Судова реформа – чому влада не чує громадян?

12 лютого народні депутати фактично без обговорень ухвалили в другому читанні та в цілому проект Закону про забезпечення права на справедливий суд. Рішення народних депутатів про підтримку Закону про забезпечення права на справедливий суд було суто політичним. Чому так?

Фото: Макс Левин

По-перше, коаліція вкотре засвідчила свою неповагу до рекомендацій європейських експертів в цілому та до Венеціанської комісії. Зокрема, текст законопроекту не було надано експертам комісії на опрацювання, ніяких висновків комісія не готувала, і вже зараз можна сказати, що десятки положень нового закону порушують європейські принципи у сфері правосуддя. Більш того, на розгляду Комісії знаходиться проект закону про судоустрій, який свого часу був розроблений Міністерством юстиції. Тобто Україна просить експертів проаналізувати один проект, а в то й же час депутати ухвалюють зовсім інший. Непорядно.

По-друге, закон ухвалили без висновку Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради. Останнє засідання профільного парламентського комітету, на якому обговорювався законопроект пройшло ввечері 11 лютого, а вже на наступний день законопроект був внесений в зал для голосування. Сам же текст проекту депутати отримали за годину до голосування і фізично не могли ознайомитись з його змістом. З високою долею ймовірності можна прогнозувати, що в ухваленому тексті є багато помилок і неточностей, і вже дуже скоро народні депутати будуть змушені вносити в закон зміни та доповнення з метою їх усунення. Поспішили.

По-третє, ухвалений закон не передбачає проведення судової реформи як такої. Так, в ньому розширяються повноваження Верховного суду, так як в ньому прописані більш жорсткі процедури добору суддів, однак реформа неможлива без внесення змін до Конституції України з метою мінімізації впливу політиків на судочинство. Проект консервує існуючу систему залежності судової системи від рішень Президента та парламенту. Це неприпустимо.

По-четверте, парламентська коаліція вкотре проігнорувала позицію виборців. Напередодні голосування було проведено Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова соціологічне опитування про ставлення до судової системи. Його результат - політичний тиск на судову гілку влади є ключовою загрозою незалежному судочинству. Саме політиків громадяни називають одним із факторів, що чинять на них найбільший вплив, а вплив Президента та Верховної Ради 73% суддів називають проблемою, що її судова реформа має розв’язати в першу чергу. Усунути політичні органи, Президента і парламент, від вирішення питань кар’єри судді (призначення на посаду, переведення з одного суду в інший, звільнення)- це першочергове завдання судової реформи. Ухвалений в парламенті закон не дає відповіді на цей запит суспільства.

Соціологічне дослідження «Оцінка роботи судової системи України» компанії Research & Branding Group показало, що рівень довіри населення до судів і судовій системі обумовлений ступенем інформованості про роботу. Учасники спеціалізованого опитування (юристи) довіряють судам і судовій системі набагато більше (40%), ніж учасники загальнонаціонального опитування (13%). При цьому слід враховувати, що 87% учасників загальнонаціонального опитування ніколи не брали участі в судових розглядах. Найбільшою довірою учасників спеціалізованого опитування користуються господарські суди (61%), тоді як адміністративним і загальним судам довіряє відповідно 57% і 45% учасників спеціалізованого опитування. Отже заяви політиків про тотальну недовіру громадян до судів, що себе дискредитувала є, м’яко кажучи, перебільшенням. Не прислухались.

По-п’яте, фінансовий стан суддів та співробітників апарату судів після ухвалення закону значно погіршиться. Максимальний розмір зарплати судді обмежується десятьма мінімальними заробітними платами, це на третину менше ніж зараз, а співробітники апарату будуть отримувати ще меншу зарплату – в кращому випадку це буде три прожиткові мінімуми. Що це означає? Судді в райцентрах будуть змушені займатися підсобним господарством, щоб прогодувати себе та сім’ю, а судді в містах будуть або голодувати або шукати альтернативні шляхи заробітку. Депутати, ухвалюючи такі закони, самі штовхають суддів в обійми корупції та хабарництва.

Єдина надія на закон – це розблокування роботи Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів і вирішення проблеми суддів, які не склали присягу (а їх більше трьохсот чоловік) та пожвавлення процесу переводу суддів та працівників апарату суддів з території АТО в інші регіони країни. Сотні людей і держава фактично самоусунулася від вирішення їх долі.

Отже, судова реформа як така знову відкладається. А суть закону про забезпечення права на справедливий суд - перерозподіл впливу на суди з боку різних органів влади.

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook