ГоловнаБлогиБлог Тараса Шепеля

Як визначити, чи відбувається насправді судова реформа

За останні роки саме слово «реформа» не просто викликає недовіру, але подекуди й відразу, ставши заїждженим та таким, що ніяк не відбиває суті процесів, які під це слово маскувалися.

Це стосується і судової реформи, і сьогодні завжди, коли чуєш «судова реформа», постає питання – про що саме йдеться, який результат принесе, як і коли його можна буде відчути?

Фото: Факты

Спробую дати відповіді на ці питання для того, щоб в наступному було простіше орієнтуватися в бурхливому вирі подій, які будуть супроводжувати пертурбації в судочинстві, які неминучі.

Отже, почну з останнього – з відчуття результату. Як від «реформи», так і належного функціонування судової системи, яким воно має стати в результаті будь-якого процесу, чи називати його реформою, чи будь-яким іншим словом чи словосполученням.

Під належною роботою суду слід розуміти довіру кожного громадянина до суду. Суть довіри в тому, що в разі виникнення спірної ситуації чи конфлікту людина буде почуватися захищеною і рівноправною з будь-якою іншою людиною, незалежно від матеріального стану, службового положення, зв’язків.

Саме це відчуття відрізняє українця від європейця, який будує відносини з своїми співгромадянами на засадах рівності, без відчуття меншовартості через те, що його візаві заможніший чи впливовіший. Довіра до суду дозволяє європейцеві будувати рівні стосунки у будь-яких ситуаціях - від побутових, до складних правових. Магічне «я на тебе в суд подам» в більшості випадків вже саме по собі вгамовує будь-яку спробу порушення прав, бо обидва знають, що в суді будуть в рівних умовах.

В Україні, на жаль, не всі громадяни є рівними перед судом, та відповідно між собою.

Суди залишаються залежними від великих грошей. Гроші – це і хабарі, і вплив «з гори» – від кабінетів олігархів, великих і середніх чиновників. Отже, шанси «виграти» в суді залежать не від правоти чи правильності правової позиції, а по суті від розміру гаманця.

Прикро, але такий стан цілком влаштовує велику кількість заможних людей. Від олігархів, які вже мають суд у власній кишені, до просто багатіїв, які спроможні робити вищі ставки в аукціоні судової корупції.

Відсутність реальної судової реформи останні п’ять років – результат змови судової влади з виконавчою, і відповідно «кришування» одна одної.

Зміна влади в країні, що відбувається, також несе ризик збереження такої змови - продовження дії цієї неформальної угоди. Висококорумповані суддівські кола вже активно добиваються прийняття їх послуг новим президентом і його оточенням.

Крім того суди погано фінансуються, а зменшення кількості суддів на кілька тисяч призвело до того, що їх просто не вистачає для того, щоб розглядати справи. А отже велика кількість простих людей залишаються взагалі без судового захисту, і роками тягнуться дрібні справи.

Тепер, визираючи з глибини цієї прірви, спробуємо описати, яким має бути «суд здорової людини», або демократичної європейської України:

- Людина в суді має перебувати в комфортних умовах - без черг, хамства, тяганини, з належним сервісом і строками надання послуг всіма, від секретарів до суддів;

- Адвокати, до яких звертається людина в своїй місцевості не мають казати, що справу виграє той, хто дасть більший хабар - а отже гроші не мають значення;

- Мають з’явитися вироки про притягнення до відповідальності посадовців, які крали з бюджету, та впроваджували корупційні схеми.

Звісно, такий стан може бути досягнутий в судах лише після того, як:

1. Суди будуть належно оснащені і достатньо фінансуватися, включаючи ефективне запровадження «електронного судочинства»;

2. Зникне судова корупція.

Перше залежить від здатності держави за рахунок податків громадян виділити достатньо коштів на належне оснащення судів і гідні зарплати для суддів і працівників суду.

Друге від якості суддівського корпусу і ефективності діяльності антикорупційних органів як з попередження, так і викриття корупційних злочинів у судах.

Як би це не виглядало фантастично, але цього всього можливо досягнути, і прикладом можуть бути наші західноєвропейські сусіди. Там живуть такі самі люди, як і ми, проте їм пощастило свого часу не потрапити під чобіт російської імперії, і «соціалістичні експерименти» минулого століття, або вдало подолати негативні наслідки цих лих.

Сьогодні ми маємо скористатися тим, що майже всі політичні сили, які з високою ймовірністю складуть більшість в майбутньому парламенті, задекларували орієнтацію на потреби простих людей, і створення в Україні правового порядку на засадах рівності, що відповідає цінностям європейської демократії.

І обіцяний пріоритет орієнтації на економічний розвиток не може бути реалізований ніяк, якщо буде збережена корумпована судова система.

Провідні громадські організації запропонували Порядок денний встановлення справедливості, який включає блок вимог щодо здійснення реальної судової реформи, а не її імітації.

Формування якісного суддівського корпусу здатні забезпечити виключно якісні органи, які будуть добирати і перевіряти суддів – Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) і Вища рада правосуддя (ВРП).

Ці органи раніше не здатні були впоратися з цими завданнями, оскільки складаються переважно з прихильників старих корупційних цінностей, бо формуються вони саме суддями, та органами, так чи інакше підконтрольними президентській адміністрації. Незмінність цього всі роки існування України залишалося ключовою умовою змови судової та виконавчої влад, про яку йшлося вище.

Отже, принаймні поки не буде сформований якісний суддівський корпус, що орієнтуватиметься на непідкупність як основну цінність, провідна роль в доборі суддів і їх перевірці має бути віддана громадськості та міжнародним експертам.

Для цього слід передбачити, що:

- Склад як ВККС, так і ВРП, мають формуватися з членів, до яких не буде мати зауважень Громадська рада міжнародних експертів, яка добре себе зарекомендувала в процесі добору суддів Вищого антикорупційного суду.

- Більшість складу цих органів має добиратися зборами громадських організацій, які мають досвід ефективної роботи в сфері подолання корупції в Україні і підтримку міжнародних організацій.

Активна участь міжнародників на цьому етапі є необхідною, оскільки вони є носіями антикорупційних цінностей, які давно вже утверджені і є втіленими в західних демократіях, а отже можуть бути просто імпортовані в Україну. При цьому, антикорупційний громадський сектор в Україні вже є потужним і зрілим, щоб якісно виконати значну частину роботи самостійно.

Немає єдиного, універсального чи стандартного шляху побудови незалежної і непідкупної судової гілки влади. Кожна країна йшла чи йде до цього своїм шляхом, і Україна також має обрати свій шлях. Те, що наші західні сусіди проходили століттями, ми маємо зробити за кілька років, отже наш шлях приречений бути унікальним і нестандартним.

Результат потрібен вже, тому про перші кроки ми дізнаємося невдовзі з текстів законопроектів щодо втілення наведених та інших змін в регулювання питань судоустрою.

Вже перші кроки в правильному напрямку здатні спричинити тектонічні зміни в ментальності суддів, і розпочати процес відновлення довіри простих людей до суду.

Ефективність впровадження змін буде відчутна залежно від динаміки їх практичного впровадження. Велика робота з ретельного моніторингу суддів, зроблена громадськими організаціями та Громадською радою доброчесності за останні роки, здатна значно прискорити процес формування суддівського корпусу, в тому числі з числа фахових репутаційних юристів, які раніше не мали довіри до процедур добору суддів, і не йшли у професію. Отже, припускаю, що практичний, відчутний кожному результат можна буде побачити в горизонті двох років.

Тарас Шепель Тарас Шепель , Голова Третейської палати України, Член Громадської ради доброчесності, Співзасновник Dejure Foundation
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter