ГоловнаКультура

​У пошуку форм. Гід по національному конкурсу ОМКФ-2017

З 14 по 22 липня триватиме восьмий Одеський міжнародний кінофестиваль. Двадцять три українські фільми будуть показані у двох конкурсних програмах. Серед них чимало прем’єр, а також стрічок, в яких вже є успішною фестивальна історія.

LB.ua пропонує огляд програми.

Альона Пензій Альона Пензій , Журналістка

Кадр з фільму Dixie Land
Фото: ОМКФ
Кадр з фільму Dixie Land

В повнометражному національному конкурсі заявлені шість стрічок.

«Dixie Land» Романа Бондарчука оповідає про останні роки існування херсонського дитячого джазового колективу. Картину знімали 7 років. За цей час діти росли, змінювалися їхні пріоритети в житті, хтось пішов з музики, хтось лишився. Помер засновник і незмінний з кінця 1940-х років керівник колективу Семен Ривкін.

Прем’єра стрічки відбулася на цьогорічному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA.

Одразу в двох конкурсних програмах заявлена документальна стрічка Сергія Буковського «Головна роль». Цей фільм про матір режисера, радянську актрису Ніну Антонову, – спроба знайти відповіді на відверті питання до рідної людини. Світова прем’єра фільму відбулася на фестивалі DOK Leipzig, українська – на Docudays UA.

Нову картину представить Аркадій Непиталюк. Восени минулого року зі своєю соціально-побутовою комедією «Кров’янка» він переміг в національному конкурсі "Молодості". Його повний метр «Припутні» – фільм про долю, яка не обминає нікого. «Мене, як автора та режисера, цікавлять «дрібні» українці, ті, котрі не роблять героїчних вчинків, взагалі не є «героями». Бо саме вони є тими «молекулами», з котрих складається щось більше. Їх треба вивчати, щоб знати природу нашого народу», – розповідає режисер фільму.

За словами режисера Валентина Васяновича, його фільм «Рівень чорного» "розповідає про самотність у великому місті, про виклики, що виникають у людей, котрі прожили більшу частину життя. Головний герой – 50-ти річний фотограф, котрий знімає чуже щастя, а сам має з цим проблеми". На Одеському фестивалі відбудеться прем’єра стрічки, а вже у вересні картина вийде в прокат.

Також на фестивалі можна буде переглянути повнометражний ігровий дебют Юрія Речинського «Січень – Березень». В цьому році фільм вже встиг побувати на Ротердамському фестивалі, де був відібраний в конкурсну програму «Bright Future». Попередній документальний фільм автора про одеських безпритульних «Хворісукалюди» мав успішну фестивальну історію як в Україні, так і закордоном. Операторами фільму Речинського виступили Вольфганг і Себастіан Талери – батько і син. Вольфганг працював на фільмах Ульріха Зайдля та Міхаеля Главоггера, а Себастіан працював на двох стрічках української режисерки Марини Степанської.

В тому числі і на її повнометражному дебюті – «Стрімголов», прем’єра якого нещодавно відбулася на фестивалі в Карлових Варах, де він отримав схвальні відгуки критиків. Авторитетне американське видання про кіно «Variety» назвала фільм ковтком свіжого повітря, що пропонує «спокійний революційний погляд на постреволюційну Україну». Нагадаємо, що 2015-го Марина виграла в національному конкурсі Одеського фестивалю зі своєю стрічкою «Чоловіча робота».

Не менш цікавою буде програма національного короткометражного конкурсу, де представлені 17 картин.

Минулорічний переможець фестивалю Філіп Сотниченко цього року представить нову картину «Технічна перерва». Сценарій був написаний ще в 2012 році. Головна героїня в мовчазній самотності, переживає життєву драму. Та цього ніхто не помітив, бо все відбувається під час технічної перерви на задвірках магазину, де вона працює. За двадцять хвилин вона вже знов біля каси.

Рятувати життя пацієнту чи помститися кривднику – перед таким складним моральним вибором стоїть героїня «Солатіум» Христини Тинькевич. Ідея фільму виникла після того, як режисерка прочитала історію про жінку-лікаря, яка мала врятувати життя своєму ґвалтівнику. «Декілька днів після цього я думала над тим, що б я зробила на її місці. І, оскільки кіно є спробою знайти відповіді на свої внутрішні питання, народився сценарій», – розповідає авторка.

Постер до фільму "Бузок"
Фото: Facebook / БУЗОК / LILAC
Постер до фільму "Бузок"

Натомість героїня фільму Юрія Катинського «Запаморочення» хоч і не вирішує долі інших, але може зробити крок, який точно вплине на її подальше життя. Режисер розповідає, що переживання героїні римуються з його власними, які він мав в той період, коли відбувалася робота над фільмом. «Звичайно, запропоновані обставини у нас зовсім різні, але на окремі речі збоку поглянути все таки вдалося у такий спосіб», - розповідає він. Фільм брав участь в національному конкурсі фестивалю «Молодість».

Нова картина Катерини Горностай «Бузок» розповідає нам історію п’яти подруг, які зібралися на дівочі посиденьки. Кожна з них має свої таємниці. Хтось ними охоче ділиться, а хтось виношує в собі. «Ця тема і герої близькі мені. Я знаю, про що говорять дівчата, коли збираються разом. Мені хотілося показати ці, з першого погляду, неважливі розмови як терапевтичну практику», – коментує режисерка.

«До фігури Батька» Лізи Бабенко – фільм-есей, основою для якого стала реальна історія з життя авторки. За словами режисерки, “назва фільму, як і його ідея, відсилає нас до психологічних фігур-образів, розроблених теорії філософа-психоаналітика Жака Лакана”.

Робота побудована на внутрішніх монологах героїні та діалогах з психоаналітиком. На думку Лізи Бабенко, для режисерів-початківців найцікавішим матеріалом для екранізації є історії власного життя. Часто автори самі грають головну роль, як у цьому фільмі, але згодом це стає вузько і нецікаво, в першу чергу, для них самих. Режисер може замінити себе в кадрі акторами, та все одно завжди розповідає про себе.

Кадр з фільму "Випуск'97"
Фото: Facebook / Graduation 97 / Випуск 97
Кадр з фільму "Випуск'97"

«Випуск '97» Павла Острікова куди серйозніший і драматичніший за його попередній фільм «Голден лав», але й тут режисер продовжує досліджувати тему самотності у легкій іронічній формі. «Випуск ‘97» розповідає про втрачені мрії та життя, які вже не повернути. Коли ми були в школі, попереду було стільки надій та сподівань, але реальність виявилась не така романтична. Не кожен впевнено став на «стежину дорослого життя», і залишається лише згадувати колишні безтурботні роки”, – розповідає Павло. Фільм відібрано до короткометражного конкурсу кінофестивалю в Локарно, який відбудеться в серпні.

Серед документальних та ігрових стрічок є декілька анімаційних.

Маленька дівчинка не має друзів, але раптом в її житті з’являється симпатичне чудовисько Чу. Це сюжет анімаційного фільму Сергія Мельниченка «Чудове чудовисько». В основу фільму покладена дитяча книжка письменника Сашка Дерманського. Підготовчий період розпочався 2013-го, але потім у роботі була дворічна перерва – за цей час історія була переосмислена і втілена в музичні образи.

Світ дивних і самотніх людей, який одночасно схожий і не схожий на наш відкриває глядачам Станіслав Сантімов у своєму короткому анімаційному фільмі «Елювіум – Регенеративна істота». «Усі мої фільми – приблизно з одного всесвіту, тож сюжет та тема сформувались у процесі роботи самі по собі, як послідовний ряд асоціацій та образів», – зазначає автор картини.

Ще одна анімаційна картина конкурсу – «Причинна» Андрія Щербака. Відсилає нас не лише до однойменного твору Тараса Шевченка, але і нагадує про сучасний контекст, оповідаючи про те, як може вплинути на людей війна.

В ігровій картині «Благодать» дуже багато приватного – його можна розглядати як спробу осмислити і підсумувати досвід проживання у Львові самої режисерки.

«На емоційному рівні, не на наративному, – пояснює режисерка Жанна Озірна. – Фільм про бажання вибачити, про бажання перерости себе і змінитись».

Життя української діаспори в Монреалі стає об’єктом спостереження Оксани Карпович в документальній стрічці «Тимчасово». «Це унікальний сумно-веселий світ, на який мені хотілося подивитися через призму одного з його жителів. Я терпляче вишукувала свого героя і зрештою зупинилася на Савченку. Для мене він – вишенька на торті, трагікомічне уособлення всього найкращого і найгіршого, що є в тих, хто називають себе «українською громадою Монреаля». Іронічно, він також соковитий плід української медійної пропаганди, яку, з ностальгійних причин, споживає удень і вночі», – розповідає Карпович.

Кадр з фільму "Тимчасово"
Фото: ОМКФ
Кадр з фільму "Тимчасово"

Ще одна документальна стрічка в цьогорічній конкурсній програмі – «А Ви любите Держпром?» Лізи Кузнєцової зі Львову і харків’янки Вікторії Белявської. Головним героєм стає величезна будівля – Держпром, символ Харкова. Та це не лише про його історію і сучасний стан, але й про несправджені надії.

Мистецький неігровий фільм Надії Парфан «Новосілля» – про те, що дім – це не тільки архітектура, а й, наприклад, тіло. Головний герой фільму, польський художник Ян Рілке, готується і здійснює в фіналі досить незвичний перформанс. Зйомки проходили в селі Бубель Луковіска на польському Поліссі, неподалік українського і білоруського кордонів. Прем’єра відбулася на цьогорічному фестивалю «86», де він демонструвався разом зі шведським повнометражним фільмом «Готель». На думку Надії Парфан, вони добре працюють в парі: один – про ідею дому і переїзду, інший – про ідею готелю і переїзду.

Ще один фільм, який побував на цьогорічному фестивалі кіно та урбаністики «86», – «Завтра ти обов'язково одужаєш» Станіслава Битюцького. Це спроба переглянути буденність під іншим кутом, знайти романтику і красу рутинних справ. Режисер розповідає, що поштовхом до такого незвичного за своєю формою кінематографічного висловлювання була музика Діна Бланта та Алекса Чжан Хунтая, які в перерві між записами альбомів чи серйозних композицій часто записують невеличкі треки-тревелоги, створюючи їх в готелі якогось міста за власним ноутбуком, а також любов до аматорського відео на Youtube, чи в Instagram.

Кадр з фільму "Ленінопад"
Фото: ОМКФ
Кадр з фільму "Ленінопад"

«Ленінопад» Світлани Шимко – це монтажний фільм, в якому була використана хроніка і відео з YouTube. Об'єднує їх наявність пам'ятника Леніна в кадрі. Історія будівництва, становлення і руйнації – Це не лише про колообіг пам'ятників у природі, а в першу чергу, про циклічність і повторюваність історії. Фільм був в цьогорічному національному конкурсі Docudays.

Микола Рідний у новій картині «НІ! НІ! НІ!» продовжує тему життя молодих людей під час соціально-політичних потрясінь, яку розпочав у попередньому фільмі «Сірі коні». Поєднання документальних кадрів, ігрових фрагментів та відео з різних соціальних мереж, має на меті передати відчуття фрагментарності реальності та суспільства. «Їхнє (і моє) місто Харків, опинилося за порогом війни на Донбасі, хоч і в безпосередній близькості від неї. Фільм про те, як війна проникає в мирне життя. Герої реагують і рефлектують політичні події через особливі взаємовідносини з міським простором і реальністю соціальних мереж», – саме в таких категоріях описує фільм Микола Рідний.

На Одеському фестивалі відбудеться прем’єра фільму, але експериментальний характер фільму передбачає, що він буде демонструватися не лише в кінозалах, але й на виставках сучасного мистецтва.

Без слів і коментарів виринають з темряви і знов зникають у ній дивні персонажі з експериментального фільму «MERRY-GO-ROUND» Ігоря Подольчака. Подібні твори, радше, можна зустріти в галереях сучасного мистецтва, ніж в кінозалі. Зйомки відбувалися в підвалі київського «Музею води», розпочалися в 2000 році і тривали 3 місяці, але закінчили роботу над фільмом аж в 2017році.Фільм побував на Perth International Film Festival та Brisbane International Film Festival Австралії.

***

Цьогорічний національний конкурс тішить багатством кінематографічних форм і сміливих експериментів. Герої та героїні роблять тихі, але доленосні вибори, шукають себе, свого місця в світі, взаємодіють з міським простором і дуже по різному реагують на соціально-політичну ситуацію в країні.

Втім, покази українського кіно цього року не обмежуються конкурсною програмою. В основному конкурсі бере участь фільм литовського режисера Шарунаса Бартаса "Іній", який розповідає про нинішні події в Україні та знятий в копродукції з нашою країною. Світова прем'єра стрічки відбулась в рамках аралельної програми "Двотижневик режисерів" на Каннському кінофестивалі.

Поза конкурсом - показ фільму словацько-українського фільму "Межа" режисера Петера Беб'яка, який отримав приз за режисуру на кінофестивалі в Карлових Варах, фільм Марка Хаммонда "Окупація" та стрічка Георга Жено та Лізи Сміт "Школа №3", яка брала участь в програмі Generation Берлінського кінофестивалю, фільм Дмитра Томашпольского "Ржака", ретроспектива українських фільмів "Ніжний вік" та спеціальний показ "Небувалого походу" Михайла Кауфмана у супроводженні музики Антона Байбакова.

Розклад показів українських фільмів дивіться на сайті фестивалю.

Альона Пензій Альона Пензій , Журналістка