Чому Саакашвілі програє свій електорат

Ситуацію з Саакашвілі і позбавленням його українського громадянства можна назвати збудником неспокою в українському сегменті фейсбуку, однак зовсім не в реальній політиці. Практично кажучи напівавторитарне рішення Порошенка знайшло доволі слабкий відгук в опозиційних колах, що вкотре розкриває слабкість ліберальної опозиції.

Фото: Макс Требухов

Рух нових сил як політична сила практично невідомий пересічному виборцеві поза фейсбуком - а саме цей виборець великою мірою формує електоральний попит і пропозицію на політичному ринку. Разом з тим, сотня прихильників Саакашвілі усе ж зібрались учора на Майдані, імітуючи "протест" проти авторитаризму. Як очевидець можу сказати, що дітей які прийшли помочити ноги у фонтанах поблизу консерваторії на Майдані було значно більше, аніж власне протестуючих.

Міхо пішов у партійне будівництво нічого насправді не будуючи - партія так і не змогла зібрати за півроку діяльності навіть контакти прихильників (а це приблизно кількадесят тисяч по самому Києву, якщо не більше) і активісти змогли зібрати на мітинг за ніч лише "своїх". Це розкриває підхід команди "грузинів" до політичної діяльності як вкрай недбалий. Очевидно, не зовсім вписується у роль національного лідера і сам Міхо, його імідж "реформатора" був тісно пов'язаний з командою Порошенка, тепер же "кидаючи пред'яви" президенту він вже не зміг знайти нового електорату, а лише послідовно розтратив старий (у мережі люблять жартувати, мовляв нинішні міхоботи це колишні порохоботи).

Не вдається йому реально "віджати електорат" і у ліберальних сил, приналежність до яких він нині часто констатує: риторика Міхо залишається центристсько-популістською ("усе усім і реформи одночасно"), попри запевнення у "європейськості" і демократичних цінностях які він активно декларує. Для гравців типу Андрія Садового чи партії "ДемАльянс" витіснення Міхо з політики - приємний бонус, адже ділити електорат з ним тепер точно не доведеться. Попри це, численна кількість лідерів ліберальних політсил (Гриценко, Садовий та інші) висловили обурення ситуацією з Саакашвілі, однак ми реально можемо трактувати це як данину швидкоплинній політичній моді, а не реальне занепокоєння.

В існуючій нині ситуації реальну опозицію Порошенку, як би це дивно не звучало, складають лише дві політичні течії: "регіонали" (Опоблок, Відродження, За життя, Морська партія Ківалова, Успішна країна Клименка), які прагнуть жорсткого реваншу за втрачений політичний вплив і "націоналісти" (в першу чергу мова про коаліцію "Національний корпус-Свобода-ПС"), які прагнуть до виконання найбільш гучних вимог Майдану зразка 2014 року. Ці політичні групи мають дійсно стабільний електорат, численну кількість симпатиків, а найголовніше принципові і стійкі цінності, які зумовлюють і електоральну стабільність. Без підтримки цих політичних сил реальна політична широка опозиція Порошенку просто неможлива, що Рух Саакашвілі нам довів вкотре. Таким чином, вибір майбутнього чомусь не на користь Міхо: електорат так і не вийшов його підтримати і зусиллями політтехнологів Банкової його забудуть протягом пари місяців.

Всеволод Шаманич Всеволод Шаманич , Журналіст, співзасновник проекту "Українська мрія"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter