ГоловнаКультура

Все має бути велике і золоте

Нас обікрали двічі. Вперше – коли ті, кого нині називають злочинною владою, дерибанили бюджет країни, душили бізнес та гребли під себе все, що тільки можна. Вдруге – коли ці люди накупили на крадені гроші мотлоху, з яким невідомо, що робити, бо перетворити на гроші позолочену дурню неможливо. Покупців не знайдемо.

Про не надто освічених людей із дивакуватими побутовими проявами завищеної самооцінки моя бабуся зазвичай казала: «Пани мої дрібнісінькі, а воші – як біб». Цей вислів надзвичайно пасує до колишніх очільників України, а наочним доказом невимовної тупості, браку освіти і якихось збочених уявлень про красу та статусність певних предметів слугують речі, які нині перебувають на тимчасовому зберіганні у Національному художньому музеї України.

Манісінький Янукович серед античних богів
Фото: Макс Левин
Манісінький Янукович серед античних богів

Жлобоскарбниця

Коли відкрилися брами маєтків колишньої влади, громадськість захвилювалася: там точно мають бути скарби, треба їх рятувати, це ж народне добро! Музейники, активісти «Блакитного щита» вирушили до Межигір’я із потаємною надією, що у його надрах знайдеться щось з експонатів музеїв, які зникли протягом кількох останніх років. Але усіх спіткало прикре розчарування. Наразі серед панських скарбів знайдено лічені предмети, які можуть мати музейну, чи бодай антикварну цінність. Подальша експертиза має встановити, чи знайдені картини справді належать пензлю Василя Полєнова та Петра Кончаловського, чи не є підробками раритетні книги, трипільська кераміка та деякі начебто пристойні бронзові скульптури. І головне: чи не перебувають ці речі у розшуку. Решта – дивовижні зразки такої собі базарної «культури» з розряду «все має бути велике і золоте».

Представники музеїв вже не перший тиждень описують гори вельми різних за художньою цінністю речей, а вже описане відвозять до НХМУ. Нам дозволили оглянути предмети, які вже розпаковано, їх порівняно небагато. Ясна річ, торкатися нічого не можна. Але і цього вистачило: у голові паморочиться від параду несмаку, серед якого раптом виринають якісь випадкові пристойні речі. Непритомна кількість позолоти, якісь солодкаві порцелянові статуетки, стоси коробок з недешевим брендовим (але ж далеко не музейним) посудом. Це ж треба так бездарно витрачати гроші, на які можна було придбати справжні мистецькі твори музейного рівня. Про рівень пенсій та зарплат бюджетників у країні я просто мовчу.

Є і предмети з розряду курйозних: антикварний «Кобзар» з дарчим адресом від президента Ющенка президенту Януковичу; якась дивна вежа незрозумілого призначення, рясно прикрашена позолотою, живописний твір Дієго Марадони – груповий портрет української футбольної збірної. Вразив уяву півтораметровий заввишки кіот, замкнений на здоровий засув, у якому вміщено велику (і, даруйте, вельми банальну) ікону Матері Божої. Коли дверцята кіоту відчиняються, виявляється, що у предмет вбудовано музичну шкатулку: лунає літургійний спів. Як на мене, ікона у ящику з музичкою відгонить богохульством. А відомий художник Олександр Ройтбурд зізнався: «Коли я це побачив, думав, що зараз залунає «Золотые купола на груди наколоты…»

Кіот-музична шкатулка
Фото: Макс Левин
Кіот-музична шкатулка

Фото: Макс Левин

«Батю» надурили!

Огляд «коштовностей» привів до несподіваного висновку: Януковича регулярно дурили і дарувальники, і «постачальники королівського двору». Замість захмарно дорогих предметів, на які він вочевидь розраховував, йому часто-густо підсовували хоч і недешеві, але підробки.

Сама дивуюсь, наскільки фотогенічними бувають деякі позолочені та буцімто срібні речі: на фотографіях, яких навіть фотошоп не торкався, вони виглядають неначе справжні витвори мистецтва та предмети розкоші. При ближчому ж розгляді переважна більшість цих речей виявляється грубуватою підробкою під відомі історичні аналоги, а справжність позолоти викликає величезні сумніви. Ну, не буває сусального золота такого ясно-жовтого кольору! І полиск у золота інший, з глибокими рудуватими тінями. Та й справжнє срібло має інший відтінок. Хто бував у музеях і справжніх історичних палацах з автентичними меблями й канделябрами, одразу це зауважить.

Ну, нехай! Це врешті мої особисті сумніви, не підтверджені хімічним аналізом, та ще й стосуються вони речей, яких не дозволено торкатися руками. Але є і цілком очевидні зразки задурювання екс-президента, якому все жовте і блискуче здавалося коштовним. Найбільше зворушили «малахітові» столики, що вдають із себе стиль ампір з тим самим успіхом, з яким немолода повія, якій несподівано перепало трохи грошенят, вдає із себе елегантну пані. Стосовно стільниці одного з них музейники повідомили, що вона насправді гіпсова. От же ж велич сучасних технологій! Ніколи не здогадалася б, дивлячись на цей зелено-рябий малахіт, що він підроблений. А другий столик, стільницю якого привезли окремо, я сама роздивилася. Боковина стола являє собою замкнене коло з грубої металевої смуги, до якої здоровецькими болтами кріпляться ніжки та зовнішній накладний декор. Як виявилося, металева смуга не призначена для тримання малахіту на зовнішньому боці. Майстерно пофарбована, вона сама тим «малахітом» і є! Зрозуміло, Янукович не став би лазити під столи, щоб перевірити, чи все гаразд, тож його постачальники і вирішили трошки заощадити.

Столик буцімто ампірний і буцімто малахітовий
Фото: Макс Левин
Столик буцімто ампірний і буцімто малахітовий

Не менш зворушливо виглядають і здоровецькі, у людський зріст псевдоантичні фігури з чорного дерева. Я мовчу, що різьбити усіляких венер-марсів-гермесів з ебену якось дивно – матеріал разюче не відповідає темі та класичними формами. Але при ближчому розгляді виявилося, що статуї із буцімто коштовної деревини насправді фарбовані у чорний колір. Але ж як майстерно! На відміну від лискучого золота, ебен спочатку не викликав у мене особливих сумнівів.

Нині будемо із цікавістю чекати, що скажуть експерти про твори живопису, більшість з яких нам побачити не вдалося, бо вони переважно запаковані.

Куди це діти?

Питання насправді не риторичне, бо речі дорогі, на смітник не викинеш, а музеям переважна більшість цієї «краси» не потрібна. Звісно, коли закінчиться експертиза лічених творів, що імовірно, мають мистецьку вартість, по кожному з них фахівці ухвалять окреме рішення. А щодо предметів рагульських розкошів вже лунали пропозиції: влаштувати у Межигір’ї музей корупції. Поки ж вирішиться доля дивовижної збірки, НХМУ планує влаштувати виставку дивовижних предметів. Саме тому нам не показали найсмішніші та найкурйозніше речі – щоб не розкривати карти й невдовзі вразити відвідувачів. Вже відомо, що куратором цього надзвичайного проекту буде Олександр Ройтбурд.

«Моя кураторська роль тут буде мінімальною», – каже п. Ройтбурд: «бо речі самі навіть не говорять, а волають про те, що за людина нами управляла – і про її освіченість, і про її інтелект, і про її культуру. Акцент у проекті буде зроблено на несмаку, на дитячих травмах з приводу злиднів, на повній відсутності будь-яких уявлень про культуру». Знаючи творчість Олександра Ройтбурда і властивий йому сарказм, можна сподіватися на вельми цікаву та веселу експозицію. Хотілося б вірити, що виставка таки дасть поштовх до створення музею корупції у Межигір’ї та його філій у маєтках інших дрібненьких панів. А крадені гроші поступово повернуться у державну скарбницю у вигляді плати за квитки.

Фото: Макс Левин

Катерина Липа Катерина Липа , журналист