Back to USSR, або кримінальне провадження «по-новому»

На розгляді Верховної Ради України знаходиться законопроект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України № 5490 (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)» . Однак слово «удосконалення» в ньому міститься лише у назві. Насправді ж йдеться про повернення кримінального процесу до правил, які існували в далекому СРСР. Ще більше дивує те, що цей законопроект, авторами якого є народні депутати, визначений Президентом України як невідкладний. Чому? Вочевидь, для цього є підстави.

Фото: Макс Требухов

Проект закону суттєво обмежує право сторін кримінального провадження на ознайомлення із матеріалами досудового розслідування. Відповідно до запропонованих змін сторона захисту, тобто підсудний і його захисник, потерпілий, цивільний позивач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, може ознайомитися із матеріалами досудового розслідування не раніше, аніж на стадії підготовчого судового засідання (а не після завершення досудового розслідування, як це передбачено у чинній редакції ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України).

Тобто матеріали щодо особи передадуть до суду і тільки тоді підсудний зможе дізнатися, у яких злочинах його обвинувачують і якими доказами це підтверджується. Окрім цього, проект закону встановлює, що строки на ознайомлення визначаються судом, але в будь-якому разі не можуть бути меншими десяти днів і перевищувати розумні строки.

 Зазвичай матеріали досудового розслідування складаються із декількох томів. Якщо ж у кримінальному провадженні є щонайменше троє підсудних, то і до десятка товстелезних «книженцій» може сягнути. Тому, наприклад, призначених судом 15 днів буде явно не мало для ретельного ознайомлення з усіма матеріалами досудового розслідування.

В судді також є строки, протягом яких він має завершити розгляд переданих йому матеріалів. Час для ознайомлення не може бути безмежним. Таким чином підсудних обмежують в праві на захист. Без належного ознайомлення з матеріалами кримінального провадження говорити про розроблення ефективної стратегії захисту - марна справа.

Такі положення законопроекту, вочевидь, не наближають кримінальний процес в Україні до європейських стандартів, які містяться в положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та більш деталізовані в рішеннях Європейського суду з прав людини. Адже засудження людини, яку позбавили права на захист, мало нагадує змагальний кримінальний процес. Це більше скидається на обвинувальний. Якраз той, який діяв в СРСР. При чому - ще за часів Сталіна.

Навіть в Кримінально-процесуальному кодексі 1960-го року (втратив чинність аж у 2012-му в результаті прийняття Кримінального процесуального кодексу України) передбачалося, що слідчий зобов'язаний оголосити особі, що слідство в її справі закінчено. Також він має повідомити підозрюваному про право ознайомитись з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника. Плюс – про можливість заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Тому «удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження» звелося до впровадження радянських пережитків в процесуальне законодавство.

Окрім цього, у проекті закону передбачається, що суд немає права повторно повернути наданий прокурором обвинувальний акт. Якщо суддя вже один раз направив обвинувальний акт на доопрацювання, то не залежно від того, усунув прокурор допущені недоліки, чи ні – повернути його повторно не вдасться.

Практика свідчить, що обвинувальні акти судді повертають прокурорам доволі часто. Останні, намагаючись в межах строків досудового розслідування передати матеріали в суди, не звертають увагу на якість процесуальних документів. Дуже часто кримінальні провадження «шиті білими нитками». Судді позбавлені можливості здійснювати їх розгляд. Помилки прокурорів бувають настільки банальними, що в обвинувальних актах вони навіть забувають вказати місце вчинення злочину. Так що у їх поверненні існує об’єктивна необхідність. Натомість, проектом закону усі недопрацювання слідчих і прокурорів пропонується перекласти на суди. І потім, у випадку чого, їх же зробити винними у всіх бідах.

Ще однією дуже важливою «новелою» є пропозиція продовжити до вісімнадцяти місяців максимальні строки досудового розслідування та строки тримання під вартою під час досудового розслідування.

Як визначено у законопроекті Генеральний прокурор може до півтора року продовжити строк досудового розслідування «внаслідок виняткової складності провадження та наявності виключних обставин». Зважаючи на таке розпливчасте і нечітке формулювання, це питання на власний розсуд вирішуватиме Генеральний прокурор. Якщо дуже захотіти, то у будь-якому кримінальному провадженні можна розгледіти складність і невідомо які «виняткові» обставини.

Щодо збільшення максимальних строків тримання особи під вартою, то, як визначено у законопроекті, до 18 місяців вони можуть бути продовжені в особливо складному кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених організованою групою або злочинною організацією.

Варто зазначити, що 18-тимісячний строк тримання під вартою був передбачений у ст. 156 Кримінально-процесуального кодексу 1960-го року. У вказаній нормі також передбачалося, що тримання під вартою може бути продовжено до 18-ти місяців в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини. Як бачимо, формулювання - майже ідентичне із положеннями законопроекту. Зважаючи на такі законодавчі ініціативи, пропоную припинити обманювати людей. Кого ми хочемо обвести навколо пальця, переконуючи, що в Україні захищаються права людини і такий запобіжний захід як тримання під вартою застосовуватиметься лише у виключних випадках і лише протягом розумного строку? Якщо такі норми законопроекту хочуть прийняти, то я пропоную заодно і скасувати голосування про прийняття як закону Кримінального процесуального кодексу України від 2012 році і повернутися до радянського процесуального законодавства, яке діяло раніше – в Радянському Союзі. Давайте називати речі своїми іменами, нема чого змією звиватись.

А якщо серйозно, то ст. 197 чинного Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що максимальний строк тримання під вартою під час досудового розслідування не може перевищувати 12 місяців. Саме такий строк встановлений з врахуванням Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи «Про застосування тримання під вартою до суду, умови тримання під вартою і гарантії проти зловживання». Там чітко зазначено, що «ніякого максимального строку тримання під вартою Європейський суд з прав людини не встановлював, коли визначав, що є „розумним” - строки і менші, і трохи більші за рік визнавалися сумнівними. Грунтуючись на практиці Суду, мають існувати особливі підстави, щоб виправдати довгий строк. Для більшості справ достатньо короткого. Хоча навіть таку потребу необхідно переконливо аргументувати.

Встановлення 18-тимісячного строку тримання під вартою може визнаватися надто тривалим в світлі положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отож у запропонованих змінах немає жодного удосконалення положень кримінального процесу. Натомість, усе спрямовано на «узаконення» неякісної та непрофесійної роботи слідчих та прокурорів.

Логіка тут задіяна унікальна. Якщо не можете здійснити досудове розслідування протягом року – добре, жодних проблем. Передбачимо вам півтора року. Не в силах написати правильно обвинувальний акт? Нехай його перепише суддя. Та й взагалі - навіщо підсудним знати, які докази їхньої вини? Спроможні і без цього захищатись. Сюр, скажете ви? Якби ж то. Це – проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)» реєстр. № 5490 від 06 грудня 2016 року.

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter