ГоловнаБлогиБлог Вадима Трюхана

Україні потрібно виграти час, щоб провести внутрішні реформи

Якими є шляхи та перспективи врегулювання російсько-українського конфлікту?

Будь-яка війна, офіційно оголошена чи так звана гібридна рано чи пізно закінчується миром. Вітчизняна війна за незалежність, яку вже другий рік змушена вести Україна у відповідь на нічим не спровоковану агресію Росії, теж рано чи пізно закінчиться миром. Проте на цей момент ще не створені передумови для повноцінної мирної конференції, як це зазвичай буває після завершення воєн, якою мають бути визначені умови встановлення стійкого миру.

Фото: EPA/UPG

Як свідчить досвід врегулювання багатьох військових конфліктів, існує три типи обставин, необхідних для досягнення миру:

1) Військова поразка (капітуляція) армії однієї зі сторін. Перша і Друга світові війни - яскраві приклади таких випадків;

2) виснаження ресурсів обох ворогуючих сторін в результаті тривалого військового протистояння. Десятирічна ірано-іракська війна - найбільш вдалий приклад такого типу обставин;

3) ефективний тиск на всі сторони конфлікту, але передусім на агресора, з боку міжнародної спільноти. Припинення балканських воєн було досягнуто саме завдяки жорстким санкціям і тиску з боку США, ЄС та інших цивілізованих країн.

У кризі на Донбасі, ініційованій Росією, поки що не склався жоден з таких типів обставин.

Більше того, Росією не досягнуті як мінімум три стратегічні цілі її нинішнього керівництва.

По-перше, не отримано жодних гарантій ні від однієї держави світу чи міжнародної організації щодо гіпотетичного визнання анексії Криму та Севстополя або прийняття de facto ситуації, яка склалася після підписання договорів про їхнє включення до складу Російської Федерації;

По-друге, США не пішли на переговори з Росією щодо нового поділу сфер впливу у світі, які б враховували нео-імперські амбіції Москви. Як не намагався Владімір Путін під час свого 10-ти годинного (ймовірно побоювався повторення Брізбенського конфузу) перебування у Нью-Йорку на ювілейній 70-й сесії Генеральної Асамблеї ООН випромінювати оптимізм і поводитися як господар в будинку під назвою “Планета Земля”, жодних практичних дивідендів, як їх розуміє керівництво Росії, отримано не було;

По-третє, Україна не знищена, а навпаки, залишається дієздатною державою, спроможною за певних умов (реформи, консолідація політичних еліт, підтримка міжнародною спільнотою) стати історією успіху демократії, що стане прямою загрозою існування режиму В.Путіна.

Враховуючи це, наразі доцільно вести мову про поділ проблеми на дві.

Спершу необхідно вирішити питання відновлення української державності на тимчасово окупованих Росією територіях Донбасу. А після цього вже концентруватися на поверненні Криму та Севастополя. При цьому Україні вкрай важливо уникнути сценарію, який нав”язується Росією і нагадує балканський. Його небезпека для України полягає в тому, що Донбас може стати якорем для подальшого європейського поступу всієї країни.

Для вирішення першої проблеми наразі склалася доволі сприятлива ситуація. Втягнувшись в сирійську авантюру, господар Кремля підняв ставки в своїй геополітичній грі. Відповідно значна частина ресурсів, які до того ж під тиском санкцій та падіння цін на нафту, невпинно тануть, відтепер відтягується на продовження цієї небезпечної гри саме на Близькому Сході. Як наслідок, Росія як мінімум зацікавлена в замороженні ситуації на Донбасі . А як максимум, - у виході з Донбасу при умові максимально можливого «збереження обличчя».

Як показали переговори в Нормандському форматі в Парижі 2 жовтня 2015 р., саме про почесні умови “капітуляції” т.зв. “ДНР/ЛНР” зараз і йде мова. Вибори за українським законодавством під наглядом ОБСЄ, наступний вивід російських військових та найманців та повернення контролю над кордоном — це три ключові завдання, які цілком реально виконати у грудні 2015 р. — лютому 2016 р. за умови наявності політичної волі Росії. Єдиним питанням, на яке наразі немає відповіді — що робити з Мінськом-2? З одного боку, всі терміни, зазначені в ньому, провалено, а з іншого, - як би нам того не хотілося, на даний момент поки що не існує повноцінної заміни цим неоднозначним домовленостям. Скоріш за все, їх виконання буде пролонговано de facto, можливо, шляхом внесення певних коректив до окремих пунктів Комплексу заходів з їхнього виконання.

Водночас, як відомо, «диявол криється у деталях». У разі, якщо згадані три ключові завдання не буде у повному обсязі виконано у короткостроковій перспективі — 3-6 місяців, наступним найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій стане відновлення спорадичних бойових зіткнень по всій лінії фронту на Донбасі (можливі наступи російських військ також з Криму, Придністров’я та з Білорусі), які дуже швидко можуть перерости у криваву широкомасштабну війну, як спосіб досягнення мети Кремля щодо знищення України як незалежної демократичної європейської країни.

Як (на яких принципах) повинні будуватися відносини України і нинішньої Росії?

Цілком очевидно, що ні у військовому, ні в економічному плані Україні на даний момент не під силу самотужки перемогти Росію. Головне завдання зараз - уникнути широкомасштабної війни, в якій будуть задіяні значні угруповання збройних сил Росії. Україні потрібно виграти час, щоб провести внутрішні реформи (які давно назріли і перезріли), необхідні для успішного та оперативного виконання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і побудови якісно інакшої держави, такої держави, в якій людина стане найвищою цінністю, а сама держава виконуватиме роль сервісу для всіх людей, які проживають в Україні, незалежно від їхньої національності, рівня статків, релігії тощо. Паралельно слід привести Збройні Сили, правоохоронні та інші спеціальні підрозділи у відповідність до норм та стандартів НАТО. При цьому, з огляду на вкрай заплутану і навіть вибухонебезпечну ситуацію в політикумі, керівництву держави, - насамперед Президенту, Прем’єр-міністру, Голові Верховної Ради та Міністру закордонних справ, - слід вирішувати надзавдання щодо детального і регулярного пояснення логіки своїх дій суспільству та стримувати радикальний запал окремих невдоволених своїм нинішнім положенням політичних проектів та політиків.

Керуючись саме такою логікою, слід підходити до вибудовування лінії поведінки у відносинах з Росією. Як уявляється, Україні доцільно забезпечити дотримання наступних підходів у контактах з Росією та її офіційними та іншими представниками.

Перше. Мінімум прямих контактів на офіційному рівні у двосторонньому форматі. Наразі довіра до нинішнього керівництва Росії відсутня. Тому варто наполягати на багатосторонніх форматах перемовин, оптимально — за участю представників США, ЄС та, можливо, Китаю.

Друге. Повноцінні торговельно-економічні відносини між Україною та Росією у коротко-, а можливо й середньостроковій перспективах відновити навряд чи вдасться. Тому Українській державі необхідно вирішити питання виходу українського бізнесу на треті ринки і оперативної заміни російських постачальників енергоносіїв. Досить непросте завдання, зокрема в ядерній енергетиці. Проте цілком здійсненне при умові наявності політичної волі українського керівництва та готовності до відходу від корупційних схем, які досі діють скрізь, де йдеться про надприбутки в енергетиці.

Третє. Україна повинна максимально використовувати потенціал ООН, РЄ і загалом весь наявний міжнародно-правовий інструментарій з метою притягнення Росії, як держави, а також її фізичних та юридичних осіб, до відповідальності за дії, які підпадають під ознаки злочинів проти людяності, воєнних злочинів, а також інші незаконні дії згідно з Кримінальним кодексом України.

Четверте. Інформаційна війна, яку веде Росія проти України наносить непоправної шкоди іміджу нашої країни, а також інфікує мізки громадян України, Росії та багатьох інших країн світу. Для мінімізації такого негативного для України ефекту, слід активізувати відносини з російськими громадськими організаціями, опозиційними політиками, громадськими діячами та незареєстрованими громадськими середовищами. Україна повинна навчитися формувати платформу власної підтримки в російському суспільстві та за кордоном, особливо в тих країнах, в яких традиційно сильні проросійські настрої (Греція, Кіпр, Угорщина, Словаччина, Італія тощо).

П’яте. Враховуючи те, що всеохоплюючого врегулювання кризи, спричиненої агресією Росії проти Україні, в короткостроковій перспективі очікувати не доводиться, нам слід використовувати по відношенню до Кремля дві тактики: (1) стратегічного терпіння; (2) малих не гучних перемог. Обидві вони мають бути спрямовані на вирішення низки завдань у відносинах з Росією, головне з яких — відновлення територіальної цілісності України. Серед іншого, слід невідкладно розробити, затвердити і реалізувати Стратегію врегулювання кризи, що виникла внаслідок агресії Росії проти України. За основу цього документа можна було б взяти опубліковану ще 5 березня 2015 року Стратегію розв’язання кризи на Сході України, розроблену Коаліцією патріотичних сил Донбасу, до якої входить 17 громадських організацій Донецької та Луганської областей та Стратегію повернення Криму, розроблену БФ “Майдан закордонних справ” . Цей документ повинен базуватися на ідеї перемоги України в гібридній війні із Росією шляхом використання гібридних методів проти агресора.

Якими будуть відносини Києва і Москви найближчими роками?

До відходу від влади в Кремлі В.Путіна, а також представників т.зв кооперативу “Озеро” і силовиків з його найближчого оточення, на потепління чи бодай нормалізацію українсько-російських відносин сподіватися не доводиться.

Всі контакти з представниками Росії повинні бути спрямованими виключно на досягнення трьох завдань:

Перше. Захист інтересів українських громадян, в першу чергу тих, хто перебуває в полоні або незаконно утримується в Росії за гратами, - Надії Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка і багатьох інших.

Друге. Захист інтересів українських юридичних осіб, які втратили активи в результаті анексії Криму та Севастополя, а також як наслідок війни, яку Росія розв”язала проти України на Донбасі.

Третє. Захист національних інтересів України як держави. Питання відновлення територіальної цілісності країни, повернення біженців, репарації мають бути в порядку денному всіх переговорів між Україною та Росією на високому та найвищому рівні.

Водночас, кожен крок з боку Росії, спрямований на ескалацію ситуації в Україні, повинен бути використаний як привід для посилення тиску з боку міжнародної спільноти. До того ж сама Україна має бути в авангарді, першою порційно вводити проти Росії нові економічні та політичні санкції аж до повної зупинки торгово-економічних і дипломатичних відносин.

Лише послабивши Росію до такого стану, коли її державний бюджет не зможе забезпечувати фінансування війни на Донбасі, утримувати Крим та Донбас, а також виконувати соціально-економічні функції держави усередині країни (що викличе значне незадоволення серед населення), можна буде посадити керівництво Росії за той стіл, не важливо круглий або квадратний, за яким будуть відбуватися справжні класичні переговори щодо комплексного врегулюванні кризи, ініційованої Кремлем. При цьому на порядку денному переговорів повинні стояти питання, пов'язані не тільки з безумовним поновленням територіальної цілісності України, включаючи повернення Криму і Севастополя, а й створення міжнародно-правового механізму (трибуналу) розслідування всіх воєнних злочинів і злочинів проти людяності, повернення біженців і внутрішньо переміщених осіб, реінтеграції і примирення, відновлення зруйнованої інфраструктури, визначення обсягу і графіка виплат репарацій та інші питання, які необхідно вирішити для досягнення всеохоплюючого врегулювання і встановлення стійкого миру.

Лише після відновлення територіальної цілісності України, притягнення до відповідальності всіх осіб, незалежно від їхнього громадянства і соціального статусу, винних у скоєнні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших тяжких злочинів згідно з Кримінальним Кодексом України, будуть створені передумови для поступового поновлення повноцінних політичних, торгово-економічних, гуманітарних та інших відносин з Росією. При цьому йтиметься про модель, схожу на сучасні відносини Польщі та Німеччини або навіть скоріше Хорватії та Сербії, а саме, - взаємна вигода, прагматизм і рівні права. Формат стратегічного партнерства і дружби, закріплений у Великому Договорі 1997 року, як і братерства, про який досі полюбляють говорити кремлівські пропагандисти, залишився у минулому, як мінімум на найближчі 20-30 років.

Вперше опубліковано в журналі «Національна безпека і оборона», № 9-9, 2015 рік

Вадим Трюхан Вадим Трюхан , Голова правління ГО "Європейський Рух України"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter