ГоловнаБлогиБлог Віталія Скоцика

Людина - мета, а не засіб для політики

Якщо в ХХ столітті людиною жертвували заради ідеології чи світового панування, то в ХХІ – заради власної наживи і утримання влади.

Сьогодні, 18 травня, вшановуємо пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу. По суті, цього травневого дня 1944 року було вчинено акт геноциду. Адже із понад 180 тисяч депортованих із Криму татар майже половина в підсумку загинули від голоду і хвороб. У кримських татар тоді відібрали батьківщину – що може бути страшніше?

Фото: EPA/UPG

Символічно, що в ці ж дні на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення» перемогла представниця України Джамала. Через неї, через її проникливе виконання пісні «1944» заговорила сама історія кримськотатарського народу. І світ почув...

Кілька днів тому, 15 травня в Україна вшановувала жертв політичних репресій. За даними журналіста й історика Данила Яневського, у період з 1918 по 1948 рік в Україні було репресовано понад 20 мільйонів людей. Наслідки комуністичного терору ми відчуваємо досі. Адже у країни було забрано величезний людський потенціал, який міг привести її до успіху. Ці трагедії неможливо забути.

Сучасне людство в абсолютній своїй більшості засуджує принципи тоталітарної влади, для якої громадянин був не більш, ніж «матеріалом». Але чи навчилися політики, зокрема, українські, цінувати людину по-справжньому? Чи ставлять вони її в центр усієї своєї роботи?

Відповідь на ці питання – в цифрах. Україна переживає справжню демографічну кризу, оскільки протягом останніх десятиліть втратила 10 мільйонів населення – через переважання смертності над народжуваністю, еміграцію професіоналів різних сфер. 241 село зникло з карти України за останні десять років. Ще 369 обезлюдніли. Є реальна загроза, що пенсіонерів через 20 років не буде кому утримувати, адже бракуватиме активної молоді працездатного віку.

Якщо в ХХ столітті Україна втрачала мільйони людей через війни і репресії, то зараз передусім через дії свого політичного керівництва. Уперше за останні 20-30 років українці відзначають, що бояться голоду. А, за статистикою ООН, 1,5 мільйона наших громадян уже перетнули межу бідності і перебувають на межі голоду. Важко повірити, що це відбувається в ХХІ столітті в Україні, що володіє чвертю світових чорноземів і здатна прогодувати півмільярда людей!

А головна причина – те, що в політиках, які начебто представляють нову епоху, все ще сидить ментальність радянського «начальства», для якого громадянин – ніщо. Різниця лише в тому, що в ХХ столітті людиною жертвували заради ідеології чи світового панування, а в ХХІ – заради власної наживи й утримання влади.

Історія дана нам, щоб ми пам’ятали її і не повторювали помилок. Усяка політика, яка не ставить за мету людину, веде до тоталітаризму і, врешті-решт, терпить крах. Щоб уникнути нового «економічного геноциду» і перемогти бідність, Україні потрібна нова якість політикуму і економічного менеджменту.

Жодне політичне рішення, жодна реформа не має права на існування, якщо не веде до розширення можливостей людини, сім’ї, суспільства. І обирати політиків українці мають саме за цим критерієм: чи працюють вони на людину, чи навпаки – намагаються підпорядкувати і використати її.

Віталій Скоцик Віталій Скоцик , Економіст, Голова Аграрної партії України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter