Віртуальність проти реальності
Перше питання, яке поставить собі розумний спостерігач – це те, чому ці списки з’явилися саме зараз, а не одразу після Революції Гідності, не через рік після неї. Відповідь лежить на поверхні. І пов’язана вона з віртуальністю української політики. Останні десять років політика в Україні — це різного роду ток-шоу, де змагаються у словоблудстві одні і ті ж фігури, котрі встигли за свою політичну кар’єру змінити від кількох до десятка різних політичних сил.
Ця віртуальна політика не має нічого спільного з реальними проблемами українців. Вона покликана забезпечувати одну основну функцію — відволікати пересічного українця від того, що діється навколо нього. А реальність така, що за останній рік більше, ніж удвічі упала купівельна спроможність українця. Україна вже давно суттєво відстає навіть від Гондурасу, з яким звикли у жартах порівнювати нашу країну. До 90% українців вже змушені суттєво економити на харчах. Країна стала заручником зовнішніх запозичень.
Безперечно, що пряму відповідальність за таку скрутну соціально-економічну ситуацію несе політична еліта, парламентські фракції, які голосували за уряди і урядові коаліції, минулі і теперішні роки.
Коли бракує відповідей, на повну потужність включається рупор приватних ЗМІ. Це спосіб відволікти людей. Сьогодні замість того, щоб обговорювати текст нового меморандуму з МВФ, люди говорять про «чорні списки» чотирирічної давності. А мали б говорити про те, що в Україні збираються відкрити ринок землі, підвищити тарифи на ЖКГ, скасувати спрощену систему оподаткування, підвищити пенсійний вік і зробити ще багато кроків, щоб взяти чергове фінансове зобов’язання під незрозумілі цілі.
Віддавати ці гроші будуть наші діти і внуки. Без реальних реформ в економіці, без продуманої стратегії ці запозичення лише продовжать агонію України, залишать нас без головного активу - землі, і зроблять нас наймитами на власній землі. Проте нам нав’язали нову «віртуальну дискусію».
За які партії варто голосувати
Друге питання, яке варто поставити собі – це те, чому середня вартість виборчої кампанії в Україні суттєво перевищує аналогічні витрати, наприклад, у сусідній Польщі? Чому сьогодні вже немає багатьох політичних проектів (їх навіть партіями не назвеш), які фігурують як отримувачі «допомоги ПР» у «чорних списках»? Чому багато сучасних політичних сил, які присутні у парламенті, мають первинні осередки лише на папері? Відповідь проста — це віртуальні проекти, створені з однією метою: прийти до влади і утримати її будь-якою ціною. Організатори «політичного шоу» переключають увагу на минуле, замість того, щоб люди задумувалися про майбутнє.
Коли подорожуєш Україною, часто доводиться чути запитання: «Чому Аграрної партії, яка набрала майже 8% голосів виборців і за кількістю депутатів місцевих рад займає 5 місце, немає на центральному телебаченні?» Відповім: Аграрної партії України, як і інших справжніх ідеологічних партій, ніколи не буде багато на телебаченні, бо ми незалежні від олігархічного капіталу, не готові продавати свою позицію за те, щоб отримати кілька хвилин ефіру в новинах чи рекламному ролику.
Ідеологічна партія як інструмент самоорганізації населення, здобуває підтримку за рахунок розбудови партійної мережі. Ми не будемо творити віртуальну політику і штучні скандали. Ми говоримо про реальні загрози. Наприклад, про те, що новим меморандумом з МВФ передбачається скорочення кількості працівників медичних установ на 10% в умовах, коли кожну годину в Україні кількість онкохворих збільшується на 18 осіб. Ми говоримо про податковий тиск, який знищує цілий аграрний сектор економіки, здатний дати майже півтора мільйона реальних робочих місць із середньою зарплатою у 30 тисяч грн. Ми говоримо про непрозорі тарифи. Ми доносимо свою програму, де сказано, як вирішити більшість соціально-економічних проблем і збудувати сильну Україну заможних українців.
Саме так роблять справжні, а не віртуальні політики. На початку року мені довелося відвідати США, де мав змогу спілкуватися з американськими політиками. Більшу частину бюджету виборчих кампаній (понад 60%) складають витрати на поїздки і пряме спілкування з людьми. Бо американський політик покликаний служити народу своєї країни. В Україні перекіс в інший бік. Тут понад 70% бюджету витрачається на телерекламу і прямий підкуп виборців.
Знищити цю систему «перевернутої політики» повинні ми всі, громадянське суспільство. Інакше будемо лише іграшками в руках умілих маніпуляторів, котрі за лаштунками «шоу» обкрадатимуть кожного з нас.