ГоловнаБлогиБлог Тараса Шепеля

Коли українці зможуть сказати: «У суді і у відкритому морі знаходишся в руках Божих»?

Довіра до суду – головний показник якості судової системи у країні. Часто українські судді скаржаться на результати соціологічних досліджень, які чітко показують, що довіри до судів немає: в Україні менше 8% людей довіряють судам.

Фото: Макс Левин

За словами суддів, оцінювати їхню роботу повинні учасники судових справ, адже тільки ті, хто стикався з роботою суду можуть на власному досвіді оцінити якісь правосуддя. А показник довіри в учасників судових справ до судів різних спеціалізацій нібито перевищує 50%.

Хочу розчарувати представників судової влади, які саме таким чином оцінюють якість своєї роботи - Голову Верховного суду України Ярослава Романюка, його колегу Голову Ради суддів Валентину Сімоненко та інших, які час від часу оперують такими оцінками. Ви не праві. Вважати, що довіру до судів мають визначати лише учасники справ – докорінно неправильно.

У повсякденному житті людей місця для суду взагалі немає. Суд – це спосіб виправлення аномалій, відхилень або ж владнання якоїсь халепи. За результатами останнього дослідження про затребуваність правосуддя, проведеного HiiL Innovating Justice за підтримки МЗС Королівства Нідерландів, менше 4% українців вирішують свої проблеми у судах. Для Європи цей показник не набагато вищий - 5%.

Для кого ж працює суд? Для тих, хто змушений був з ним стикнутися в силу життєвих обставин? Ні. Поясню чому. Суд – це останній рубіж вирішення проблеми, коли інші способи вичерпані, або коли є потреба розбиратися з наслідками правопорушень. Основна мета і соціальна місія суду – бути дієвим інструментом захисту в випадку, якщо життєві обставини чи недобросовісна поведінка іншого зачепила права чи інтереси конкретної людини.

У суд і його здатність захистити повинні вірити ті 96% людей, які ніколи до нього не звертались. Саме для них працює суд. Люди повинні жити, працювати чи відпочивати з чітким усвідомленням своєї захищеності. Саме це відчуття робить людину людиною та є ґарантом внутрішньої свободи і психологічного комфорту. На цьому відчутті базується культура спілкування, побудови стосунків, зносин між родичами, сусідами, колегами, незнайомими людьми, представниками державної влади. Саме це відчуття є основою побудови відносин між людьми на засадах рівності. А рівність людей між собою ґрунтується на рівності перед судом як інструментом відновлення рівноваги в реалізації прав в разі порушення такої рівноваги.

Рівність є основою людської гідності. Поваги громадян до держави, за правилами та законами якої вони живуть, починається з усвідомлення рівності та повноправності. Рівність – це фундамент громадянських свобод.

Тому саме рівень довіри до суду людей, які жодного разу з ним не стикалися, визначає рівень ефективності судової влади будь-якої країни.

Отже, основні "споживачі" послуг, які надає суд – це і є ті 96 відсотків людей, які жодного разу не були в суді.

А що впливає на довіру громадян до суду? Відгуки тих, хто там був. Хто чи що формує у людей відчуття рівності, або ж навпики – безправності? Це рідні, знайомі, колеги, сусіди та інформація у ЗМІ – все, де є конкретні приклади роботи судів, які приводять до чітких висновків у голові кожного.

Якщо рішення купують за хабарі – це стає відомо. Якщо людину "закривають на замовлення" чи незаконно позбавляють власності – це стає відомо. Якщо "відмазується мажор" – це стає відомо. Судді ж скаржаться – "чому ви бачите лише погане в судах? Чому висвітлюєте лише негатив, а про гарні рішення та випадки, коли суд й справді допоміг ніхто не говорить?". Справа в тому, що на психологічному рівні людина краще сприймає інформацію, яка містить потенційну загрозу, через схильність подумки ставити себе на місце потерпілого. Це банальний захисний механізм як індивіда, так і соціуму. Отже, негативна інформація – це вірус, вона приречена бути більш затребуваною і популярною, тому і журналісти переважно "живляться" такою інформацією.

Отже, який з цього висновок? Слід пам’ятати, що будь-який негатив обов’язково приверне увагу, здобуде розголос, і відповідно формуватиме недовіру до суду. В той же час нормальна якісна робота не буде помічена, але саме вона і є завданням суду. Не потрібно скаржитися на активне обливання брудом судів, якщо такий бруд є частиною їхньої роботи. Потрібно звести нанівець цей бруд, тобто припинити продукувати його. Потрібно пам’ятати – невеличка пляма на білій скатертині робить її всю брудною. Потрібно згадати про "честь мантії" та будувати корпоративну культуру нетерпимості до всього того, що бруднить суд. Працювати якісно, чесно та неупереджено, об’єктивно вирішувати справи, як велить процесуальний кодекс та присяга. І головне – не брати хабарі.

Отже, зростання довіри до суду можливе лише за рахунок скорочення негативу, який продукується ним же. Наприклад, припиниться корупція – це швидко стане відомим загалу. Якою комунікацією? Я вже давав раніше індикатор – коли можливо буде обійти в Києві двадцять адвокатів, і жоден з них не погодиться надати «послугу» із занесенням хабаря судді за винесення рішення – тільки тоді можливо буде впевнено сказати, що корупції немає. І тільки тоді рівень довіри до суду зросте до високих показників. Оскільки самого нищівного удару довіра до суду зазнає від корупції.

Також судді часто скаржаться, що вони б не брали хабарів, але їх на те провокують – хоча б ті ж самі адвокати. І в хабарництві винен не тільки той, хто бере, а й той, хто дає… Отже – «не несіть, ми й не будемо брати».

Але, судді, запам’ятайте – завжди знайдеться той, хто захоче «забігти вперед», обдурити долю, купити ваше рішення. В будь-якій країні, в будь-якому суспільстві. Але чи призведе це до судової корупції – залежить тільки від того, чи будете ви від таких людей брати хабарі. Саме від вас, ні від кого іншого. Відмовляйте – перестануть носити. Але «випробувати на міцність» будуть завжди. Диявол з конвертом час від часу буде навідуватись, і спокушати вас. Тільки коли ви навчитесь говорити «ні» на будь-яку корупційну пропозицію, зникне корупція. І буде зростати довіра до суду. До такого ж рівня майже абсолютної довіри, як у Німеччині. І може тоді, до нашої країни переїде відоме німецьке прислів’я – "У суді і у відкритому морі знаходишся в руках Божих".

Тарас Шепель Тарас Шепель , Голова Третейської палати України, Член Громадської ради доброчесності, Співзасновник Dejure Foundation
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter