ГоловнаКультура

Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський

Жодне століття не розпочиналося із таких культурно-світоглядних криз, як двадцяте. Музика, яку романтизм призначив «найвищим із мистецтв», наділивши здатністю спонукати слухача до етично-моральних трансформацій, пережила її найгостріше. Виявилося, що культура шляхетних звуків однаково доступна як праведникам, так і злочинцям (Друга світова війна підкреслить цю тезу ще жирніше, аніж Перша), а також, що традиційна мажоро-мінорна система із її жорсткою ієрархією більше не відповідає картині сучасної будови суспільства.

Арнольд Шенберг
Фото: Arnold Schönberg Center
Арнольд Шенберг

У 20-ті роки XX століття паралельно з’являється кілька ладових систем, які мають замінити мажоро-мінор, позбавивши звуки взаємозалежності. Найбільш відома з них – додекафонія, винахід австрійського композитора Арнольда Шенберга, що перетворив композицію на конструктор із дванадцяти незалежних тонів. Офіційна дата її народження – 1923 рік, саме тоді з’явився цикл із п’яти п’єс для фортепіано ор.23. Втім, незалежність мови спричинила тотальну регламентованість самої композиції: тема (в додекафонії вона називається «серія») могла звучати лише чотирма різними способами – у прямому русі, ракоході, інверсії та поєднанні інверсії із ракоходом. Фактично, історія про незалежність перетворилася в межах строгої додекафонії у гетто для дванадцяти тонів: усі виявилися однаково залежними.

Додекафонія стала символом нової системи і мовою для відвертої розповіді про повоєнні жахи. Перші слова, якими Шенберг похвалив свій винахід, прозвучали цілком у дусі націонал-соціалізму: «Створений мною метод затвердить перевагу германської музики на декілька сотень років». За іронією долі додекафонна система, створена єврейським митцем і підтримана іншими, знову ж таки, єврейськими митцями, в часи Третього Рейху була віднесена до «дегенеративного мистецтва».

В Україні цю систему підтримали двоє галицьких авторів – Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський. Обох спіткала трагічна доля і забуття, і лише в останні роки XX століття почалося поступове повернення їхньої творчості. Не зважаючи на те, що обидва майже все життя прожили у Львові, вони вважаються польськими авторами і майже невідомі в Україні.

Юзеф Кофлер (1896-1944), який сьогодні досить широко досліджений польськими музикознавцями, за життя був аутсайдером. Польські композитори на той час знаходились під сильним впливом Кароля Шимановського – до речі, ще одного митця, народженого в Україні. Шимановський народився в селі Тимошівка, нині Кам'янського району Черкаської області і перші 19 років постійно жив в Україні, а потім повернувся на батьківщину в роки Другої світової – в Єлисаветград, Київ і Умань. В Україні написана велика частина його композиторського доробку, в тому числі й знамениті Друга і Третя симфонії.

Юзеф Кофлер
Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Юзеф Кофлер

Кофлер писав музику підкреслено далеку від п’єс Шимановського, і його твори звучали на фестивалях у Західній Європі, а вдома – ігнорувалися. Син багатого єврейського купця з Галичини почав писати музику у віці дванадцяти років, і тому був відправлений до Відня у 1914 році для вивчення музики. Через примус до військової служби повернувся у 1918 році і добровільно вступив до польської армії, через що не міг продовжувати навчання до 1920 року. У 1923 році захистив докторську дисертацію з симфонічної творчості Мендельсона (що дуже дивно з огляду на подальшу сферу його зацікавлень) у віденського музикознавця Гвідо Адлера.

У Львів Кофлер повернувся у 1924 році, і надалі пов’язав своє життя зі Львівською консерваторією. Власне, справжня творчість почалася із засвоєння методу Арнольда Шенберга. Кофлер ніколи не зустрічався із Шенбергом, проте називав його своїм вчителем і наслідував його принципи. У своїй творчості композитор поєднував два, здавалося б, антагоністичні напрямки – неокласицизм і додекафонію. Це віртуозна, свіжа, гумористична, і в той самий час містична музика, що засновується на польсько-українській традиції, і також має європейський дух.

Додекафонія, яку Кофлер засвоїв від Шенберга, між тим, має на меті зовсім інший рух – не до закріпачення, а до свободи. Навіть у найбільш послідовному щодо втілення строгої 12-тонової системи творі «15 варіацій на 12 тонів ор.9», присвяченому Шенбергу, Кофлер часто відходить від обов’язкових правил і дає волю чуттєвості. Романтизація творчості, притаманна львівським митцям на всіх етапах розвитку культури, особливо очевидна в умовах строгої системи. До речі, дванадцять варіацій із циклу виконували дванадцять піаністів у проекті Остапа Мануляка «Дванадцять за Кофлером», що відбувся 12.12.2012 року у Львові.

Один із найчуттєвіших взірців галицької додекафонії – це Кантата для голосу, кларнета, альта і віолончелі, ор.14, «Любов» (1931), прем’єра якої відбулася у Львові у 1932 році. В текстовій основі – знамениті рядки з Першого послання Павла до коринтян, на які вже писали музику Брамс і Регер. Вибір цього тексту міг бути пов’язаний і зі шлюбом Кофлера, але в журналі «Оркієстра», де він був редактором, композитор написав наступне: «Наша мета ідеалістична. Ми живемо в той час, коли багато людей вважають природним і, можливо, навіть необхідним зневажати ідеалізм, ігнорувати його, висміювати і засуджувати. Це сумний, але справжній факт: більша частина нашого покоління є абсолютно матеріалістичною, споживацькою у своїй ментальності та цілях. Це найсерйозніше захворювання нашого часу».

«Любов» - єдиний твір для голосу з ансамблем, написаний у дванадцятитоновому методі. З одного боку, маємо конструктивізм, об'єктивність та строгість форми. З іншого – відтінки маревних станів, які відображаються у термінах tranquillo (тихо), misterioso (таємничо), dolcissimo (солодко) і cantabile (співучо). Основний стан – це споглядання, зосередженість і спокій, але кульмінація одночасно призводить до тихого, шляхетного пафосу.

У Львівській консерваторії композитор працює майже два десятиліття. Він викладає унікальний курс атональної композиції, заради чого до Львова з’їжджаються талановита молодь, у тому числі австро-польський композитор з єврейської сім’ї Роман Гаубеншток-Раматі, який у другій половині XX століття стане однією із ключових фігур Літніх курсів у Дармштаті та австрійської музичної культури в цілому.

На жаль, будь-які відомості про Кофлера втрачаються з моменту його депортації під час захоплення Львова німецькою армією у 1941 році. Швидше за все, він був розстріляний разом із сім’єю на початку 1944 року поруч із польським містечком Коросно. Останній збережений твір Кофлера – «Українські ескізи», в якому запозичуються інтонації українського фольклору.

Обкладинка диску з творами Тадеуша Маєрського
Фото: Toccata Classics
Обкладинка диску з творами Тадеуша Маєрського

Тадеуш Маєрський (1888-1963), на відміну від Кофлера, помер своєю смертю, проте піддався масованій зовнішній та внутрішній цензурі. Його ім’я фігурувало у списку формалістів із сумнозвісної постанови ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» Мураделі» 1948 року, через що він повністю припинив додекафонні експерименти.

Його додекафонія 1930-х знаходилась під впливом Кофлера, проте у поєднанні 12-тонової системи із традиційним мажоро-мінором він зробив ще більше реверансів у бік останнього. Його «Етюд» із циклу «Три твори» 1935-го року настільки акуратно вживає додекафонну послідовність, що його навіть друкують у збірці «Фортепіанні твори українських радянських композиторів»

Маєрський ставиться до додекафонії як до способу створення невагомої, фантастичної теми. У якості засобу композиції цілого він її взагалі не використовує.

На відміну від Кофлера, у консерваторії Маєрський викладає не композицію, а фортепіанну гру – настільки вдало, що навіть винаходить методи реабілітації «переграних» рук учнів. Втім, на подальший розвиток української композиторської школи Маєрський майже не впливає.

Відродження творчого спадку Маєрського активізувалося нещодавно – вже на початку XXI століття зусиллями польського піаніста Міхала Древновські. В Україні він і досі майже не звучить, один із небагатьох популяризаторів – львівська музична агенція Collegium Musicum.

Загалом заведено вважати, що історія української додекафонії бере свій початок у творчості композиторів-шістдесятників. Втім, творчість Кофлера і Маєрського говорить про те, що наша школа – ровесниця шенберговської та є першою у Східній Європі. Як не дивно, але більше всього «привласненню» цих митців, які все життя присвятили Львову і не можуть бути нам «чужими», пручаються самі українці.

Любовь Морозова Любовь Морозова , Музыкальный критик, журналист
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter