ГоловнаБлогиБлог Володимира Бєлого

Ознаки консервування недодемократії у проекті закону «Про повну загальну середню освіту»

«Є така приказка, що зірки розумних ведуть, а дурних волочать. Якщо вистачить розуму, то наші політики все одно вестимуть нас у європейському напрямку. А якщо вони будуть впиратися, нас будуть волокти» - Олег Покальчук.

Фото: 1news.com.ua

Як є?

Нам, українським освітянам, як вихідцям російсько-совєцької імперії історично не повезло з тим, що лише поодиноким з нас випало попрацювати в умовах звичної для сотень мільйонів вчителів світу західної демократії.

Зрозуміло, що у порівняльному плані ще більше не повезло українським школярам від того, що більшість їхніх вчителів не знали і досі не знають іншої ніж авторитарна моделі освітньої діяльності.

Як може бути?

На хвилі очікувань змін демократичного спрямування от-от з’явиться документ, який їм може посприяти. А може й не зможе.

Виходячи з фрагментарного аналізу тексту проекту нового закону «Про повну загальну середню освіту», який передано на розгляд депутатами Верховної ради, складно за всього бажання лишатися оптимістом не побачити гарантованого консервування пануючої у нас недодемократії в організації освітньої справи.

Ось, дивіться.

У переліку суб’єктів, котрі мають отримати повноваження на управління діяльністю закладу окрім директора вказується також педагогічна рада, рішення котрої щодо певного переліку питань життєдіяльності закладу віднині начебто не лишатимуться лише дорадчими.

Наприклад це прописано ось так:

1. Педагогічна рада є основним постійно діючим колегіальним органом управління закладу загальної середньої освіти (структурного підрозділу закладу професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (у разі його створення).

2. Рішення педагогічної ради, прийняті в межах її повноважень, вводяться в дію наказами керівника закладу освіти та є обов’язковими до виконання всіма учасниками освітнього процесу у закладі освіти (зі ст.. 40 - Педагогічна рада).

Зрозуміло, що слова «… є обов’язковими до виконання всіма учасниками освітнього процесу у закладі освіти) включають і самого керівника.

Тут точно зроблено законодавчий крок до того, щоб у нашій системі освіти запрацювали дійсно демократичні (колегіальні), а не лише авторитарні механізми.

І ці наміри є більш ніж розумними, адже рішення прийняте у ході колегіальної його підготовки завжди знайде у рази більше зацікавлених в успіху виконавців ніж у випадках, коли діють одноосібні накази. Все тому, що освітня сфера суспільної (не мова про приватні заклади) діяльності за кошти платників податків не є аналогом армійсько-силової структури.

У чому підступ?

Він у тім, що відносно усталеної звички більшості наших керівників (недавній приклад КМУ тому свідчення) вибірково ставитися до колегіальних рішень, зокрема педагогічної ради, на власний одноосібний розсуд не передбачаються конкретні вагомі запобіжники.

Звісно, що мова не про загальні фрази на кшталт «…має бути», «… як правило складає»,

«… не може бути більше ніж…» чи «… обов’язкові до виконання», а про чіткі та неухильно діючі засоби з боку виконавчих державних служб щодо випадків ігнорування чи порушення керівником закладу конкретних положень закону (!!!) України.

Мова про потенціал закону враховувати те, що народ означає як «Риба гниє з голови», а основи менеджменту як «Не може в інтегральному підсумку система давати кращі результати ніж той порядок/безпорядок, який закладає її реально діюча, а не декларативно очікувана, нормативно-правова база».

У нашому локальному «пункті» щодо педагогічної ради як колегіального органу управління ріже око наступна «декоративну» деталь від «диявола», котра лише створює враження наявності дієвого правового потенціалу: « … підставами для дострокового звільнення керівника закладу загальної середньої освіти, які повинні бути передбачені у трудовому договорі, є:

- порушення вимог цього Закону щодо мови освітнього процесу;

- порушення вимог статей 30 і 31 Закону України “Про освіту”;

- порушення прав учнів чи працівників, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

- систематичне неналежне виконання інших обов’язків керівника, визначених цим Законом;

- не усунення у визначений строк порушень вимог законодавства, виявлених під час інституційного аудиту чи позапланового заходу державного нагляду (контролю)».

Ні стаття 30 (про батьків учнів), ні стаття 31 (про заклад загальної середньої освіти) не містять бодай якихось чинників, котрі б спонукали керівника «пригальмувати» та задуматися перш ніж проігнорувати те рішення, прийняте педагогічною радою закладу, на яке лише вона має повноваження. Вже не кажучи про дикість думки про колективний позов педагогічної ради до суду на її голову, яким є сам керівник.

Більше того, щоб примудритися щось порушити у цих двох статтях (30 і 31) потрібно взагалі бути «без даху» у голові.

І не мова про те, щоб обмежити керівника у його можливостях задіяти весь свій потужний організаційно-творчий потенціал, адже для того залишається у сотні разів більше «поле» ніж те, що виділяється під колегіальну форму прийняття управлінських рішень. Та ще й такого колегіального органу, який очолює сам керівник.

І лишати шпарину, щоб керівник потім «заднім числом» безкарно міг одноосібно перекреслити вже колегіально прийняте рішення – це точно не є ознакою помітної державно-юридичної мудрості, що непідвладна розуму як автора цієї статті, так і сотень тисяч рядових членів тисяч педагогічних рад країни.

У більш стратегічному плані мова про наперед сформовані у «тілі» закону передумови не лише до консервування стану недодемократії освітньої системи, що родом з радянського минулого, а й про «міну» щодо повноцінності його майбутньої імплементації.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , екс-заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter