Поглиблення російсько-української війни
Схематично окреслю декілька основних напрямків російської агресії. Перший - ескалація конфлікту на Донбасі. Одним із стратегічних напрямків є видача російських паспортів мешканцям окупованих територій. Політично це виглядає як пропозиція двох неприйнятних для нас альтернатив: перша, Україна інтегрує до свого складу ДНР/ЛНР із усіма сформованими сепаратистськими політичними структурами, – таким чином, створюючи умови для переформатування загальнонаціональної партійної системи, радикального посилення проросійських сил, тоді процес паспортизації можливо буде призупинений Кремлем. І, друга альтернатива, коли видача російських паспортів мешканцям окупованих територій трансформується в зовнішньополітичний процес анексії частин Луганської і Донецької областей і включення їх до складу Російської Федерації.
Сьогодні росіяни окрилені і готуються до повномасштабної реалізації першої альтернативи з намірами поширення цих процесів на решту областей України. Темпорально це буде прив’язано до перебігу та наслідків парламентських виборів в Україні. Поразка колаборантів автоматично збільшує ймовірність ставки Кремля на грубу воєнну силу. Недаремно на заміну підступному гравцю Суркову В.Ю., що досі відповідав за український напрям політики президента РФ, планується призначення прямолінійного і рішучого Бабича М.В. – кагебіста і солдафона, з функціональним оновленням його повноважень в бік розширення. Організаційно, як пише російська преса, він буде працювати у зв’язці із віце-прем’єром Дмитром Козаком.
Другий – формування через агентуру і групи впливу в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та інших прикордонних областях парамілітарних осередків та тітушок, які у визначений час виконають заплановану роботу і створять сприятливі умови для вступу в ці області російських військ.
Третій – консолідація проросійських політиків для максимізації отримання кількості депутатських мандатів у ВРУ.
Четвертий – інформаційна обробка громадян України.
Що нам потрібно зробити, аби не допустити реалізації цих злочинних намірів?
Зрозуміло, що неможливо відмовитись від змагального принципу в парламентських виборах, бо це буде фактично відмовою від демократії. Тому політичні сили і далі будуть поборювати одна одну, а їхні адепти переповнюватимуться психологією неприйняття один одного. Але перед початком виборчої кампанії, буквально сьогодні більшості лідерів владних і опозиційних сил необхідно домовитись про консолідовану позицію щодо основних напрямків відбиття російської агресії. Проголосити своєрідний Універсал національної солідарності. Це стосується усіх, для кого слово свобода не пусті звуки, а конкретна річ.
Лише консолідована політика захисту національних інтересів дозволить нам відбити наступ із сходу. Це найважливіше завдання, яке стоїть сьогодні перед українським політичним класом. Якщо він зможе адекватно відповісти на цей виклик, то отримає історичний шанс на соціальне вдосконалення і устійнення в цьому соціумі, якщо ні, то буде зметений потужним вітром історії.
Укладання і проголошення Універсалу (чи подібного морально-нормативного документу під іншою назвою) в інтересах не лише якоїсь окремої політичної групи, чи політичного класу загалом, а в інтересах усього українського народу. Гадаю, що він був би позитивно сприйнятий переважною більшістю людей різних політичних переконань. І, звісно, критично русскіми реваншистами. Метою Кремля є нав’язування через друковані ЗМІ, електронні мережі та агентуру впливу радикально іншого стилю мислення: для президента В.Зеленського, що він може одноосібно (або у союзі з кимось) заволодіти повнотою влади, а опозиції (П.Порошенко та інші), що вони у стислі терміни здатні здійснити реванш. Тобто стимулювання протистояння між владою і опозицією без оглядки на зовнішні загрози українській державі.
Розширення російської агресії
Другим напрямком російської стратегії посилення геополітичних позицій стане наступ на захід. Поки що в двох локальних районах – Білорусі і Чорному морі. На сьогодні президентом Росії поставлено конкретне завдання зовнішньополітичним структурам – МЗС, спецслужбам в ході так званого трансферу влади, до кінця осені 2019 року завершити створення Союзної держави «Росія-Білорусь». Реалізація цього задуму дозволить В.Путіну у внутрішньополітичному аспекті посилено експлуатуючи настрої російського реваншизму, легітимно продовжити власне правління ще на два президентські строки, уже як керівника Союзної держави; а в зовнішньополітичному аспекті розширити зону потенційних загроз Україні уздовж усього північного кордону.
Одночасно Кремлем реалізовується план поступового блокування українського морського узбережжя Чорноморським флотом. Конфлікт у Керченській протоці із захопленням трьох військових українських катерів і ув’язненням моряків – лише перший його етап. Він завершився встановленням повного домінування РФ у Азовському морі. Далі у планах росіян йде самовільне захоплення невеликих островів, що грядою тягнуться вздовж українського узбережжя і підготовка до можливого повного блокування України з моря. За умови реалізації цих планів росіянами, будуть перервані морські торгові зв’язки України із світом, що дошкульно вдарить по нашій економіці, і нам, до всього іншого, доведеться розгортати ще один фронт – південний. У перспективі Кремль планує оточити нас з трьох сторін, поставивши економіку, соціальне життя країни на грань краху.
Як перешкодити реалізації цих планів?
Передусім необхідно ширше подивитись на геополітичну картину російського наступу. Реалізація цих відверто експансіоністських планів, наприклад, на північному краї нашої держави прямо загрожують не лише нам, але й національним інтересам Польщі, а на півдні – Румунії. Таким чином, ми знаходимо кровно зацікавлених союзників у недопущенні реалізації імперіалістських планів Кремля. Наголошую, що вже сьогодні необхідно домовлятись із урядами цих держав про спільні дії з локалізації російської експансії. Не реагувати на результати агресії, а діяти превентивно, на упередження її.
Важливо долучити до цих геополітичних процесів США, укладаючи трьохсторонні коаліції з відбиття російського наступу. Тут важливо розуміти, що обрання Сполученими Штатами Польщі і Румунії геостратегічними об’єктами для потенційного розгортання власних воєнних сил не випадкове, що в цьому реалізується їхня глобальна політика. У нинішніх умовах вона нам вигідна і нею необхідно скористатися сповна.
За оперативної і якісно виконаної роботи, можна докорінно виправити ситуацію, як в дипломатичному, так і воєнно-стратегічному планах. Важливе зауваження: сьогодні працювати необхідно не з європейською бюрократією – контрольованою німцями, а з елітами окремих країн Євросоюзу. Німці, намагаючись вийти з-під американського протекторату, опосередковано підігрують русским у їхніх експансіоністських настроях, гальмують заходи локалізації русскої експансії.
Така жорстка реальність, кожен думає про власний національний інтерес – розмови про єдиний уніфікований глобальний простір пропаганда для простаків.
Економічна удавка для України
Голова правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Андрій Коболєв прямо говорить, що Російська Федерація з 1 січня 2020 року планує припинити прокачування газу через магістральні газопроводи України. Для цього вона зараз інтенсивно закачує газ до Європи, плануючи перекрити кран, ще до запущення в експлуатацію «Північного потоку 2».
Утрати українського бюджету від цього становитимуть 3 мільярди доларів США на рік. Якщо ці втрати розглядати у контексті прогнозів Світового банку про суттєве скорочення темпів розвитку української економіки і радикального погіршення ситуації через посилення воєнної агресії, це може викликати якщо не колапс нашої економіки, то надсерйозні випробовування. Цього власне і намагається досягнути Кремль, щоб «голими руками» схопити Україну за горло і змусити нову владу прийняти усі його пропозиції. Звісно, усі подібні заходи проводитимуться під заклинання про вічну дружбу братніх народів, а як же, без цього пропагандистського кліше убивство українців і України виглядатиме як банальний русскій нацизм.
Ми стоїмо в переддень повномасштабної економічної блокади нашої держави, з цілком імовірним переростанням її у повномастштабну війну. І нам необхідно готуватись до цього вже сьогодні.
Історичні виклики для нової політичної влади України будуть в рази вищими, ніж для усіх попередніх разом взятих. Щоб вистояти, необхідно не лише виробити і реалізувати правильну воєнну і економічну стратегію, а, передусім, почати готувати народ до випробувань. Національна солідарність стає ключовим ідеологічним стержнем для реалізації цих планів. Її необхідно починати реалізовувати сьогодні, бо завтра вже може бути пізно.
Ми усі – і влада, і опозиція, і байдужі до усіх «противсіхи» повинні зрозуміти, що це не теорія, а жорстока реальність, через яку доведеться усім нам пройти. Виправити, відбити цю напасть – спільне наше завдання, незважаючи на усі наші відмінності. Бо, як говорить Священне Письмо: «Усяке царство, що розділилося само в собі, буде спустошене; і всяке місто або дім, що розділився сам в собі, не встоїть. І цей закон чинний для усіх: і чистих, і нечистих, і праведних, і грішних.»
Будьмо далекоглядні, мудрі і рішучі у захисті самих себе.