ГоловнаБлогиБлог Романа Семко

Путін – становлення найбільшого корупціонера Європи

У переддень Нового 2000 року ослаблений президент Російської Федерації Борис Єльцин привів до влади свого наступника, в минулому маловідомого на політичній арені офіцера КГБ, Владіміра Путіна. Країна, що пережила лихі 90-ті та з ностальгією згадувала сумнівну велич СССР, у розпал Другої чеченської війни чекала на нового героя. Ним і виявився Путін, який на фоні колишнього кволого президента-п’яниці виглядав месією, заповнюючи вакуум викривленої суспільної свідомості російського народу.

«Переможні» антитерористичні тиради разом зі зростаючими світовими цінами на нафту дозволили сформувати соціально-економічне підґрунтя для наступного посилення владної вертикалі та концентрації сили в одних руках. Ув’язнення Ходорковського та розправа з іншими опонентами Путіна були сприйняті виборцями на ура. Паралельно в цей час розпочинається тотальний наступ на ЗМІ: вводиться цензура на багатьох телеканалах, включаючи найбільш рейтинговий приватний НТВ, – що в результаті, як добре видно по теперішніх сюжетах, перетворило російські ЗМІ на помийну яму.

Фото: Предоставлено автором

Нескінченний потік нафтодоларів формує нову касту олігархів, куди входять як пов’язані з КГБ люди, які зайняли найвищі посади в державі (наприклад, теперішні спікер ГосДуми Наришкін, глава Адміністрації Іванов, глава «Роснєфті» Сєчін та багато інших), так і колишні сусіди Путіна по дачному кооперативі «Озеро» у Санкт-Петербурзі (власник шубосховища, глава РЖД Якунін, новоспечений мільярдер Геннадій Тимченко, брати Ковальчуки) чи інші наближені до тіла (спаринг-партнер по дзюдо Ротенберг та його брат – обидва мільярдери, що постійно виграють тендери на космічні суми).

Сам Владімір Путін перетворюється на найбільшого корупціонера Європи, який тим чи іншим чином контролює статки на мільярди доларів.

В той же час Грузія під керівництвом Михайла Саакашвілі проводить кардинальні реформи, відбувається реальна боротьба з корупцією, країна наближається до топ десятки держав світу по легкості ведення бізнесу. Жменька незалежних ЗМІ Росії, які ще не знищені новоявленим авторитарним лідером, постійно публікують матеріали про економічне диво сусідньої країни. Каха Бендукідзе, Андрій Іларіонов та інші ідеологи грузинських реформ висвітлюють свої досягнення на радіо «Ехо Москви» та інших частково незалежних російських платформах. Все це створює вражаючий контраст між корупційною диктатурою Путіна та ліберальною модерною Грузією. Відповідь на такий успіх був швидким – у серпні 2008 року війська Російської Федерації вторгаються на територію Грузії, фактично анексуючи частину її території.

Європейське та світове співтовариство фактично мовчки проковтнуло воєнну агресію зі сторони Росії, обмежившись декларативними санкціями, а Барак Обама наступного року взагалі оголосив про «перезавантаження» відносин між США та Росією.

Наступні роки ознаменувалися гучними корупційними скандалами, зокрема за участі міністра оборони Сердюкова та його коханки Васильєвой, провалом реформи поліції, програми модернізації, науково-технічного проекту в Сколково, вбивством юриста Маґнітського, який розслідував розкрадання коштів тощо. Натомість лідери, що активно боролися з корупцією та зловживаннями режиму, стали постійним об’єктом для переслідування зі сторони Генпрокуратири, Слідчого комітету, ФСБ та поліції.

Після стотисячних мітингів у Москві у 2011-2012 роках, страх перед російським Майданом перейшов всі межі. Реакція режиму була агресивно безглуздою: приймаються закони про закордонних агентів, заборону всиновлення важкохворих сиріт іноземцями, заборона мітингів, пропаганди гомосексуалізму – це все результати авральної роботи скаженого принтера ГосДури. Свого головного конкурента, молодого 38-річного адвоката Алєксєя Навального Путін, який постійно вихваляється своєю великою підтримкою в Росії, ізолює від суспільства, забороняючи користуватися навіть Інтернетом.

Свої невдачі у реформуванні Росії та внутрішні провали Владімір Путін вирішив компенсувати на зовнішній арені, зрозумівши, що золотий сук, на якому він сидить, не перерубати.

Операція зі Сноуденом, підтримка сирійського диктатора та зрив асоціації України з Євросоюзом на фоні відверто слабкої на зовнішній арені позиції США, вселили віру у відродження Російської імперії. Але всі надії перекреслило повстання громадян України проти близнюка-казнокрада Путіна Віктора Януковича.

Нормальний європейський розвиток України є прямою загрозою для корупційного режиму Владіміра Путіна. Чесний суд та ввічлива міліція, європейські дороги і заможні пенсіонери можуть знаходитись не десь далеко в ефемерній Європі, а всього 200 км від Москви, біля Хутора Михайлівського. І тоді зазомбовані телебаченням жителі Росії за аналогією з Майданом так само повстануть проти диктатора, руйнуючи його імперію небачених у цивілізованому світі хабарів та відкатів.

За аналогією з Грузією, російська верхівка вирішила протидіяти такому сценарію шляхом воєнної агресії. Це повинно зупинити цивілізаційний стрибок України та показати російському виборцеві, що Майдани приводять о розпаду країни.

Світове товариство, як і у випадку з Грузією, також може обмежитись умовними санкціями проти агресора. Невиконані погрози європейських лідерів перетворяться на non-credible threat – поняття теорії ігор, що позначає недостовірну загрозу. Це ще більше розв’яже руки Путіну.

Надіятися на мирну демократизацію Росії марно. Її теперішній лідер у відставку не збирається, оскільки це буде рівнозначне ув’язненню. Антагонізм між мракобіссям російського корупційного режиму та цивілізованим світом наростатиме і у певний момент відбудеться зіткнення цих протилежностей, що призведе до катастрофічних наслідків, вивільненню неконтрольованої енергії, за аналогією з анігіляцією частинки та античастинки у фізиці. Зупиняти згубний для світу процес треба зараз.

І єдиний шлях – це нафтогазове ембарго. Саме доходи від продажу вуглеводнів є економічним підґрунтям диктатора та живлять уми обманутих росіян та армію міфами минулих століть, відриваючи від реальності все більше і більше людей. І не треба боятися, що після введення ембарго, у Заходу більше не залишиться важелів впливу. Бажання жаби (за визначенням Навального) знову присісти на трубу – прекрасний стимул до цивілізованої поведінки. Нещодавно доведено на прикладі Ірану.

Фото: Предосталено автором

Світ у небезпеці. Тільки через тисячі років теперішню Європу прийшов викрадати не символ збереження світового порядку – могутній Зевс, а дрібний і підлий чекіст, який після десятиліття корупційного угару уявив себе новим «громовержцем-визволителем».

P. S. Сподіваюся, що українські телеканали зможуть підготувати та показати передачу про корупційні подвиги російської еліти, щоб розвінчати міфи та брехню, яку поширюють путінські ЗМІ.

Роман Семко Роман Семко , Викладач Києво-Могилянської академії, член партії "Демократичний Альянс"
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook