Чому це потрібно?
Агросектор — єдина галузь, яка сьогодні тримає економіку. Під час фактичного занепаду металургії, яка була основою економіки в минулому, лише агросектор показує регулярне зростання на фоні загального падіння решти галузей. Сьогодні — це основа валютних надходжень, ВВП держави і населення країни. У наступні п’ять-десять років ситуація кардинально не зміниться. Агросектор буде давати гроші необхідні як для розвитку держави, так і для забезпечення оборони. Це реальність, від якої не втечеш, незалежно від того, як кожен окремий українець ставиться до словосполучень "аграрна держава" і "аграрна економіка". Разом з тим, щоб максимально скористатися перевагами сучасної агроекономіки потрібно більше уваги всім її складовим. Від питань подальшого розвитку самого сектору, до соціальної складової. Сьогодні ми стали одними із перших у експорті аграрної сировини. Однак, на жаль, ми є лише сировинним придатком. Все, що ми експортуємо створює додану вартість в інших країнах, де створюються робочі місця, платяться податки. Розвинені економіки дедалі більше займаються глибинною переробкою. Їм це вигідно.
Україна ж повинна думати не про збільшення експорту сировини, як про це сказано, наприклад, у коаліційній угоді і програмі уряду, а про глибинну переробку. Це дозволить більше заробити, більше інвестувати у соціальну інфраструктуру села.
Нонсенс, незважаючи на лідерські позиції село в занепаді. Сьогодні втричі скоротилася кількість лікарень, на 11 % зменшилась кількість сіл, у половині сіл Сумської, Полтавської, Чернігівської областей проживає менше 100 чоловік і практично не народжуються діти. Люди тікають із села.
Наведу кілька фактів, як агросектор може врятувати країну. Сьогодні точаться дискусії, купувати чи не купувати газ, вугілля, нафту та електроенергію у агресора. Ми залежні від ворога в економіці. Разом з тим, біля 70 % нашої кукурудзи переробляється на біоетанол у Західних країнах. Майже 100 % ріпаку переробляється на біодизель, якого практично немає в Україні. Сусідня Польща переробляє у теплову енергію 23 млн тонн біомаси, а ми лише 500 тис. Решта пропадає на полях. Це маленький сегмент, як агросектор може врятувати країну від енергетичної та політичної залежності. Це те що відомо давно. І це те, що надважливо зараз.
Що робити?
Головною метою об’єднання зусиль є створення спільної довготривалої на 25-35 років стратегії розвитку агрогалузі, котра врахує інтереси великих виробників, малих і середніх фермерів, виробників одноосібників і приватних господарів, котрі сьогодні виробляють більше 60 % продукції, яку ми споживаємо та експортуємо. В окремих видах продуктів це всі 100%. Нашою метою є зробити так, щоб Україна утримувала ті позиції, які завоювала і продовжувала заробляти на експорті, що забезпечується переважно великими агрохолдингами. Водночас, потрібно дати можливість ефективно розвиватися малим і середнім виробникам, бо тільки це, як показує досвід Бразилії, Європи, сусідньої Польщі дасть поштовх у розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості. Ми хочемо зробити так, щоб українець, який живе на найродючіших ґрунтах у світі витрачав на продукти харчування 6-8 % своїх сукупних доходів, як у розвинених країнах світу, а не 67 %, а подекуди і всі 90%, як це є у нас нині. Наше завдання зробити українців заможнішими, бо чим заможніший громадянин, тим більше він витрачає на товари і послуги, тим краще працює внутрішня економіка, тим заможнішою є держава. Про це говорив, ще автор "німецького економічного чуда" Людвіг Ергард у своїй книзі “Добробут для всіх”. Таке ж чудо можна створити в Україні. У нас все для цього є!
Україні потрібна стратегія на 25-35 років, щоб наздогнати розвинені країни за умови інтенсивної роботи. Для цього потрібна свідома політична сила із конкретним планом розвитку країни. Ця сила має входити у трійку лідерів. Тільки така сила зможе ініціювати законодавчі зміни та реалізовувати їх у виконавчій владі та на рівні місцевого самоврядування. Така сила зможе йти відповідно до довготривалої стратегії і кожних 5 років звітувати перед громадянами про те, що зроблено, і що планується зробити. Сьогодні ми об’єдналися для створення єдиної стратегії розвитку не лише агросектору, але й країни, бо агросектор на сьогодні є єдиним реальним сегментом економіки, який дає надію на вихід із кризи, на порятунок країни. Свого часу аграрна сфера стала такою для Австралії, Канади, Бразилії, Швейцарії та Фінляндії. Це розвинені країни, лідери у багатьох сегментах економіки і основу для сильної економіки цих країни створив саме агросектор.