ГоловнаКультура

​«Лабіринти Аксініна» в НХМУ. В очікуванні дешифратора

Виставка в Національному художньому музеї України «Лабіринти Аксініна» вперше в Україні в такому представницькому форматі знайомить з творчістю легендарного львівського графіка 1970-1980-х. Найбільша цінність події – те, що мистецтво Аксініна потрапило нарешті в один з найбільш поважних музейних просторів країни, і що в комплекті до виставки – нарешті довго-довго очікуваний двотомник каталогу-резоне «Час і вічність Олександра Аксініна», де твори вміщено паралельно з фрагментами щоденників (загалом їх 27 томів, щоденно впродовж 1965-1985 рр.). Єдиний мінус для шанувальників – 1500 гривень за комплект.

Наталія Космолінська , Журналістка, мистецтвознавець

Фото: mitec.ua

Автобіографія Аксініна атракційно коротка: «У 1949 році начебто російська людина народилась в начебто європейському місті Львові. Православний. 1972 року – диплом Поліграфічного інститут, за спеціальністю – графік. 1977 рік – 1-ше одкровення із супутнім відчуттям часу. 1981 рік – 2-ге одкровення із супутнім відчуттям вічності. 1979 рік – перша виставка в Таллінні. 1981– друга виставка в Польщі. Все».

Дожити до часів, коли його помітять музеї, критики, колекціонери, Аксінін не встиг. 1985-го року пасажирський «ТУ-134А» рейсом Таллінн-Львів, яким художник повертався додому, зіткнувся поблизу Золочева (Львівська область) з «Ан-26», що віз до Москви керівництво Військово-Повітряних Сил Прикарпатського військового округу. Фатум (Аксінін вже життя панічно боявся літати), помножений на забобони не фотографуватись перед вильотом (друг Тиніс клацнув його в аеропорту, в кадр потрапила табличка огорожі «Виходу немає!»). Як стало відомо згодом, військові теж фотографувалися на згадку. Аксініну було 35-ть. Саме ці цифри постійно випадали, коли художник намагався вирахувати свій вік з допомогою магії «І цзін». Співпадіння чи містика, але аварія сталася 3 травня.

На контрасті із лаконічним життєвим шляхом творча спадщина художника нагадує щільно напаковану капсулу часу. Його образо-тексти, по суті – психологічні есе, дуже виразно передають герметичну атмосферу «совка» з її безальтернативністю внутрішньої еміграції для покоління, що дорослішало в хрущовську «відлигу» і самостверджувалось в часи брєжнєвського «застою».

Аксінін, як і всі в ті часи, кому було затісно в радянській дійсності, визбирував інформацію по крихтах, в ч/б ілюстраціях і самвидавчих перекладах, розкладав по молекулах і обсмоктував в безконечних розмовах за кавою і «до кави». В бекграунді аксінінської творчості – весь «джентельменський набір» неформалів-інтелектуалів Радянського Союзу 1970-1980-х: Дюрер, Брейгель, Босх, Ешер, Достоєвський, Кафка, Свіфт, Борхес, християнська філософія, східна філософія, світова філософія ХХ століття. Для Аксініна це була не просто, як у багатьох радянських інтелігентів, пожива розуму задля поживи, Олександр зосереджено вишукував елементи «будівельних матеріалів» для своїх філософських та образних концепцій. У своїй вступній статті до каталогу «Час і вічність Олександра Аксініна» Любов Ілюхіна наводить дуже показовий спогад його друга Онусайтіса: «Студента третього курсу Українського поліграфічного інституту Олександра Аксініна викликали на засідання кафедри, щоби вичитати за недбальство “Аксінін, ви дуже мало рисуєте. Чим ви зайняті?”. – “Я читаю”».

Олександр Аксінін. Притча про життя і смерть. 1979. Офорт
Фото: НХМУ
Олександр Аксінін. Притча про життя і смерть. 1979. Офорт
 

У Львові, з його мультикультурним історико-культурним контекстом, романтичною аурою «кишенькового закордону» «салонами» (квартирниками) вцілілих довоєнних модерністів, альтернативними просторами комунікації (кав’ярні «Нектар» і «Вірменка», філософські семінари Едіка Іліневського, кіноклуб на Хасанській) відкривати «приватні брами» до світової культури в радянській «залізній завісі» було легше, ніж в Києві. Тим більше графікам: як не дивно, радянська пошта надавала їм унікальну (в умовах жорсткого контролю за творчістю в СРСР) можливість відправити роботу на міжнародний конкурс звичайним листом/бандероллю, а навзаєм отримати, як мінімум, каталог – «віконечко» в світ арт-новин та експериментів. Саме завдяки пошті Аксінін отримав перше офіційне прижиттєве визнання – в Польщі: Почесну медаль Міжнародного бієнале в Лодзі, перемогу в конкурсі екслібрісів до 1500-х уродин св. Бенедикта, покровителя Європи.

За межами свого кола львівської нонконформістської богеми (графіки Ірина Гінзбург-Соболєва, Гера Левицька, Володимир Онусайтіс, Богдан Пікулицький, Юрій Чаришніков, Володимир Пінігін, художник Веніамін Сіпер, психіатр і колекціонер Олександр Корольов, мистецтвознавці Григорій Островський і Дмитро Шелест…) географія спілкування Аксініна обмежувалась Прибалтикою та двома радянськими столицями. В Таллінні жив задушевний друг, теж графік і одна з культових фігур естонського неофіційного мистецтва Тиніс Вінт. В Москві/Ленінграді дружина художника, піаністка і авторка самвидавчої періодики Енгеліна Буряковська познайомила його з Д. Пріговим, І. Кабаковим, В. Кривуліним, О. Рабіном.

«Ювелірний» світ графіки Аксініна – герметичний, складнопідрядний, старанно пророщений з сотень цитат, метафор, парафразів, натяків – незалежно від теми кожного окремого твору, циклу чи індивідуальності особистості, яким присвячено численні екслібриси, нагадує розкадровку одного-єдиного фільму. Інтелектуалам пропонується ребус\лабіринт безконечного універсального тексту, складеного на основі образно-знакової системи світової культури та філософії. Причім аксінінські конструкти цікаві як для тих, хто здатен відчитати їх метафорично-символічний ряд, так і для тих, хто зчитує лише естетику форми.

«Аксінін відчував свою творчість безнадійно багатовимірною і нескінченною, – констатував свого часу художник Ігор Дюрич, приятель і багаторічний співрозмовник митця, – розвиток первісних форм, динаміка кольороемоційних станів, мізансцени наскрізної дії, трансцендентний план образів та знаків – він творив світ ґрунтовно і без пробілів. Він знав, що рано помре, однак “передчасно померлим автором” залишався б, проживши хоч дві тисячі років, – вичерпатися він не міг».

Відразу після загибелі Олександра Аксініна в авіакатастрофі вийшла хвиля есе і спогадів in memoria художника. Але далі кола тих же таки неформалів-інтелектуалів визнання не пішло. В незалежній Україні російськомовний позаполітичний Аксінін з його складнопідрядними ребусами на теми Часу і Вічності довший час не цікавив ні офіційні мистецькі інституції, ні арт-ринок. Журналіст Алла Ботанова згадує, як київські галеристи 1990-х, до кого вона приходила на прохання удови Аксініна Тетяни Білінської (Сіпер) купити його графіку, кривили губи: «Нікому ця інтелектуальна графіка не потрібна». Відповідно, не вдалося зберегти унікальну кімнату/робітню художника на вул. акад. Ф. Колеси, 13 – була ідея зробити її меморіальною.

Проте друзі та затяті шанувальники Аксініна (львів’яни і колишні львів’яни) всі ці роки як і де могли, розбудовували простір пам’яті про художника. Перша персональна музейна виставка Аксініна в незалежній Україні відбулась, як можна було б сподіватись, не у Львові, а в Хмельницькому художньому музеї (1992) – стараннями Алли Ботанової. У Львові за цей час відбулось три виставки художника: в галереї «Дзига» (2001 р., і до неї в комплекті львівський краєзнавчий часопис «Галицька брама» видав меморіальний номер зі спогадами та спробою аналітики творчості), в галереї «Primus» (2009 р.) і нарешті музейна – у Львівській Національній галереї мистецтв (2014 р.). В Росії – стараннями колишнього львів’янина Ігоря Введенського, який живе і працює в Ростові, за цей час сім персональних (в тому числі три в Москві: в ЦДХ, виставкових залах Державного музею А.С. Пушкіна на Арбаті і Державному Центрі Сучасного мистецтва) та багато групових. Введенський вигадливо використовує будь-яку можливість для промоції творчості Аксініна. За його ж участі і фінансової підтримки серед найбільш помітних персональних закордоном: ініційована фундацією Дмитра Шелеста презентація Аксініна в Гданьску (галерея «Pionova») в комплекті з першим солідним каталогом і виставка у Франкфурті на Майні. Активна мистецька промоція творчості Аксініна провадиться також в Ізраїлі, де живе колишній львів'янин Юрій Гіттік, якому ми завдячуємо докладним сайтом Аксініна. На згадку про художника там були ініційовані різноманітні арт-акції, квартирники і неформальні виставки.

З виставки "Лабірінти Аксініна" в НХМУ
Фото: НХМУ
З виставки "Лабірінти Аксініна" в НХМУ

Величезна робота по фіксації творчої спадщини, архівів і спогадів про художника, розпочата Тетяною Білінською, зроблена львівською дослідницею Любовью Ілюхіною. Вона зібрала і видала книжку про дружину художника «Енгеліна Буряковська», де можна знайти безліч дрібних побутових замальовок з життя Аксініна, що так оживляють його медитативно-філософські твори. Проте «живої» книжки про Аксініна в контексті офіційного і неофіційного мистецтва львівських/радянських 1970-х-1980-х все ж бракує. Зрештою, як і нарешті ґрунтовного мистецького дослідження його образної мови.

Виставка "Лабіринти Аксініна" триватиме в Національному художньому музеї до 10 грудня 2017 року.

Наталія Космолінська , Журналістка, мистецтвознавець