Споконвічна тема землі
Спочатку, хоч і з певними купюрами, Компартія фільм Олександра Довженка схвалила. Але невдовзі йому почали закидати натуралізм і неправильні акценти. З одного боку, сюжет нібито висловлює формальну підтримку колективізації: красень Василь привозить у село трактор, щоб виорати «куркульські межі», а злий місцевий «куркуль» його вбиває. Але при цьому Довженко з властивим йому символізмом змальовує землю, врожай, людей і навіть коней та волів як одне нерозривне ціле, що існує з давніх-давен. І цей акцент на справжніх цінностях народу в фільмі прозвучав значно сильніше, ніж неоднозначна тема класової боротьби. По суті, цей німий фільм дуже промовисто зобразив конфлікт споконвічної традиції, філософії народу з тими методами, якими діяла тодішня влада. Це, врешті, й розгледіли комуністичні цензори. І як результат – заборона стрічки в СРСР на довгі роки. А тим часом покази в Європі забезпечили Довженку світову славу. І зараз «Земля», на думку кінознавців, входить до десятки найвеличніших фільмів світу.
Брак професійного підходу — причина криз
Тема, порушена Довженком, і досі актуальна. Влада, яка не розуміє ментальності українця-господаря, створює великі проблеми – і собі, й народу. Згадаймо, як століття тому Центральна Рада скасувала приватну власність на землю. Це призвело до конфлікту у суспільстві. Закінчилося крахом того уряду.
Після ЦР до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, але й він не спромігся втілити земельну реформу, яка б задовольнила селян, середніх і великих землевласників. Хоча модель такої реформи розробив його соратник В’ячеслав Липинський. Вона передбачала створення земельного банку. Викуп надлишків землі і обмеження землі у приватній власності. Тоді режим Скоропадського став заручником інтересів “великого бізнесу”.
Невирішене земельне питання і невдоволення селянства - як головної опори тогочасної української держави - призвело до краху української державності. Більшовики, в свою чергу, жорстоко обдурили селян, пообіцявши їм землю, а потім загнавши в колгоспи і почавши знищення цілого класу найкращих господарів. Керувати призначали людей далеких від землі, від сільського господарства. Тому радянське сільське господарство попри наявний потенціал залишалося одним з найменш ефективних, якщо порівнювати із агробізнесом західного зразка. Лише за часів незалежності цей клас господарів-професіоналів відродився. Але залишилася проблема професіоналізму влади.
Сучасність і ті ж самі “граблі”
На жаль, історія протистояння влади та справжніх господарів триває і зараз. У нашому уряді керувати ключовою аграрною галуззю призначають людей, далеких від агросектору. Вони ставляться до землі не як до вічного продуктивного ресурсу України, а як до «засобу проїдання». Тому з’являються наміри продати землю за нинішніми заниженими цінами, щоб поповнити бюджет на короткий час.
Водночас, через податковий тиск знищують приватне підприємництво – малих і середніх сільгоспвиробників, фермерів, що навчилися ефективно працювати без жодної копійки дотацій від держави. Влада фіскалів, які на всі проблеми відповідають спробами витиснути останні соки з бізнесу, завжди буде чужою українцям. Тому й довіра до уряду й парламенту неухильно падає.
Куди потрібно рухатися
Вихід тут лише один: дати українським господарям вільно працювати, як вони вміють – з любов’ю до землі, з повагою до всього, що вона так щедро дає. Ключові посади в управлінні галуззю економіки, яка зараз становить основу господарської системи держави, повинні посідати люди, які розуміють, як працює агросектор. Які розуміють інтереси малих, середніх і великих виробників. Які розуміють, що таке Земля для українця і чому її не можна розглядати як “просто товар”. Це актив і ресурс, яким потрібно вміти користуватися.
Це мають бути професіонали, а не просто посади віддані конкретній людині. Цього бракує сучасній українській політиці.
Тому раджу урядовцям переглянути фільм Олександра Довженка «Земля» і спробувати зрозуміти його філософію – ті справжні, вічні цінності, які й повинні лежати в основі державної політики. А ще раджу досліджувати історію України і не повторювати старі помилки.