 тис артефактів.

Зростання кількості археологічних розкопок пов’язане з початком будівництва інфраструктурних об’єктів на окупованому півострові: наприклад, траси “Таврида”, першу чергу якої – від Керчі до Сімферополя – відкрили 1 січня 2019 року.

“Перед тим, як почати будувати, надсилається запит до управління охорони культурної спадщини – чи є на певній території пам’ятки? – розповідає історик Олексій Мотов, – Якщо експерти підтверджують, – за письмовими джерелами, картографічними або візуальними, – що пам’ятки є, складається кошторис проекту із включеними туди археологічними розкопками. Після того пам’ятку ставлять на облік. Слід сказати, що нормальні археологічні розкопки в цьому випадку малоймовірні – археологів затискають в строки, і позбавляють можливості повною мірою знайти і зафіксувати межі пам’ятки – адже вони можуть бути більшими, аніж вони думали. Вони проводять розкопки в установлених межах, після чого починається будівництво”.

В Резолюції Міжнародної конференції "Крим 2014-2017: анексована культура", яка відбулась в кінці 2017 року в Києві, йдеться про “появу в Криму археологів з Росії, які не знають специфіку розкопок археологічних пам’яток Криму та через стислі терміни робіт не дотримуються методики проведення польових досліджень”. Автори документу закликали РНБО внести російських археологів, які здійснюють розкопки в окупованому Криму до санкційних списків.

Керівник ради російської Спілки спелеологів Геннадій Самохін (праворуч) над об'єктами, знайденними біля смт Зуя
Фото: Крим.Реалії
Керівник ради російської Спілки спелеологів Геннадій Самохін (праворуч) над об'єктами, знайденними біля смт Зуя

Розкопки в Криму ведуть не лише російські археологи, але й місцеві. Їх відслідковують за дозволами на проведення археологічних робіт на сайті російського міністерства культури, та додають до бази даних сайту “Миротворець” як порушників українського законодавства.

“Коли кримських археологів обвинувачують в тому, що вони проводять розкопки і порушують закон, мають згадати про те, що в Законі України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” вся відповідальність за культурну спадщину покладається на окупанта (ст. 5, п. 7). А країна-окупант якраз і робить все, що в її силах, що ці розкопки підтримувати – фінансується археологічна діяльність в Криму дуже добре”, – каже пан Мотов.

“Буде набагато гірше, якщо ми змусимо [кримських археологів] перестати копати”, – додає він. За словами експерта, місцеві археологи краще знають історію і топографію потенційних місць розкопок і тому проводити їх будуть краще, аніж ті, хто приїде з Росії і все одно буде копати.

Українська сторона наголошує на тому, що міжнародні норми забороняють проводити археологічні розкопки на окупованих територіях, посилаючись на Гаазьку конвенцію 1954 року (Україна поки що ратифікувала лише перший протокол), де є вимога до країни-окупанта захищати культурні цінності території, яка окупована. Розкопки, які ведуть кримські археологи на території окупованого півострова незаконні згідно і з українським законодавством: для того, щоб вони були такими, на них треба брати дозвіл в Міністерства культури України.

1 травня 2018 року видання “Крим. Реалії” з посиланням на координатора Кримської контактної групи з прав людини Абдурешита Джеппарова повідомило, що після розкопок на будівництві траси “Таврида” до кримських музеїв мали передали 7 592 артефакти. Було оголошено про намір передати об’єкти до Східно-Кримського історико-культурного музею-заповіднику, Бахчисарайського історико-культурного і археологічного музею-заповіднику, заповіднику “Неаполь Скіфський” та до Центрального музею Тавриди.

“Максимум 10% з того, що знаходять під час археологічних розкопок, передають до музеїв. Були повідомлення про мільйони вивезених із Криму знахідок, але це неправда. Більша частина знайденого матеріалу – кераміка, наприклад, йде у відвал, а не до музеїв, – розповідає пан Олексій. – Крім того, матеріали з археологічних знахідок здаються в музеї комплексом. Не можна виокремити золото і відвезти його до Москви, наприклад, – і це відповідальність археолога, який керує експедицією. В професіоналізмі археологів, які копають в Криму – вони ж копали там до 2014 року, за рідким виключенням, я не сумніваюсь”.

Втім, перевірити точно, скільки предметів, знайдених під час численних археологічних робіт на окупованому півострові, опинилось в кримських музеях, можна лише звіривши звіти археологів та акти передачі предметів до музеїв.

Вивезені музейні цінності

Виставка Айвазовського в Третьяковській галереї
Фото: EPA/UPG
Виставка Айвазовського в Третьяковській галереї

В рамках колонізаторської політики, Росія вивозила з Україні культурні цінності, а нинішнє законодарство РФ в сфері реституції говорить про те, що повернути ці цінності, скоріше за все, не вдасться. “Системне обкрадання України Росією розпочалося задовго до Другої світової. І насправді ми весь час артикулюємо таку позицію в усіх перемовних процесах. Ми звертаємо увагу на те, що Україна системно зачищалась Російською імперією, а потім Радянським Союзом – і метою цього було не тільки вивезення предметів мистецтва, але і руйнація нашої історії та національної пам’яті”, – розповідала перша заступниця міністра культури Світлана Фоменко в інтерв’ю LB.ua з приводу українського досвіду реституції.

Однієї з найгучніших була виставка творів Івана Айвазовського в Третьяковській галереї в 2016 році. Тоді з Феодосійської картинної галереї в Москву відвезли 38 робіт художника, і в 2017 році повідомили, що повернули їх назад і більше віддавати не збираються. Втім, в кінці 2018 року “голова” кримського “уряду” Сергій Аксьонов повідомив, що роботи Айвазовського з цього музею відправляться в турне Росією – на пересувні виставки різними музеями.

Український Мінкульт наголошує на тому, що при вивезенні картин Айвазовського з території Криму Росія порушила статтю 5 Гаазької конвенції 1954 року, яка зобов’язує сторони “підтримувати зусилля компетентних національних влад окупованої території, щоб забезпечити охорону та збереження її культурних цінностей”.

З недавніх випадків вивезення цінностей в Росію:

  • в кінці 2016 – на початку 2017 в Санкт-Петербурзі відбулась виставка “Подорож до Криму”, для якої надали експонати з Центрального музею Тавріди у Сімферополі;

  • в липні 2017 року в заповіднику “Абрамцево” Московської області провели виставку “Кіммерія Максиміліана Волошина”, експонати для якої привезли з дому-музею Волошина в Коктебелі;

  • на виставку робіт Архіпа Куїнджі (ту саму, з якої вкрали полотно “Ай-Петрі”) в Третьяковській галереї відправили дві роботи з Симферопольского художнього музею – ”Місячна ніч на Дніпрі” та “Сосна”. Директорка Симферопольского музею обіцяє, що картини повернуться на місце в квітні.

“Скіфське золото” в Амстердамі

Виставка Крим: золото і секрети Чорного моря в музеї Алларда Пірсона (Амстердам)
Фото: EPA/UPG
Виставка Крим: золото і секрети Чорного моря в музеї Алларда Пірсона (Амстердам)

4 грудня 2016 року Амстердамський окружний суд прийняв рішення по “скіфському золоту”. Суд відмовив кримським музеям у поверненні їм експонатів виставки “Крим: золото і секрети Чорного моря”, яка відкрилась в музеї Алларда Пірсона до початку окупації Криму Росією.

11 та 12 березня цього року очікується засідання Апеляційного суду, де Україну представлятиме міністр юстиції Павло Петренко.

Колекція з понад 500 експонатів з чотирьох кримських музеїв – Центрального музея Тавриди, Керченського історико-культурного заповідника, Національного заповідника “Херсонес Таврійський” та Бахчисарайського історико-культурного заповідника – зберігається в музеї Алларда Пірсона, і Україна має заплатити за це 100 тис євро, щоправда, вже після повернення експонатів до України.

Імперська політика

Ці основні реперні точки в розмовах про культурну спадщину окупованого Криму демонструють, що Росія продовжує намагання вести колонізаторську імперську політику щодо України. На території окупованого Криму можна відслідкувати, що б відбувалось, якби Україна досі була в зоні контролю Росії.

Здається, що саме кримська ситуація є мініатюрою історії Україні у стосунках з Росією – з її хистом до переписування історії.

Ельміра Аблялімова
Фото: atr.ua
Ельміра Аблялімова

“Коли я читала історичні матеріали про першу анексію Криму – 1783 року, коли кримські татари втратили свою державність внаслідок у тому числі фальсифікацій та маніпуляцій з боку Російської імперії, – мені здалося, що нічого нового в 2014 не вигадали – просто повторили історію, – каже Ельміра Аблялімова. – Сьогодні для нас стає очевидним те, що нас змусили забути, хто ми є, яка наша історія, етногенез. І сьогодні те, що Росія робить в стосунку до України – це те що вона робила по відношенню до Криму в ті далекі часи».

“Ми все ще живемо з колоніальною версією історії – спочатку російського, а потім радянського періоду, коли деякі сторінки історії навмисно забувались і переписувались на користь ідеології”.

Руйнування Ханського палацу в Бахчисараї наводить на думку, що це відбувається не просто так, а в результаті певної культурної політики держави-окупанта.

“Я вважаю, що це цілеспрямована політика Росії з нівелювання кримськотатарського фактору в історіографії Криму, – додає пані Ельміра. – Мені іноді здається, що це симбіоз – і корупційна складова, і прийняті абсолютно непрофесійні рішення, і ідеологія. Але ідеологія – на першому плані”.

Але є ті, хто зі скепсисом ставиться до того, що окупаційна кримська влада може зробити щось умисно.

“Спостерігаючи, як хаотично вона реалізує інші свої проекти, вбачати в її діях реалізацію якогось ретельно розрахованого таємного зловіщого плану виглядає суттєвою переоцінкою її стратегічної компетентності, – вважає історик Олекса Гайворонський. – Ставлячи цю реставрацію в ряд інших подібних проектів, вона видається не дуже схожою ні на навмисне знищення Палацу, ні навіть на пропагандистську спробу привернути кримськотатарські симпатії уявною турботою про історичну спадщину. Радше тут можна вбачати зацікавлення економічні, адже Ханський палац, з його кепським станом споруд, надзвичайною складністю конструкції та, відповідно, виключною дороговизною будь-яких проектних і реставраційних робіт надає необмежені можливості для, як кажуть у них в Росії, "распіла". Тим паче, что анонсувалися просто таки фантастичні суми в карбованцях, заплановані на цю реставрацію; суми, що в кілька разів перевищували наші колишні розрахунки коштів, потрібних для професійної та делікатної реставрації об'єктів Ханського палацу”.

Позицію пана Олекси підтримує Олексій Мотов: “Навіщо вони це роблять (руйнують Ханську мечеть – авт.)? Є дві протилежні точки зору, які одна в одну вписуються. З одного боку, це культурний геноцид, все те ж нищення культури киримли. З іншого – жадібність, адже на [реставрацію] виділені великі кошти”. За попередніми оцінками, “реставрація” Бахчисарайського палацу коштуватиме 1,6 млрд рублів (приблизно 650 млн грн).

“Можна ж було нормально зробити роботи в мечеті. Але вони просто відмили частинку коштів, – додає він. – З іншого боку – з Ластівчиним гніздом так не вчиняють – тому що таке в них ставлення до кримськотатарської культури. Великий міф про велич Росії побудований на пригніченні інших народів”.

Роль України в тому, що зараз відбувається в Криму

Одна з поширених тез останніх п’яти років – що Україна недостатньо дбала про свою культурну політику, і це в тому числі призвело до окупації Криму і війни з Росією. Ця теза видається корисною з огляду на те, щоб усіляко спонукати суспільство до дискусії на тему культурної політики, обстоюючи її необхідність та приналежність до сфери національної безпеки.

Фото: EPA/UPG

Втім, на думку Олекси Гайворонського, не варто захоплюватись: “Працюючи в керівництві такого специфічного закладу культури як Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник (з 2001 до 2011 року – прим.авт.), мені не раз доводилося зсередини ставати свідком просто-таки злочинного нехтування кримською проблематикою, як і провальних стратегій культурної політики в АРК – зокрема, культурної політики в поліетнічному суспільстві, яка завжди вимагає особливої мудрості й делікатності. Тим не менш, перераховувати ці вади та скаржитися на "паперєдників" я не буду, бо тепер така критика вже не матиме жодного практичного сенсу”.

“Єдине, на чому вважаю необхідним наголосити, це на тому, що до переліку причин, котрі спричинили події 2014 року, культурна політика України, за всієї своєї недолугості, все ж таки не входила, – додає історик. – Бо на початок 2014 року в Україні було багато проблем, зокрема в галузях, що мали значно більш безпосередній стосунок до питань національної безпеки, ніж культурна політика. Але робити висновок, що це й стало причиною втрати Криму, буде дорівнювати ствердженню, ніби Україна "сама винна" у своїх територіальних втратах. Така думка, як відомо, дуже поширена в недругів України і є суцільною неправдою”. 

“Русская вєсна" в Криму була результатом рішення, прийнятого зовні та втіленого зовнішніми силами. Звісно, це відбулося за активної участі місцевих симпатиків, але їхня активність почала проявлятися лише після того, як це рішення ззовні було оголошене”.

Ельміра Аблялімова, яка свого часу працювала заступницею голови Бахчисарайської РДА, додає, що питання великих культурних заповідників в Криму вирішували на рівні місцевої влади – Верховної Ради Криму. Це, в тому числі, призвело до того, що, наприклад, Бахчисарайський палац не внесений до Державного реєстру пам’яток культурної спадщини національного значення.

“Всі питання передачі цього об’єкту на національний рівень завжди зупинялись в Верховній раді АР Крим, – пояснює вона. – Коли до нас приїздили експерти з ЮНЕСКО допомагати оформлювати заявку на включення Бахчисарайського палацу в список, нам казали, що ми не можемо подавати в ЮНЕСКО об’єкт, який управляється на локальному рівні – його слід передати на національний. Але коли це питання розглядали депутати (які в 2014 році вітали прихід Росії), вони аргументували, що Ханський палац – один з закладів Криму, який дає в бюджет багато податків, і вони начебто не можуть передати його на національний рівень”.

Пані Ельміра додає, що в 2000-х роках в Криму перевели на самоокупність три об’єкти – Бахчисарайський заповідник, Левадійський музей та Воронцовський палац. Оскільки Бахчисарайський заповідник був одним із найпопулярніших, йому вистачало коштів з продажу квитків – на зарплати, охорону та комунальні послуги, але на масштабну реставрацію або наукову роботу грошей вже не було.

Що робити, окрім як посипати голову попелом?

Наразі найголовніше питання стосовно культурної спадщини в Криму: чи приїде на півострів моніторингова місія ЮНЕСКО?

Головний офіс ЮНЕСКО в Парижі
Фото: EPA/UPG
Головний офіс ЮНЕСКО в Парижі

Про необхідність такої місії говорили вже давно – і в якийсь момент заступниця міністра Тамара Мазур навіть поскаржилась, що в ЮНЕСКО українські заяви ігнорують. Але в 2018 році стало відомо, що ЮНЕСКО таки надішле моніторингову місію стосовно ситуації в Криму.

Найближчим часом має відбутись перша фаза моніторингу. Як розповів в інтерв’ю “Українському тижню” постійний представник України в ЮНЕСКО Олег Шамшур, першу фазу “проводитимуть експерти організації в континентальній частині України, але із залученням «співрозмовників» із Криму (представників громадських організацій тощо). ... По завершенні першої стадії, очевидно, буде представлено доповідь гендиректора ЮНЕСКО про її підсумки, і тоді постане питання про проведення другої фази моніторингу безпосередньо в Криму. Заяви представників Росії на двох останніх засіданнях виконавчої ради можна однозначно інтерпретувати таким чином, що вони не збираються допускати місію ЮНЕСКО до роботи на окупованому півострові”.

Втім, можна очікувати, що місію ЮНЕСКО в Крим все ж таки пустять, але покажуть її представникам фейкову реальність про те, що все на окупованій території добре.

Слід також зазначити, що моніторингова місія ЮНЕСКО стосуватиметься не лише культурних цінностей, але й освіти та дотримання прав людини – словом, сфери відповідальності цієї організації.

“Моє глибоке переконання – ми зобов’язані пустити цю місію до Криму, – впевнена Ельміра Аблялімова. – В першу чергу, її присутність стане гарантією безпеки для жителів Криму, для кримських татар, для етнічних українців”.

“Головне, щоб експерти ЮНЕСКО були озброєні фактажем з боку України, щоб вони мали можливість подивитись ті об’єкти, на яких ми наполягаємо. Росія – чудовий маніпулятор, вона зможе намалювати що завгодно, тому важливо, щоб у місії була вся потрібна інформація”, – додає вона.

Друге питання – ратифікація другого протоколу Гаазької конвенції 1954 року, норми якого працюють в умовах, в яких опинився Крим, – окупації, але відсутнього збройного конфлікту. За словами першої заступниці міністра культури Світлани Фоменко, на найближчому засіданні Кабінету міністрів мають рекомендувати Президенту на внесення узгодженого із Міністерством оборони проекту закону “Про приєднання України до Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року”.

За словами Ельміри Аблялімової, приєднання до другого протоколу дозволить підключити інші механізми для впливу на ситуацію із пам’ятками в Криму. Ще один механізм, який можна застосувати – призначення спеціального уповноваженого комісара з мандатом ЮНЕСКО та можливістю приїздити в Крим для вивчення ситуації.

Але справа в тому, що ЮНЕСКО як організація вже не має такої сили, як можна сподіватись. З виходом з ЮНЕСКО США та Ізраїлю основним її донором є Росія і не виключено, що представники організації якщо не будуть висловлювати проросійські позиції, просто займуть нейтральну позицію щодо України.

Фото: Міністерство культури

“Можливо, я дуже різко скажу, але проблема взагалі в тому, як виконуються ці міжнародні конвенції. Наприклад, Росія не надає звіти про виконання конвенції 1954 року, хоча приїжджає на засідання виконкому. Отже, Росія не виконує цю конвенцію, то ж до неї треба якісь механізми застосовувати”, – казала Світлана Фоменко на круглому столі, присвяченому “скіфському золоту” та культурній спадщині окупованих територій, в 2016 році. Але робота з ЮНЕСКО продовжується, адже інших вагомих інструментів для міжнародного розголосу ситуації з пам’ятками на окупованих територіях немає, – і її ефективність залежатиме також і від міжнародного голосу України.

“Я вважаю, що нам потрібно перестати просто інформувати міжнародну спільноту, та перейти до більш наполегливих тактик”, – вважає пані Аблялімова, яка їздила в офіс ЮНЕСКО з доповіддю про кримську ситуацію. “Окрім того, нам слід криміналізувати норми другого протоколу [Гаазької конвенції] у власному законодавстві. Як ми можемо апелювати до міжнародної спільноти, якщо самі не захищаємо свої об’єкти? – додає вона. – Умовно кажучи – завтра настане деокупація Криму, що ми будемо робити? В нас навіть немає переліку об’єктів культурної спадщини, щоб проводити інвентаризацію. Ми маємо розуміти, що і як ми будемо робити, коли Крим повернеться”.

Замість епілогу

“Зараз, по п'яти роках після 2014, я з тривогою бачу, що нині йдеться вже не про те, правильно чи неправильно Україна уявлятиме собі Крим, а про те, чи згадуватиме вона його взагалі, – констатує Олекса Гайворонський. – Бо за п'ять років – вже в силу суто психологічних причин – існування "кордону" на межі Криму з Херсонщиною стало сприйматися як щось уже звичне. Я все частіше бачу приклади, коли українці думають і говорять про Крим як про закордон, коли кримські проблеми в їхніх очах щороку дедалі віддаляються й втрачають актуальність. І це є найсумнішим. "Ми його втрачаємо", як то кажуть”.

Фото: facebook/Mystetskyi Arsenal

Після початку окупації Криму Росією на материковій Україні загострився інтерес до кримськотатарської культури. До п’ятиріччя початку боротьби з окупацією в Мистецькому Арсеналі відкрилась масштабна виставка “Дивовижні історії Криму”, чиє значення і вага – предмет для окремої статті. Але чи готові українці деміфологізувати свої уявлення не лише про Крим, але й про самих себе (здається, що це – ланки одного ланцюга), питання відкрите.

“За моїм суб'єктивним враженням, великого стрибку зацікавленності кримською тематикою не сталося: Україна поглинута більш нагальними проблемами, ніж переосмислення історичного спадку одного з багатьох своїх регіонів, – продовжує Гайворонський. – В чому можна не сумніватися, це в тому, що в певних інтелектуальних колах з'явилася мода на окремі аспекти кримськотатарської культурної тематики. І це дуже добре. Але мода все ж таки не те саме що справжня глибока зацікавленість.

Варто зазначити й те, що кримськотатарська тематика, за всієї своєї важливості та особливого місця в кримському дискурсі, є лише частиною загальнокримської тематики. Адже не забудьмо, що мінімум 85 відсотків кримського населення становлять люди, для котрих кримськотатарські проблеми є не менш далекими, ніж для мешканців материка; при тому всі ці люди мають власні (інколи дуже категоричні) оцінки й уявлення стосовно минулого й майбутнього Криму. Це теж є сучасний Крим, приємний він чи ні”.

Дарья Бадьёр Дарья Бадьёр , Редактор отдела "Культура"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter