ГоловнаБлогиБлог Василя Куйбіди

Державне управління безпековою сферою України. Частина 1

Практика державотворення в умовах війни сформувала необхідність переосмислення місця і ролі державного управління в контексті політичного процесу, переосмислення логіки реформ, їх пріоритетності, кадрового та наукового забезпечення.

Під державним управлінням ми розуміємо спосіб функціонування і реалізації державної влади як виразника національних інтересів народу.

Констатуємо факт: держава впродовж 28 років відновленої в 1991 році незалежності не надавала належної уваги безпековій сфері та не проводила системної і комплексної роботи по зміцненню безпеки. Не напрацьовувалися і не реалізовувалися відповідні: а) геополітика; б) політика розвитку держави і забезпечення її реального суверенітету в духовній, гуманітарній, інформаційній та інших сферах; б) політика національної безпеки і зокрема її складових – державної і воєнної.

Зовнішні і внутрішні виклики, сформовані змінами у світі і війною з Росією вимагають зміни системи державного управління, насамперед підсистеми безпекової сфери а в ній воєнної, що потребує як теоретичного осмислення, так і практичного уточнення.

Фото: EPA/UPG

Проте досі не запропоновано адекватних викликам кардинально нових механізмів державного управління, а схвалена реформа державного управління реалізовується непослідовно і її успішною не назовеш.

В цьому легко переконатися подивившись ЗВІТ про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на заходи з реалізації комплексної реформи державного управління, затверджений рішенням Рахункової палати від 23.10.2018 № 27-1.

Формування ефективної системи публічної влади потребує інституційного оформлення, яке так і не відбулося. Її діяльність часто піддається критиці, особливо за дублювання функцій центральними органами влади, за відсутність належної координації їх дій, а особливо за відсутність волі до глибоких і швидких змін.

Уряд України не завжди превентивно блокує появу гострих гуманітарних, соціальних чи економічних проблем, вчасно не розв’язує їх, більш того іноді його дії нагадують імітацію ефективної роботи. Це головний фактор, який формує поволі кризу.

В умовах війни, втративши територіальний суверенітет і не маючи економічного суверенітету, політичного суверенітету, інформаційного суверенітету, культурно суверенітету, духовного суверенітету сучасне державне управління не здатне забезпечити реалізацію українських національних інтересів, оскільки не має належного впливу на процеси безпеки у цих сферах.

Зберігаючи формальні ознаки незалежності, держава перетворилася на територію, яку експлуатують фінансово-політичні угрупування. Система державного управління не готова до сучасних, а тим паче до майбутніх випробувань, а її кадровому наповненню вищої ланки бракує знань і рішучості при прийнятті відповідальних рішень.

Фактично, Україна, роздерта протиріччями різного характеру, послаблена економічно, політично, за відсутності здорового політичного національного центру, зі зруйнованою системою національної безпеки могла б стати легкою здобиччю РФ. ЗС РФ під прикриттям незаконних збройних формувань, створених в Україні у 2012-2014 рр, довершили і уявнили окупацію частини території України з наступним створенням плацдарму для захоплення всієї України.

Зважаючи на багатостолітні україно-російські протистояння у різних сферах (гуманітарній, соціальній, економічній), які у 2014 році переросли у відверту збройну агресію з боку РФ, констатуємо, що цьому передувала системна підривна і московствоутверджуюча робота у різних площинах та напрямах. Зрозуміло, що Росія це робитиме і у майбутньому, використовуючи нові форми і методи.

Зовнішньополітичний напрям експансії Кремля

Зокрема у зовнішньополітичному напрямку Кремль зосередився на:

- формуванні групи впливових політиків, політичних партій, держав для підтримки політики Росії у світі й першу чергу у державах, які можуть протидіяти намірам Кремля у його агресивних діях;

- розділенні об’єднаної Європи на декілька таборів з метою зменшення можливостей ЄС в обороні й зовнішній політиці;

- використання російської діаспори («русского міра») в країнах ЄС для підривної роботи в інтересах РФ;

- інспірування ідей, концепцій розподілу України між сусідніми державами в крайньоправих і крайньолівих середовищах Польщі, Угорщини, Румунії та Словачини;

- провокуванні протиставлення ЄС і США, Китаю і США;

- перешкоджанні Україні створити зовнішньополітичні механізми захисту від агресії;

- продовженні неоколоніальної політики щодо України і зміцнення в ній антиукраїнських середовищ (РПЦ, політичних партій, громадських організацій тощо);

- важливим елементом зовнішньої політики РФ є вихід на завершальний етап плану з поглинання Республіки Білорусь, що, у свою чергу, створюватиме реальні загрози для України на північному фланзі оборони;

- продовжуватиметься політика фактичної анексії Російською Федерацією Азовського моря і поступового посилення блокування українського узбережжя на Чорному морі.

У зовнішньоекономічному напрямку Росія намагається:

- узалежнити світ й Україну від РФ по основних енергоносіях (нафта, газ, ядерне паливо), щоб через економіку здійснювати керівництво політиками й урядами держав й у першу чергу держав-членів ЄС;

- через російські компанії контролювати стратегічно важливі українські ринки (ядерне паливо, електроенергія, нафтопродукти, антрацитове вугілля) щоб використати цей контроль як інструмент не тільки економічного тиску, а й підсилення збройної агресії;

- через російські банки в Україні ("Сбербанк Росії", "ВТБ Банк", "Промінвестбанк", "Альфа-Банк" тощо) неконтрольовано вводити з Росії чи виводити кошти, вилучати українські активи через борги, кредитувати російські підприємства, які розміщено на території України і працюють не в інтересах України а, також, під виглядом надання довіреним юридичним особам «довготривалих кредитів без забезпечення» фактично системно фінансувати проросійські партії та громадські організації в Україні;

- через російське програмне забезпечення, яке в Україні у деяких сферах досі займає домінуюче становище, здійснювати контроль. Частка російських продуктів ділового програмного забезпечення, які використовуються українськими підприємствами за різними оцінками сягає 70-90%.

В інформаційній сфері Російська Федерація як у зовнішньому (для держав світу), так і внутрішньому (для власних громадян) напрямках:

- створює образ України як «фейкової держави»; примушує світ сприймати сьогодення, історичні події та бачення майбутнього України очима Кремля;

- створює образ України як держави, де панують «неонацизм» і «неофашизм», які нібито загрожують демократичному світові, обґрунтовуючи цим потребу збройного втручання РФ в Українське політичне життя; створює в Україні умови для реалізації ідей євразійства; намагається позбавити українців ідентичності, зокрема намагається підмінити ідентифікацію свій-чужий з української на русскую, що мало і має на меті відкрити ворота для беззбройного заволодіння Україною;

- створює позитивний образ авторитарного правлячого режиму РФ для громадян України;

- насаджує систему стереотипів і догм щодо спільної «історичної колиски», про «братні народи», про «єдину націю», про «єдину народність» тощо;

- створює умови для дестабілізації й сепаратизму;

- створює умови для контролю в Україні мереж телекомунікацій задля можливого їх використання у власних інтересах (в Україні мобільні оператори "Київстар", "МТС" та "life" мають значний російський капітал);

 - створює відкриту загрозу українським громадянам через російські компанії, що мають доступ до персональних даних українців і співпрацюють з відповідними контролюючими органами РФ. Так до ТОП-5 найвідвідуваніших сайтів в Україні, за даними Інтернет-асоціації України (Інау), досі входить заборонена російська соціальна мережа "ВКонтакте", а в десятку – "Яндекс", "Однокласники" і Instagram.

Релігійно-церковна сфера діяльності Російської держави

Зважаючи на втрату стратегічної ініціативи у розвитку релігійно-церковного процесу в Україні, і очевидну вже геополітичну поразку в цій сфері діяльності, Російська Федерація різко посилить свою експансію:

 - змістивши дії з недопущення проголошення канонічної автокефалії Православної Церкви в Україні на її невизнання іншими Церквами, а головно на збереження храмів і громад Русскої Православної Церкви.

 - Під виглядом боротьби «за свободу віросповідання» РФ намагатиметься зафіксувати релігійно-мовний розкол України, спробує сформувати на базі РПЦ структуроване сепаратистське середовище.

 - Стимулюватиме розпалювання релігійного протистояння в Україні використовуючи РПЦ як інструмент війни в глибокому тилу ворога.

- РФ запустила відповідні пропагандистські механізми дезінформації віруючих про релігійні події як в Україні, так і у всьому світі.

 - Інтенсифікує спроби позиціонувати Москву як «третій Рим» – як центр справжнього автентичного світового православ’я, таким чином пробуючи відсунути на другорядні позиції Вселенський Патріархат.

Психологічно Росія намагається:

- посіяти зневіру українців у перспективі власної держави;

- насаджує розчарування власним, українським життям, європейським вектором розвитку;

- накопичити в Україні внутрішню негативну енергію різноманітними інсинуаціями, відвертою брехнею, та провокувати її деструктивне випліскування на вулиці й майдани з метою громадянського конфлікту.

У правоохоронному сегменті України

 Кремль проводить політику:

- протиставлення (відчуження) правоохоронної системи і народу;

- паралізування дії Конституції й законів України через необов’язковість їх виконання;

- спонукання до пригнічення української більшості правоохоронною системою;

- блокування спроб реального реформування правоохоронної системи і збереження в Україні ментально близької їм системи "мафія-стейт" (олігархат);

- використання корупційних схем для збереження свого впливу в усіх сферах життєдіяльності України.

Узагальнюючи усі разом взяті факти, змушені зазначити, що відсутність цілісності та недосконалість чинного законодавства у безпековій сфері призвели до того, що Воєнна доктрина України за змістом подається як військова доктрина без урахування всіх форм і способів ведення війни в сучасному глобалізованому світі (інформаційна, економічна, дипломатична та ведення збройної боротьби).

На наше переконання, Воєнна доктрина України (ВДУ) шляхом опрацювання напрямків, шляхів, механізмів, інструментів, методів воєнних дій має базуватися на нормах міжнародного права, включаючи Статут ООН щодо відновлення суверенітету й підтримки міжнародного миру і безпеки. Вона повинна насамперед спиратися на Концепцію національних інтересів України (подібну до тієї, яку свого часу підготував Народний Рух України), на Конституцію України, закони України.

Відтак ВДУ має вважати домінантним пріоритетом національні інтереси українців у політичній, економічній, інформаційній, воєнній сферах. Доречно відзначити, що принцип оборонної достатності, який досі був домінуючим у чинній Доктрині, є недостатнім для забезпечення національної безпеки України. Натомість ми вважаємо, що необхідно реалізовувати принцип повної мобілізації усіх воєнних, економічних, науково-технічних, соціальних та морально-політичних можливостей держави і суспільства задля забезпечення національного і державного суверенітету України.

Виходячи із зазначеного, державна політика України і далі має першочергово орієнтуватися на реалізацію принципів інтеграції в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС, поглиблення співпраці з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, а також забезпеченні рівноправного взаємовигідного співробітництва у воєнній, воєнно-економічній, військово-промисловій та військово-технічній сферах з усіма заінтересованими іноземними державами-партнерами, виходячи, в першу чергу, з необхідності гарантування безпеки, суверенітету, захисту та відновлення територіальної цілісності нашої держави.

У цих складних геополітичних умовах, коли національний і державний суверенітет України знаходиться під загрозою знищення з боку агресора (РФ), у нормативно-правових та законодавчих документах слід відмовитися від декларування і сповідування оборонного характеру Воєнної доктрини України.

Ми глибоко переконані, що Україна має право застосовувати воєнну силу не тільки для оборони, належної відсічі російській збройній агресії, але й для контрнаступу, зокрема, з метою відновлення своєї територіальної цілісності в межах міжнародно-визнаних її кордонів, звільнення тимчасово окупованих та тимчасово непідконтрольних територій від російських окупаційних військ, незаконних бандитських збройних формувань, найманців та терористів.

Україна першою в Європі зазнала жахливих наслідків від російської «гібридної» війни, в якій беруть участь «зелені чоловічки» зі складу сил спеціальних операцій, за підтримки певних політичних сил та «громадських» рухів («п’ятої колониа») в Україні; незаконні збройні формування; найманці та терористи, які скеровуються, фінансуються та озброюються Росією. При цьому в їхніх діях широко використовується інспірований та заздалегідь спланований протестний потенціал частини місцевого цивільного населення.

На жаль, зазначений і апробований на сході України можливий сценарій розвитку подій може розпочатися у майбутньому поза межами Криму і Донбасу. Подальше нагнітання напруженості, рівно як і загроза застосування воєнної сили проти України, реалізовуватиметься шляхом створення ззовні вірогідних сценаріїв «захисту єдиновірців», «захисту російськомовного населення», «захисту російського бізнесу» тощо, що пов’язано з розхитуванням та руйнуванням економічної, соціальної та гуманітарної сфер з наступним сприянням переростанню цих «напруг» у нові збройні конфлікти всередині нашої держави за рахунок використання проросійських незаконних збройних формувань, найманців та терористів.

Василь Куйбіда Василь Куйбіда , Президент НАДУ при Президентові України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter