Моральна сатисфакція, або Які зміни ухвалили законодавці для волонтерів?

Рівень волонтерської активності для України сьогодні безпрецедентний – у ній задіяні близько 9 мільйонів людей. Але свою діяльність «воїни добра» фактично здійснюють поза правовим полем.

Фото: Макс Требухов

Чинне законодавство забороняє українцям займатись волонтерською діяльністю поза межами будь-якої благодійної чи громадської організації, яка має статус «волонтерської». В той час як процедура отримання організацією такого статусу доволі складна. В результаті лише 86 із більш як 60 тисяч зареєстрованих громадських та благодійних організацій, мають статус «волонтерських». Прибрати юридичні перепони на шляху діяльності волонтерів пропонують в окремому законопроекті (№ 1408). В разі його ухвалення кожен четвертий українець, або той, хто хоча б раз надавав допомогу нашим військовослужбовцям, переселенцям, пенсіонерам, дітям, буде вважатися волонтером.

У документі дійсно чимало правильних речей - спрощуються юридичні процедури реєстрації волонтерських організацій, знімається обов’язкова вимога щодо страхування волонтерів, оскільки не всі громадські організації, у штаті яких працюють волонтери, можуть собі це дозволити. Але є і кілька зауважень, які необхідно врахувати до другого читання.

Перше. У документі пропонується зняти вікові обмеження для волонтерської діяльності, тобто волонтерами зможуть працювати навіть діти. Але без конкретизації форм волонтерської діяльності, до якої можуть залучатись неповнолітні, ця норма законопроекту може тільки нашкодити.

Коли наші діти створюють малюнки, приймають участь у зборі коштів або плетуть маскувальні сітки, це дуже схвально. Але навряд чи хтось з батьків буде радий, коли його дитина без його відома буде працювати, наприклад, на виборах... А без конкретизації видів робіт, до яких можуть залучатись неповнолітні діти в якості волонтерів, ця ситуація може стати цілком реальною.

Треба деталізувати, до яких робіт можуть залучатись неповнолітні без шкоди для їхнього фізичного і морального здоров’я, а також врахувати положення Цивільного кодексу і вказати, що діти можуть займатися волонтерською діяльністю за згодою їх батьків, опікунів чи піклувальників.

Друге. Не можна ліквідувати центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності. Держава повинна володіти хоча б мінімальною інформацією скільки волонтерських організацій діє в Україні. Надмірна лібералізація в цьому питанні в умовах військових дій може завдати шкоди державним інтересам.

В районах ведення бойових дій направляється велика кількість волонтерів. Однак, під виглядом надання допомоги українській армії, «фіктивні волонтери» можуть розповсюджувати одержану інформацію про кількість українських військових в районах ведення АТО, про їх локацію, види спорядження та військової техніки, яка є в них на озброєнні та інші дані.

Які повноваження потрібно залишити за органом державної влади, який би здійснював контроль за волонтерськими організаціями? Це може бути право публікувати інформацію про волонтерські організації на своїх інформаційних ресурсах, право розробляти інструкції/правила, які були б спрямовані на забезпечення безпеки життя та здоров'я волонтерів, оскільки часто їхня діяльність є ризиковою і може мати, навіть, летальні наслідки.

Третє. Норма, що відшкодування витрат волонтерів може здійснюватися за рахунок коштів органів державної влади та місцевого самоврядування, нажаль, не може бути реалізована на практиці.

Не визначено, які саме суб’єкти мають здійснювати такі видатки, у яких випадках та в якому розмірі. Окрім того, будь-які видатки органів влади повинні бути передбачені в державному та місцевих бюджетах. Тому ця норма скоріше декларативна, і діяти не буде - зважаючи на дефіцит бюджетних коштів.

Загалом, закон про волонтерство у нинішніх умовах вкрай необхідний. Інакше вже в квітні-травні цього року сотні тисяч громадян будуть мати претензії з боку Державної фіскальної служби з вимогою звітувати за витрачені кошти, що пішли на потреби української армії.

З іншого боку прийнятий законопроект є ще одним яскравим прикладом низького рівня законодавчої підготовки і потребує суттєвого доопрацювання хоча б між першим та другим читанням.

Інакше страждатимуть сотні тисяч людей, які щоденно добровільно і щиро допомагають, не чекаючи жодної компенсації.

Але при цьому не можуть отримати повноцінного визнання і поваги з боку держави. 

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook