Висота Анд довкола Маракайбо сягає подекуди 5000 м! 136 річок несуть свої води в його оздоблену численними островами чашу, сумарна площа якої приблизно дорівнює Івано-Франківській області. В насичених поживними речовинами водах сформувалася потужна й розмаїта екосистема. Унікальним, до кінця ще непоясненим природним явищем вважаються т. зв. «блискавки Кататумбо» - яскраві й при тому майже безшумні електричні розряди між різними шарами атмосфери, неперервна послідовність яких може тривати багато годин поспіль. Як відомо, руйнування озонового шару стратосфери перетворилося на глобальну проблему – так ось, на думку фахівців «блискавки Кататумбо» є найпотужнішим генератором озону на Землі, який забезпечує до 10% планетарного «виробництва» цієї речовини.
В 1499 р. в Маракайбо ввійшли кораблі іспанської експедиції Алонсо де Охеди. Саме тут штурман Амеріго Веспуччі побачив зведені на палях над водою індіанські оселі, вигляд яких розбурхав у ньому спогади про рідну Венецію й спонукав вигукнути «Veneziola!» (іт. «маленька Венеція!») – слово, яке майже через три з половиною століття перетворилося на назву новопосталої країни.
А в 1914 р. на берегах Маракайбо вперше було знайдено нафту. Відтоді в цих краях пробурили понад 15 тис. свердловин і за регіоном міцно утвердилася репутація одного з найбагатших нафтових басейнів світу. На поч. 60-х рр. минулого століття довжелезний міст з’єднав між собою береги мілководної (2-4 м) горловини озера, а на дні її були прокладені канали для полегшення доступу океанських кораблів. Потоки нафти, що ринули після цього на світові ринки поверталися «золотим дощем» у скарбницю республіки, але разом із тим почали нагромаджуватися проблеми…
Сьогодні регіон Маракайбо, населення якого перевищує 5 млн осіб є ареною великомасштабної, різноманітної й украй слабо контрольованої господарської діяльності. В процесі видобутку й транспортування багато вуглеводнів потрапляють у води озера. Особливо дошкуляють довкіллю періодичні розливи нафти в обмеженій акваторії водойми та промивка танкерних ємностей, яку, за відсутності дієвого контролю, майже відкрито практикують недобросовісні перевізники. Не покращує становища й масове використання в околицях озера низькоякісного паливного вугілля, згоряння якого «збагачує» атмосферу букетом небезпечних складників. Зрештою, закрита акваторія перетворюється на гігантський депозитарій пластикових відходів.
Води Маракайбо насичуються азотом і стають поживним середовищем для водоростей, особливо ряски, яка зеленим килимом вкриває дедалі більші ділянки водної поверхні. Непрозорі для сонячних променів, ці оболонки порушують природні цикли фотосинтезу і відтак пригнічують природне біорозмаїття, ставши причиною зникнення багатьох питомих видів рослин і тварин. Гниття великої маси відмерлих водоростей, які до того ж абсорбують в собі природні та антропогенні забруднення додатково погіршує якість води.
Величезний рекреаційний потенціал регіону практично зведено нанівець. Ба більше, стан здоров’я місцевого населення вселяє щодалі то більшу тривогу. Так, хоча добуті в Маракайбо риба та креветки часто містять шкідливі для здоров’я «присмáки», рибальство дотепер залишається основним джерелом доходів для 20 000 місцевих мешканців.
Наразі ніхто мабуть не знає, як розв’язати тугий вузол місцевих проблем. Рівень свідомості місцевого населення, як і довіри до екологів та урядових чиновників є доволі низьким; значна його частина схильна віддавати перевагу «менш витратним» варіантам господарської та побутової поведінки перед екологічно більш безпечними. Відповідальним за ситуацію службам та інституціям бракує коштів, спецзасобів і, з усього судячи, повноважень та рішучості в наведенні порядку. Не додає веселкових барв довготривала економічна криза, а останнім часом і політична нестабільність у країні, режим якої затято намагається «будувати соціалізм», і то не конче «з людським обличчям»…
Блискавки Кататумбо висвітлюють щодалі то менш привабливу картину. Імовірно, покращення ситуації потребуватиме значних міжнародних зусиль, переорієнтації економіки регіону, але передовсім – стабільного, відповідального, передбачуваного в своїх діях політичного режиму в країні. Такий режим, у випадку приходу його до влади в Каракасі, отримає важку спадщину майже в усіх царинах і однією з нагальних проблем виявиться екологічний колапс, який загрожує нині найбільшому озеру континенту.