Деякі візії до ревізії кримінальної юстиції

Почався черговий етап реформи кримінальної юстиції, проте без зрозумілої відповіді на питання “Quo vadis?” Ніби кінцевою метою є забезпечення невідворотності покарання та приведення українських інституцій до стандартів Ради Європи. Прикметно, що фінансував вказані заходи уряд Данії.

У другому томі Фукуями “Про політичний порядок і політичний занепад” автор вказує, що сучасні країни, які розвиваються, та міжнародна спільнота, яка намагається допомогти їм, фактично розв’язує проблему “як стати Данією”. Проте немає кінцевого розуміння як сама Данія стала “Данією” і найбільш невивченим є питання переходу її політичної системи від патримоніальної* до сучасної держави. (*Патримоніальний - устрій, в якому правителя підтримує мережа друзів та родичів, котрі пожинають матеріальні вигоди в обмін на політичну відданість).

Найбільш очевидно виглядає, що “реформувати” треба світогляд громадян, а працювати треба на рівні почуттів кожного індивіда.

З цього приводу видатний філософ права Р. Єрінг писав:

"Для держави, яка бажає визнання на арені зовнішньої політики, залишатися внутрішньо міцною і непохитною, не існує більш коштовного блага, яке б вартувало пильнувати та доглядати, ніж правове чуття нації.

Ця опіка є одним із найбільших і найважливіших завдань політичної педагогіки. У здоровому, міцному правовому чутті кожного індивіда держава посідає найбагатше джерело своєї внутрішньої потужності, найпевнішу гарантію існування, як у внутрішньому, так і в зовнішньому житті” (з книги “Боротьба за право”)

Іншими словами держава найперше мусить розвивати в своїх громадян бажання боротьби за права. Для громадянина республіки Конституція повинна бути як Біблія для християнина. Це означає, що норми Конституції повинні бути в кожному правозастосовчому акті держави (повідомленні про підозру, вироку, акті, приписі тощо) і в кожному акті боротьби громадянина за право.

1) Таким чином буде формуватися інший принцип правопорядку - єдність норм. Коли Кримінальний кодекс буде синхронізовано з нормами Конституції та інших законів, які він повинен охороняти. В таких випадках кожне повідомлення про підозру буде починатися з норми Конституції та іншого закону, на який посягнув ПравоПорушник. А ПравоОхоронець буде розуміти, що зміст його професії - захищати право як цінність, а не збирати показники (палки). З таким підходом треба змінювати і освіту майбутніх юристів.

Коли кожен правоохоронець буде розуміти, що він захищає Конституцію і не якусь абстрактну, формальну, а ту, яка наповнює його професійне життя змістом.

2) Виходячи з необхідності розвивати правове чуття кожного громадянина, держава не може обмежувати людину, права якої порушено, в інструментах відновлення справедливості. Якщо держава, поки не здатна, розслідувати всі випадки злочинів проти прав людини, то людина повинна мати альтернативні інструменти боротьби за право, зокрема такі як проведення приватного досудового розслідування. Коли адвокат потерпілого за бездіяльності слідчого самостійно зможе виконувати їхні функції під контролем слідчого судді з фіксацією своєї активності в єдиному реєстрі досудових розслідувань. Частково проблему завантаженості слідчих суддів окремих судів можливо розв’язати через електронний суд, де будуть акредитовані будь хто з слідчих суддів України без прив'язки до територіальності, де прокурор зможе подавати електронні документи, а не стояти в черзі під дверима з “флешкою”. Таким чином розвантажити суддів щонайменше в питаннях тимчасового доступ до речей і документів, обшуку, арешту майна, проведення експертиз та окремих оскаржень за ст. 303 КПК.

3) Важливим в питанні зміни світогляду є перегляд відношення до кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність не повинна ототожнюватися лише з покаранням. Відповідальність - це в першу чергу про давання відповіді. В окремих випадках підозрюваний, а пізніше обвинувачений, витрачаючи свій час і ресурс на кримінальний процес вже перебуває в стані відповідальності, такий стан дієвіше змінює людину ніж формальне “щире каяття” чи покарання у вигляді штрафу. Людина, яка проходить всі етапи кримінального процесу навіть захищаючись через помилки обвинувачення, робить свій вклад в покращення права, допомагаючи правоохоронцям латати “дірки” їхньої системи і ставати компетентнішими.

Окремої уваги потребує перегляд ситуації з ув'язненими. Україна витрачає близько 50 тис. грн. щорічно (не рахуючи коштів волонтерів) на утримання одного в'язня, яких в Україні в середньому 50 тис. Чи досягає держава за ці витрати інших цілей крім тимчасової ізоляції і приниження правопорушника?

Віталій Коломієць Віталій Коломієць , адвокат, партнер адвокатського об'єднання «Ореховський та Коломієць»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter