ГоловнаБлогиБлог Владислава Власюка

Прорив державного кордону і закон: правовий лікбез

Маємо нестандартну ситуацію, коли натовп фізично прориває державний кордон у пункті пропуску, “заносячи” особу (ймовірно без громадянства) на територію України. При цьому, не відбулось відповідного митного і прикордонного оформлення. Традиційно, ситуація відразу отримує чимало юридичних коментарів, втім переважно суперечливих.

Спробуємо розібратись.

Фото: EPA/UPG

1. Відсутній наразі у законодавстві склад злочину “Незаконне перетинання державного кордону”, ст. 331 виключена ще з 2004 року.

2. Натомість, існує склад адмінправопорушення “Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України”, ст. 204-1, якраз 2004 року доданий.

3. Чи можна розслідувати вчинення ст. 332 “Незаконне переправлення осіб через державний кордон України”? Можна, наприклад “визначення слушного часу, місцевості, засобів для незаконного переміщення осіб через кордон” або сприяння вчиненню переправлення через кордон у вигляді “надання порад, вказівок”.

4. Перспективи такого розcлідування, однак, мізерні. Дуже вже колективна виходить [без]відповідальність, для якої спершу треба оформити вчинені адмінправопорушення, а тоді показати умисел і мотив (корисливий) у організатора(ів), а також комунікацію між “адмінщиками” і організатором (ами). І точно не може бути притягнутий той, кого власне і переправляли, бо не можна одночасно організувати і вчинити.

5. Зрештою, реально треба визнати, що ст. 332 КК це не про дану ситуацію. Цікавіше почитати коментар до виключеної ст. 331 КК.

6. По суті, відбулось перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу.

7. Це може означати, що особа перетнула державний кордон: б) без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці – “сховавшись” у натовпі.

8. Не працює посилання на крайню необхідність! Якщо нема статті про злочин (а його нема) то КК не читаємо, а читаємо КУПАП Стаття 18 – і немає там ніякої крайньої необхідності:

9. … в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Ну яка небезпека, яка шкода?

10. Про злочин у вигляді порушення режимного об’єкту це просто дурість. Натомість ст. 356 може мати реальне застосування, а також ст. 342 і (чи) 345 у частині застосування сили відносно працівників органів правопорядку (вже є офіційні заяви про потерпілих поліцейських, рядових шкода).

11. Теза про “мене занесли” юридичного ніякого значення не має, а має відсутність дозволу і/чи оформлених документів.

12. У залишку: стосовно саме порядку проходження кордону може бути кілька адмінпротоколів (це якщо встановлять пару осіб з натовпу), і можна внести до ЄРДР хоч десять проваджень по ст. 332 і їх розслідувати – але результату не буде і бути не може. А от по деяким іншим з позначених статей цілком реальні провадження. Тому,

13. Традиційно для консервативної кримінальної юстиції, перспективи кримінальної відповідальності найменші у тих, хто реально заварили кашу, а більші у тих, кого по суті використали.

А наприкінець, давайте пригадаємо, що закон це, перш за все, не про норми, а про права, справедливість і порядок. Нічого правильного чи справедливого у вчорашніх подіях (чи діях всіх учасників) на мій погляд немає. Тож давайте не підмінювати здоровий глузд нормами права чи їх тлумаченням.

Владислав Власюк Владислав Власюк , адвокат, засновник і партнер юридичної фірми єПраво
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram