ГоловнаКультура

Копірайт vs. Копілефт по-українськи

В Україні розпочалася боротьба із піратським контентом, але, як стверджує Українська Антипіратська Асоціація, більшість українців ще не готова до неї.

Все розпочалося із Закону про державну підтримку кінематографії, який містив цілу низку антипіратських норм. Після його ухвалення депутатами 22 вересня декілька українських сайтів з піратським контентом проголосили про своє закриття.

Фото: luxfon.com

Наприклад, ex.ua виклав свою офіційну позицію у декількох абзацах. Найцікавіші з них такі:

“EX.UA работал в правовом поле. Не всем нравилась такая трактовка законодательства, но ресурс всегда уважал законы Украины. EX.UA соблюдал авторские права, что постоянно подтверждал быстрым реагированием на любые нарушения на площадке...

Самая темная ночь – перед рассветом. Возможно, нашему рынку снова стоит вернуться к бесконтрольному торрент-пиратству, чтобы правообладатели осознали, что, не предоставив зрителям возможность легально получать контент, они не могут запрещать”.

Автори цього маніфесту мають на увазі, що ресурс реагував на порушення, тобто видаляв піратський контент. Логіка тут така: не упійманий - не злочинець. Альтернативою такій практиці очільники порталу бачать не платне споживання, наприклад, купівлю фільмів, музики та книжок на Google Play, а безконтрольне торент-піратство.

Ідеологія українського копілефту

У ідеї безкоштовного контенту дуже багато прихильників. Спостерігаючи за реакцією соцмереж на обмеження доступу до нього, можна зробити висновок, що ідею копілефту підтримує більшість від загальної кількості української аудиторії. Дніпропетровський журналіст Олександр Пугач, наприклад, наводить як приклад ідеальної співпраці митця з медіа історію російського гурту “Сектор Газу”. Його цитата - це квінтесенція ідеології українського копілефту.

Олександр Пугач – засновник і автор інтернет-телебачення freednipro.tv
Фото: nmu.org.ua
Олександр Пугач – засновник і автор інтернет-телебачення freednipro.tv

“Не маючи змоги для придбання ліцензій, не говорячи вже про кошти на запис власних пісень та оформлення авторських прав на свою ж творчість цей гурт став мега-зіркою пострадянського простору у піратський спосіб, - пише Олександр Пугач. - А Ви кажете, “такі, як ex.ua не мають права на життя”. Я Вам скажу, хто не має права на життя. Бездарні холуї, які випадково опинилися у становищі завдяки збігу обставин і дивом або щось народили, або безсоромно вкрали у когось, видавши за своє. Звісно, вони кричатимуть про авторські права на кожному кроці, бо добре усвідомлюють власну бездарність і недолугість і розуміють, що це останній їхній шанс зачепитися за щось, лишитися на так званому Олімпі. Справжній митець творить для людей, і йому байдуже, в який спосіб його творчість буде донесена, і йому байдуже, поставлять його ім'я під його витвором чи ні. Йому не шкода, він народить ще, і ще. Він не боїться. Бо в нього є те, чого немає у недолугих крикунів про авторські права - в нього є талант”.

Схожої позиції тримається і директорка київської книгарні “Смолоскип” Ольга Погинайко. “Поки нема слави такої, щоб люди хотіли купувати тебе втридорога, то доводиться в рамках піару віддавати безкоштовно”, - вважає вона. Але реальні письменники дивляться на копілефт зовсім по-іншому.

Ольга Погинайко
Фото: Facebook/Nata Koval
Ольга Погинайко

“Книжка - інтелектуальний продукт, він повинен продаватися. Мені так (як пропонують Олександр Пугач та Ольга Погинайко - О.Ш.) не вигідно, - каже письменник Тарас Антипович. В ідеалі можна було б ставити за скачування тексту дуже доступні ціни. Один доллар, наприклад. Хоча в нинішній нашій піратській реальності я не роблю трагедії з того, що якусь мою річ можна скачувати безплатно. Я ж і сам качаю музику чи фільми. Підкреслю - в ідеалі цього всього не повинно бути. Ні халяви для мене, ні халяви для моїх читачів. Але коли ми спроможемось на такий ідеал - не уявляю. Авторське право - лише частина законодавства. Якщо закони масово не виконуються, то саме авторське право захистити нереально. Треба стати хоча б трошки схожими на правову державу".

Музикант групи “Даха Браха” Марко Галаневич навпаки дозволяє всім скачувати пісні його групи безперешкодно. “Ми зацікавлені у прибутках від продажу нашої музики, але реально дивимося на речі, - каже він, - Наразі, в Інтернеті є сотні ресурсів, де можна безкоштовно качати нашу музику. Боротися з цим немає сенсу. Хто хоче, той платить, хто не хоче, того не будемо заставляти”.

Одна з перших спроб легалізувати копілефт відбулася у Британії у 2007 році, коли група Radiohead виклала у відкритий доступ свій новий альбом “In Rainbows”. Група проголосила, що кожен може заплатити за музику, скільки хоче. На практиці вийшла дивна ситуація: британці скачували альбом безкоштовно, але все одно купували дуже дорогі диски у подарунковому виданні.

Подарункове видання Radiohead In Rainbows
Фото: veiling.catawiki.nl
Подарункове видання Radiohead In Rainbows

Користувач Facebook киянин Ігор Письменний вважає, що боротьба із піратством завдасть нищівного удару по українській культурі. “Я проти піратства, але у всіх повинен бути безкоштовний (дуже дешевий) доступ до інформації інакше зупиниться культурний обмін”, - пише він. Із ним погоджується і Ірина Михацька: “Куди перезаллють фільми з українською озвучкою, а тим більше серіали? Це шматок праці, й чималий. А в пошуках актуальних кіно і серіалів знову доведеться повертатися на Сізонвар і Кіно-дім, і дивитися російське”.

Ті, хто займається українським дубляжем, кажуть, що цей аргумент має свій слабкий бік. Для “озвучки” українською потрібні певні кошти, і вони можуть з’явитися тільки з кишень глядачів. Це підтверджує досвід професійних та кустарних студій. Найвідоміша з останніх - група UA Team. Її активісти збирають кошти на картку Приватбанку для перекладу кожного епізоду, а потім викладають перекладені серії онлайн. Фактично, вони також займаються піратським розповсюдженням нелегального контенту. Ми спробували зв’язатися з активістами UA Team через їхній акаунт у Facebook, щоб дізнатися хоча би приблизну вартість їхньої роботи, та вони відмовилися від спілкування. Але зазначили, що російські студії нелегального перекладу отримують кошти від кримінального бізнесу: різноманітних онлайн казино та сайтів, які не можуть похвалитися чистою репутацією. Саме вони, на думку представника UA Team, й фінансують згадані вище Сізонвар і Кіно-дім.

Одна з найвідоміших студій професійного перекладу Le Doyen має у своєму активі такі фільми як “Тачки”, “Зоряні війни: Пробудження сили”, “Ранго” та багато інших. Представник студії, який не побажав назвати своє ім’я, спочатку натякнув, що вартість перекладу одної серії є комерційною таємницею, а на прохання назвати хоча би порядок коштів сказав, що це не сотні, а десятки тисяч гривень. Отже перед любителями фільмів та серіалів у перекладі постає дилема: допомагати російським піратам чи сприяти власними коштами розвитку українських студій.

Звукорежисер “Громадського Радіо” Андрій Іздрик не вважає завантаження файлів з Інтернету крадіжкою. “Вкрасти - це коли той, в кого ти береш, втрачає це, - каже він, - Обміну інформацією це не стосується”. Саме з цього приводу у Сполучених Штатах наразі відбувається дуже цікавий судовий процес.

Артем Ваулин
Фото: rapidleaks.com
Артем Ваулин

20 липня 2016 року у Польщі заарештували харків'янина Артема Вауліна, якого вважають власником нелегального файлообмінника KickassTorrents. Влада США звинувачує його у завданні збитків правовласникам на суму понад мільярд доларів, створенні підпільної організації, порушенні авторського права і відмиванні грошей. У США Вауліну може загрожувати до 30 років позбавлення волі. Захист Вауліна каже, що українець не порушував нічиїх авторських прав, адже він “не торкався файлів власними руками”. Звинувачення заперечує на це так: наркодилер, який продає наркотики, також не вживає їх, але від цього його дії не перестають бути злочином.

Піратська бухгалтерія

Схоже, що навіть закриття ex.ua та ще десятків його можливих клонів не призведе до серйозного занепаду піратства в Україні. А наскільки воно у нас взагалі розвинено? В Українській Антипіратській Асоціації (УАА) кажуть, що ґрунтовних досліджень на цю тему немає, тому можна казати лише про приблизні цифри. Так голова УАА Володимир Ілінг оцінює розміри нелегального контенту за прибутками від реклами на легальних та нелегальних сайтах.

“60% відеоконтенту в Україні завантажують нелегально, - пояснює Ілінг, - по музиці ситуація краща, адже наразі з’явилося багато майданчиків, де можна завантажити музику легально. Найгірша ситуація із програмним забезпеченням”.

Володимир Ілінг
Фото: gurt.org.ua
Володимир Ілінг

Директор з розвитку Української мережі обміну трафіком ua-ix Михайло Половинка налаштований значно більш песимістично. "В Україні співвідношення легального до нелегального контенту значно гірше, ніж у Британії, адже українці бідніші і просто не можуть собі дозволити купувати цифровий контент, - каже він, - На мою думку, до цього року легальна доля нашого ринку складала не більше 1%, але тепер розпочалося повільне зростання на 1% за рік, і зараз доля легального контенту складає близько 5%”.

Як же боротися з піратами? Українські експерти пропонують два шляхи. Володимир Ілінг впевнений, що пропаганда споживання виключно легального контенту має провадитися ще зі школи, адже ця культура має виникати поступово, на миттєвий ефект розраховувати не варто.

Населення має розбагатіти, тоді бажаючих красти стане менше, - пропонує альтернативний варіант Михайло Половинка. - Звісно, повністю вони не зникнуть, адже піратство квітне навіть у Британії, але тоді вже ми зможемо говорити про якісь справді репресивні заходи, бо коли людина має гроші і бере чуже, то виправдання цьому немає".

Полювання на піратів

Фото: EPA/UPG

А як воно, й справді, у Британії? Добробут - зовсім не причина поваги до авторських прав. За даними BPI (Brithish Phonographic Industry), у 2010 році британці завантажили онлайн 1,2 млрд пісень, і лише 25% з них були придбані легально. Кожен третій британець у 2010 році крав музику в інтернеті. Цікаво, що навіть за такої статистики продажі онлайн контенту сягнули 160 мільйонів фунтів і склали 24,5% всіх прибутків звукозаписуючих компаній. А скільки ж було втрачено? PBI стверджує, що втрати від нелегального завантаження склали 984 мільйона фунтів або 615% від прибутків. Ця цифра була отримана з розрахунку, що вартість однієї пісні складає 82 пенси або 25 гривень. PBI повідомляє, що 13% британців завантажує нелегальний контент із сайтів, розташованих у Росії та інших східно-європейських країнах, які підтримуються та керуються місцевими кримінальними бандами. Це вони саме про ex.ua, між іншим.

Для боротьби із цим правовласники та BPI запропонували впровадити (Акт цифрової економіки) Digital Economy Act, згідно з яким провайдер протягом року надсилає три попередження користувачам, яких підозрюють у постійному завантаженні великої кількості нелегального контенту. Якщо таке завантаження не припиняється, персональні дані цих користувачів передаються правовласникам, щоб вони могли звернутися до суду. У жовтні 2010 року цей акт запрацював, хоча й з деякими обмеженнями. Подібні акти існують також і в інших країнах. І вони працюють.

У вересні 2012 року Федеральний апеляційний суд США присудив американку Джеммі Томас-Рассет до сплати 220 тисяч доларів штрафу за завантаження та розповсюдження музики в Інтернеті за допомогою торент-трекерів. Позивачем виступила Recording Industry Association of America (RIAA), яка спочатку вимагала від Томас-Рассет 1,5 мільйонів доларів. Судовий процес тривав шість років, RIAA позивалася від імені шести звукозаписуючих компаній. За даними правовласників жінка завантажила та розповсюдила 1700 музичних файлів. Спочатку RIAA пропонувала їй мирову угоду та сплату 4500 доларів, але Джеммі Томас-Рассет відмовилась від неї. Ця жінка була одною з 18 000 американців, проти яких позивалася RIAA. Суд відмовився розглядати практично всі ці справи, Томас-Рассет була рідкісним виключенням.

Джеммі Томас-Рассет та її адвокатом після засідання суду
Фото: EPA/UPG
Джеммі Томас-Рассет та її адвокатом після засідання суду

Дуже швидко американські компанії зрозуміли, що стратегія персональних штрафних санкцій працює неефективно. До того ж це псує репутацію рекордінгових компаній і ніяк істотно не впливає на піратів. Значно ефективніше, на їхню думку, було би надсилати піратам чемні попередження і після третього разу перекривати їм доступ до Інтернету. Але така стратегія матиме успіх, якщо провайдери розпочнуть буквально шпигувати за своїми клієнтами.

У серпні 2016 року організація Black Market Watch оприлюднила доповідь, в якій запропонувала ще один дієвий спосіб боротьби з піратами. Дослідники радять Microsoft, Apple та Google розробити спеціальні фільтри, які би просто не дозволяли користувачам відвідувати сайти з “чорного списку”, де знайдена велика кількість піратського контенту.

Правовласники не хочуть втрачати прибутки, але також не хочуть і отримати репутацію “Великого Брата, який дивиться за тобою”. Вони хотіли би, щоб аудиторія чесно та свідомо платила за контент, який вони виробляють. Очевидно, 90% українців знаходяться під впливом переконань про “справжніх митців” та “надприбутки транснаціональних корпорацій”. Боротьба копірайта із копілефтом триває.

Олег ШинкаренкоОлег Шинкаренко, журналист
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter