ГоловнаКультура

Хроніки мандрівного фестивалю: Харківщина

Поки у соціальних мережах точаться суперечки про те, що робити із своєрідним ставленням до нашої держави людей на Сході, Мінкульт імітує бурхливу діяльність, а Мінстець навіть імітувати її не намагається, волонтери від культури знайшли свій спосіб об’єднати країну.

Рік тому рекламіст і рок-музикант Денис Блощинський організував перші поїздки волонтерів – музикантів, кіношників та народних майстрів у щойно звільнені Слов’янськ, Краматорськ і Дружківку. Учасники заходів намагалися продемонструвати змученим людям на Сході, що вони не чужі Україні, у комусь пробудити глибоко заховану українськість, а тих, хто почувається українцем просто підтримати.

Фото: www.facebook.com/krayna.ukraina

Цьогоріч мандрівний фестиваль, що отримав назву «З країни в Україну», планує відвідати 18 невеликих міст на сході і півдні. І у кожне везе свято столичного рівня із заходами на будь-який смак. Народні майстри проводять майстер-класи з традиційних мистецтв, історики, мистецтвознавці та етнографи читають лекції, аніматори влаштовують дитячі забави та конкурси, музиканти дають майстер-класи у музичних школах, а ввечері виступають у великому концерті, що завершується ефектним фаєр-шоу. Волонтери також везуть із собою дві виставки: фотовиставку краєвидів невимовної краси з усіх регіонів України і виставку патріотичних плакатів, створених студентами-дизайнерами столичного Університету культури. Мета фестивалю – не просто підтримати і розважити, а створити певні горизонтальні, міжособистісні зв’язки між людьми з різних регіонів. Адже ми вже мали не одну нагоду пересвідчитися, що саме такі зв’язки найтривкіші та найефективніші. Нещодавно команда «З країни в Україну» відвідала міста Харківщини.

Чугуїв

На центральній площі Чугуєва є і собор, і пам’ятник Леніну
Фото: Катерина Липа
На центральній площі Чугуєва є і собор, і пам’ятник Леніну

Це місто у більшості культурної публіки викликає асоціації з видатним художником Іллею Рєпіним, який тут народився, потроху вчився малювати та писав ікони. Асоціація правильна, до того ж її майстерно підтримує місцевий Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна. Насправді музеїв під однією вивіскою аж три – власне меморіальний, краєзнавчий і художня галерея. Звісно, за один день важко визначити реальний вплив музею на чугуївців, але видається, що він таки чималий. Це було видно вже з того, як публіка, вочевидь привчена до культурних заходів, почала заздалегідь підтягатися до місця проведення фестивалю та із знанням справи з’ясовувати його програму. На лекції з історії, мистецтва та етнографії до художньої галереї прийшло приблизно стільки ж людей, скільки буває на публічних лекціях у Києві. Народ звик, що у музеї читають лекції, мають цікаву програму для дітей, проводять майстер-класи та різноманітні культурницькі заходи. Чи не найголовніший з них – міжнародний пленер художників реалістичного напрямку, адже Рєпін – світова ікона реалізму.

Малеча робить глиняні пищики
Фото: Катерина Липа
Малеча робить глиняні пищики

Саме реалістичний живопис ХХ ст. складає основу експозиції Художньої галереї. У Краєзнавчому музеї можна побачити надзвичайно цікаві археологічні знахідки, слобожанські тканини, вишивки й традиційний одяг, а також дивовижні речі – різьблені меблі ХІХ ст. роботи містечкових майстрів, які своєрідно трактували панівний на той час історизм. А от з самим музеєм Рєпіна нам не поталанило – будиночок художника зачинено на реставрацію. Її майже закінчено, нині керівництво музею шукає гарного експозиціоніста, щоб подати речі (а серед них – раритетні ранні роботи та ікони Рєпіна) по-сучасному цікаво. Тож любителям мандрівок варто включити Чугуїв у свої плани аж на наступне літо.

Фрагмент різьбленого буфета з чугуївського Краєзнавчого музею
Фото: Катерина Липа
Фрагмент різьбленого буфета з чугуївського Краєзнавчого музею

До музею належить і Шляховий палац. Насправді це чималий дерев’яний потинькований будинок, подібний до тих, що будували у панських маєтках. А Шляховий він, бо побудований на шляху робочих і не дуже поїздок з півночі на південь імператора та імперських високопосадовців. Тут царі зупинялися на перепочинок. Тимчасовим мешканцям палацу присвячено невеличку експозицію. О, я вже чую лемент: «Вони там усі шанувальники Російської імперії! Не треба нам таких музеїв!». Але як на мене, Музей Рєпіна – зразок виваженої подачі матеріалу, коли правда нашої плутаної історії не приноситься у жертву хибно трактованому патріотизму. Адже сам Ілля Юхимович був, подібно до Гоголя, людиною двох культур, народжений в Україні, шанувальник козацької давнини, але позиціонував себе як російський художник. То що, ми відмовимося від генія імперської доби? Ні, ми його «нострифікуємо». Що і роблять музейники. Видається, саме завдяки їм Чугуїв зберіг український дух.

Що ж до пам’яток архітектури, то усі вони разом із Шляховим палацом – цілком імперські. І абсолютно унікальні. Адже Чугуїв був військовим поселенням, у якому з селян-кріпаків намагалися виховувати солдатів для царської армії. І це також наша історія. Місто забудоване спорудами за типовими проектами першої половини ХІХ ст. Збереглася помпезна будівля Штабу військових поселень, житлові будинки офіцерів, колись пишні торгові ряди. І цінність цієї архітектури не у імперському походженні, а саме у її унікальності, більше ніде у світі подібного немає. Їдьте до Чугуєва і переконайтесь.

Куп’янськ та Ізюм

Куп’янськ, як і більшість міст Слобожанщини, засновано у XVII ст. Хоч з тих часів у містечку не залишилося жодної пам’ятки, а у крихітному краєзнавчому музеї вихідні «як у людей», субота-неділя (тому оглянути його не вдалося), але, здається, тут, як ніде відчутно дух Слобідської України, самодостатньої, життєрадісної, якоїсь дуже впевненої. «Наш мер – сепар паскудний, так пручався, щоб цього фестивалю не було!» – з легким роздратуванням повідомляють місцеві активісти. Але меру не вдалося приборкати громаду, тож фестиваль таки відбувся і куп’янчани повною мірою ним насолодилися. Люди тут надзвичайно привітні й комунікабельні, люблять побалакати, почути чужу думку і висловити свою.

Чомусь згадалося, що неподалік Куп’янська мав свій хутірець корифей українського театру Марко Кропивницький. Якби гостинні за визначенням куп’янчани повідкривали на мальовничих пагорбах над Осколом готелики та влаштували господарства зеленого туризму, думаю, знайшлося б чимало охочих відчути приємність того самого «хуторянства» ХІХ ст., яке усі так лаяли, вважаючи його попередником «шароварщини». Але бажання пожити у хатинці із садочком серед пишної природи часом буває непереборним, сюди могли б їздити на відпочинок з усієї України, як нині їздять у Карпати.

 Колись у Куп’янську робили такі цукрові голови
Фото: Катерина Липа
Колись у Куп’янську робили такі цукрові голови

І нарешті, Ізюм, заснований полковником Григорієм Донцем-Захаржевським, подвиги і будівельну діяльність якого оспівували у панегіриках барокові поети. На в’їзді до міста нас зустріла колона байкерів під національними стягами.

Зустріч посеред степу: байкери і учасники фестивалю
Фото: Катерина Липа
Зустріч посеред степу: байкери і учасники фестивалю

Під ревіння моторів ми з помпою в’їхали на центральну площу. І негайно влаштували невеличку мистецьку акцію: розмістили просто на постаменті пам’ятника Леніну виставку патріотичного плакату. Коли місцеві шанувальники мистецтва дізналися, що плакати залишаться Леніну на згадку, то почали потихеньку з’ясовувати, кому який твір дістанеться і до самого вечора чекали можливості забрати омріяний сувенір.

Страшний сон комуніста: патріотичні українські плакати на постаменті пам’ятника Леніну
Фото: Катерина Липа
Страшний сон комуніста: патріотичні українські плакати на постаменті пам’ятника Леніну

Фото: Катерина Липа

Поціновувачам прекрасного в Ізюм треба їхати хоча б заради того, щоб побачити на власні очі перлину бароко – фундований Донцем-Захаржевським величний Спасо-Преображенський собор. Мурований собор став зразком, на якому зросла ціла школа дерев’яного зодчества Слобожанщини. За радянських часів зруйнували усі дерев’яні храми регіону, а «першоджерело» дивом вціліло. Може, якби по селах та містечках і досі стояли церкви, у яких безпомилково вгадується козацьке бароко, ні у кого не виникало б питань, чи українські це землі.

Спасо-Преображенський собор в Ізюмі. 1684 р.
Фото: Катерина Липа
Спасо-Преображенський собор в Ізюмі. 1684 р.

Втім, Ізюму присутність собору не надто допомогла. Красуня-байкерка у шкіряних штанях та вишиванці, що прийшла на лекції з донькою-школяркою, застерегла: «У нас тут не так, як у Куп’янську, за вишиванку можуть і вдарити. Чоловік мене саму боявся відпускати». Якоїсь особливої агресії я не відчула, але люди, що таки прийшли на центральну площу, здається, були спочатку трохи менш розкутими, ніж у Чугуєві та Куп’янську. Зазирнули ми і до краєзнавчого музею. Доглядачка запрошує у зал: «А тут у нас експонати доби Петра І» Я автоматично: «Доби гетьмана Івана Мазепи». Доглядачка: «Це у вас Мазепи, у нас все інакше». Отак. Що Ізюм заснував козацький полковник Григорій Донець-Захаржевський у музеї жодної згадки, зате про імперського тирана – будь ласка. І фестиваль, що збурив місто на один день не допоможе, якщо школярам на екскурсіях будуть розповідати всю цю імперську маячню. Потрібна цілісна, добре прорахована програма культурних впливів, передусім методична підтримка малих музеїв, перенавчання персоналу, розвиток освітніх програм. Але міністру культури цікавіше влаштовувати колотнечі у загалом благополучних столичних музеях, а не вирішувати проблеми дрібних закладів (особливо на сході), які полягають не тільки у традиційному безгрошів’ї.

А український Ізюм під вечір таки розгулявся. І коли на кінець свята учасники фестивалю заспівали національний гімн, першими у натовпі почали підспівувати діти. З ними, озирнувшись навколо, заспівали і батьки. Мандрівне свято вдалося і продовжуватиметься вже у інших містах.

Фото: www.facebook.com/krayna.ukraina

Неприхована реклама

Для багатьох учасників «З країни в Україну» подорож стала нагодою хоч краєм ока побачити міста, які для наддніпрянців (не кажу вже про західняків) ніколи не були туристично привабливими. Але місцевий туризм тут існував ще зовсім недавно. Як повідомили в Краєзнавчому музеї Ізюма, екскурсанти з Донецька за кращих часів відвідували місто доволі активно. То що заважає, наприклад, киянам чи полтавчанам оглянути ці чудові місця? Музеї, пам’ятки архітектури, пишна природа, навіть готелі – є усе, окрім реклами цих місць. Хотілося б вірити, що коли ми більш-менш масово рвонемо знайомитися з південною Харківщиною, то тут невдовзі з’являться міні-готелі, ресторани та господарства зеленого туризму як це трапилося на Хмельниччині й Тернопільщині. І це також стане фактором об’єднання і порозуміння.

Катерина ЛипаКатерина Липа, журналист
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter