ГоловнаКультура

Нотатки режисера. Я – Богдан Ступка!

Помер Богдан Ступка… Навіть не знаю, що на це сказати… Та і чи треба…

Фото: day.kiev.ua

Б.С.:- Я трошки вищий зростом за Роберта де Ніро, а він багатший за мене в мільйон разів. В Польщі мене називають польським актором, в Росії – російським, хоча я завжди кажу, що я український актор. Французькі продюсери порівнювали мене з Жаном Габеном. Воно приємно, але я таки не Жан Габен, і не Де Ніро, і не Аль Пачіно. Я - Богдан Ступка!

А.Б.:- Це правда!..

- Колись я був дуже такий!.. (Стискає кулак).Коли я був молодий, я був максималіст. Я конфліктуючий страшенно був чоловік в театрі. М-м-м-м!.. (Грає бровами). Тільки що - як то кажуть, стій і падай. Зразу!.. Дуже конфліктуючий був чоловік! Справедливість, і так далі, і тому подібне. Ну, от. Але була практика життя. І на моїй дорозі зустрічалися дуже цікаві люди, і я в них вчився. Вони самі про це не знають. Я просто за ними спостерігав, як вони себе поводять, і так далі, і я навчився... (дуже тихо) ...прощати.

Батько мій в опері співав, я виріс в театрі, в оперному театрі. І з дитинства дуже любив перевдягатися. Мама нервувалася: «Ти такий манірний, що з тебе буде?». З семи років я ходив за куліси, я слухав фантастичні опери!.. А які композитори, а яке лібрето, яка драматургія! Ви візьміть одного Верді: „Бал-маскарад”, „Травіата”, „Ріґолєтто”...

- „Аїда”!..

- ... „Аїда”! Це ж драматургія!.. Це ж музика!.. „Євґєній Онєґін” Чайковського!.. „Лебедине озеро”!.. Потім, наші композитори – Микола Аркас, „Катерина”!.. Вона ніде не йде. А у Львові вона йшла! Львівська опера мала якусь таку магію, що вона відкривала нові опери. І я щодня – щодня! – в батька, де хор співав, сидів.

Я приходив додому, починав співати, слуху в мене такого не було. Я різними голосам, молодий хлопчик, співав – і сопрано, і колоратура, і басом, і тенором, і героїчним... І коли один залишався вдома, я страшенно любив співати!.. Але мені треба було по нотах співати, тому що вже композитор є, вже ноти написані, а мені треба було тільки в них попасти! А для мене це було як «прокрустове ложе». Я думав: „Чого це я повинен так співати? Є мелодія – а я сам!”. (Наспівує)„Ти поки-инув рідний край...”. (Сміється).Арія Жермона. Розумієте. І батькам сусіди казали: „Слухайте, скажіть своєму синові щоб він не вив. Вас немає, ви на роботі, і щоб він не вив!”. І тоді я поступав, невдало, в політехнічний інститут на хімію – Хрущов кинув клич „Хімія вирішує все!”. (Тихо).А я хотів в театр... А тут у Львові не було ніякого вузу, треба було їхати до Києва. Батьки не хотіли, мати казала: „Я вже маю одного артиста. Досить!”. І я не поїхав.

Потім я познайомився з астрономічною обсерваторією. Я був лаборант – вичислював по змінних зірках. Там був такий професорІґенсон – дуже розумній чоловік, який казав: „Я з тебе зроблю ... астрОнома”. А я все сприймав, бо ж виріс в оперному театрі, я все це сприймав, знаєте, так, з точки зору театру. Пам’ятаю, „Циганський барон”, коли там судді йдуть в тих перуках, вони беруть ці талмуди, значить, закони. І щоб відкрити сторінку, вони… (голосно дмухає на долоні, розкриті книжечкою)«Ф-ф-у-у-у!..». І там, такий порох та пилюка піднімається! В обсерваторії ще був такий доцент Капко. Ну, всі люди талановиті, розумні. А каталоги стояли наверху. І от вони приходили в таких халатах (проводить руками по боках), такі засмальцьовані ці халати були. Капко окуляри наверх брав (зображує): „Де ж цей атлас по зорях?”. І ці книги там років десять лежали, тим порохом припали. Я це сприймав, думаю: „О, „Циганський барон”! О, ага! Мені все це було...

- Знайомо!

- Да! І ще такий один дуже курйозний випадок. Був якийсь симпозіум астрОномів. Це астрономічна обсерваторія при Львівському університеті була, на вулиці Ломоносова. Там 4-та школа, де я вчився. І приїхав президент Академії наук Радянського Союзу Амбарцумян. Нас одягнули в чудесні халатики, ми всі сіли. Ми сидимо і тут поруч - Амбарцумян. А я тоді був думаю: «Чим вони тут займаються? Їм гроші платять, але нічим же не займаються! Що вони можуть там уже знайти? Уже все знайдено!”.

Фото: ruskino.ru

Я набрався нахальства, встав і питаюся Амбарцумяна! Питаюся, для чого, кому це потрібно, ці астрономічні обсерваторії і так дальше? Він так усміхнувся і сказав: „Молодой человек, вы знаете, чем отличается свинья от человека? Что человек иногда поднимает голову и смотрит на звёзды!”. (Піднімає палець і всміхається).

- Оце розумна людина!..

- От так от!..

- Ну, добре, Богдане Сильвестровичу. Давайте-но тепер перейдемо до театру. От як ви думаєте, що таке „національний театр”? І чи існує він в Україні? Бо ви ж граєте у себе і Чехова, і Шекспіра, і Шолом-Алейхема. Вони ж не є українськими драматургами.

- О-о!.. Це прекрасно, що ми граємо!..

- А хіба ж можна назвати це українським національним театром?

- Так, можна! Це можна так назвати, тому що, я вважаю, національний театр – це той театр, де вся краща драматургія світу, всіх народів, які є, і вона повинна бути на українській сцені. Як «Комеди Франсез». Хоча це є будинок Мольєра, вони ж і інші п’єси ставили! Як «Стредфорд-на-Евоні» - шекспірівський – вони поставили всі п’єси Шекспіра, але ж вони ставлять і світовий репертуар. Незалежно, так би мовити, від кольору тіла і належності до якоїсь нації. Я думаю, чим більший світ буде на цій сцені театру Франка, тим більше він буде національним.

Правда, в мене є така ідея: я би зробив театр української класики. Зробив би такий театр. І це був би супер!..

Ну, існує же японський театр „Но”. Елітарний театр XVI-го століття. Там прекрасні костюми. І вони об’їздили весь світ. І показали фолк японський.

Всі жіночі ролі грають мужчини. Прекрасний костюм, віяло… (Зображує величного актора і його швидкі рухи віялом). …і п’ятнадцять хвилин він там повертається. І що він там знайшов?.. А там риба лежить. Ну, примітивні сюжети!.. Два такі барабани, які б’ються збоку. Сідають троє японців, ноги, як кажуть, по-турецьки – як японці там сідають на циновку, – і починають бити в цей барабан. І супроводжує от така музика: (низьким голосом)„М-м-мльом-м-мльом-м-мльом-м-мльом!”… А цей повертається… (Знов зображає актора з віялом)Повертається... Повертається... А це була не проста риба, а форель... А тут багатій. Ну, і він страшенно переживає, цей багатій, що це є форель, а той знайшов цю рибу і з’їсть її „как селёдку”. От в цьому у них вся проблема, вся проблема!.. І вони їздять по цілому світі! Я це в Австралії бачив. Театр „Но”.

Фото: glavred.info

А не можна було б тут зробити класиків українських? (Неголосно, але дуже натхненно). Шикарні костюми… Старицького, Кропивницького… Кращі сили, оркестр, балет!.. Фолк!.. Модерн по фолку робити!.. Я думаю, це можна було б об’їздити теж весь світ.

- Дай-то Боже...

- „За пустяком дело”.

- Гроші.

- „Нужон денежнОй капитал. А человек без денежнОго капитала – это всё равно, что сапожник без колодки”.(Сміється).Так казав в „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” Гордій Поваренко!

- А де ж їх взяти? У людей зараз грошей нема.

- (Підпирає долонею щоку).Людина повинна працювати. В Америці, якщо ти працюєш, тебе поважають. Не має значення, якою роботою ти займаєшся. А у нас? Ви пам’ятаєте, що було: „Не будеш вчитися – будеш працювати в колгоспі!”.

- Чи на заводі.

- „Чи на заводі будеш працювати!”. Це ж як покара була! Це ж не зараз сталося? Чи що, вчора сталося? Чи п’ять років, чи сім років тому? Це ж генетично воно все в нас – код іде генетичний. „А так, ти будеш в місті працювати!”. Що таке село? Будеш коням хвости крутити. Так? Таке було відношення? А хто хоче працювати?.. На райкомі партії було написано: „Хто у нас не працює – той не їсть”. «У нас»!.. Ну, так?! Чи ні?..

Ти приходив в гастроном – і що було на вітрині? Нічого! Ти мусив знайти зв’язок, познайомитися з директором, з продавщицею, вона тобі моргає, і так дальше, і тому подібне.

Колисьпри Совецьком Союзі я, пам’ятаю, приїхав до Львова: в матері був день народження. Ну, і пішов до своїх друзів. М’ясники. Біля універмагу - гастроном.

Фото: primastyle.ru

Заходжу з центрального входу – шаром покати!.. Нічого нема. А він стоїть спиною, в білому халаті, і щось там, якась тюлька там, щось там таке, значить, якісь кості там висять, і так дальше. Я кажу: „Карбонат є?”. Він, спиною: „Нема!”. А я з батьком прийшов. І кажу: „Ікра є?”. „Нема-а!!! Що дурниці говорите?!”. І спиною дальше. Кажу: „А сервелат?”. (Кричить).„Ну, я ж вам сказ...”. Повертається: „Ах, то ти, Богдане! Для тебе все є – заходь з „чорного” ходу, заходь”. (Тихо й ніжно). „Заходь...”.

Ми зайшли. Тут такий зруб, де рубають м’ясо, тут – пляшка горілки, „взрослая” – 0,75 була, називалась „взрослая”. І так дальше. „Напиши, що тобі потрібно, скільки...”. А батько мій завжди, все своє життя в чергах простояв. Ну, простояв в чергах!.. Мати завжди з ним сварилася: „Який ти, який ти непрідприїмчивий!”. Він каже: „Люди стоять –я стою. А як же інакше? Я маю гроші – я повинен купити. Що це я повинен кланятися? Уніжатися перед кимсь?..”.

Ну, і тут ми випиваєм, а мій батько так стоїть і каже: „О-о-о, тепер я зрозумів, що таке буржуазна Польща, і що зробила радянська влада. За буржуазної Польщі всі пани заходили з центрального входу, а вся чернь заходила з „чорного” – за об’їдками... А тут тепер поміняли: народ, чернь заходить з центрального входу – нема нічого, а пани заходять з „чорного” – і там все є...”. Так?..

- На жаль…

- (Неголосно і замислено).Так-то воно, так. Але ж і не в тому радість, щоб все мати. Бо Сковорода писав, що людина може обійтися мінімумом. Все з собою не забереш, людина народжується для того, щоб померти. Все не забереш. Є якісь інші... (коротко розсміявся) цікаві речі в цьому житті. Весь час ти щось пізнаєш в цьому світі...

- Це як Маяковський писав, що -- „Много ли человеку нужно – небольшие штаны и кое-что из хлеба”.

- Ну, це така справа. Розумієте, це вже ідеологія була от така от – комуністична ідеологія. Але Сковорода вчив чомусь зовсім інакшому. Він говорив про внутрішній світ:

«Проживи хоть триста лет , проживи хоть целый свет,

Что тебе то помогает,

Если сердце внутрь рыдает?

Когда ты невесёл, то всё – ты мертв и гол».

(Помовчав).

«Завоюй земный весь шар, будь народам многим царь,

Что тебе то помогает,

Аще внутрь душа рыдает?

Когда ты невесёл, то всё – ты мертв и гол».

(Усміхається і схиляє голову).

Ось так… Прощай, друже Богдане… Прощай…

Анатолий Борсюк Анатолий Борсюк , режиссер, тележурналист
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter