І можна було б ще якось толерувати такий повільний темп, мимохідь подарувавши Порошенку символ його влади – черепаху. Та, нажаль, розробники Стратегії більше нагадують не черепах, а патологоанатомів, які прикрашають макіяжем труп, сподіваючись, що він хоч трішки буде схожий на живу людину. У той час як труп, тобто судова система, уже давно померла.
Але не варто впадати у відчай. Як казав Фрідріх Ніцше:«Тільки там, де є могили, є і воскресіння». У нас є можливості побудувати щось нове і життєздатне, тим більше, коли ми знаємо недуги попередника. Останні події в гучних судових справах, де особливо небезпечних злочинців судді відпускають під завдаток, де виправдовують хабарників і всіляко захищають корумповану частину правлячого класу, лише доводять актуальність та необхідність проведення судової реформи.
Сьогодні я розпочинаю цикл матеріалів, присвячених цьому питанню. Зокрема, ми поступово розглянемо, чому президентська Стратегія реформування - це «поворот не туди» і що потрібно зробити, змінити, ліквідувати, аби в Україні дійсно утвердилося верховенство права, як того вимагає наша Конституція.
Правова ідеологія Президентської Стратегії
Для початку потрібно визначити: для чого нам потрібна судова система? Що ми хочемо створити: справедливий суд, суд в інтересах якоїсь соціальної групи чи взагалі сталінські трійки? Фундаментом судової реформи має слугувати якась визначена правова ідеологія.
Президентська Стратегія присвячує ідеології аж один абзац (ч.1 ст.3):
«Конституція України проголошує Україну правовою державою, в якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
Прокоментуємо. Стаття 1 Конституції України визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.
Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави [1, с. 511].
Отже, Конституцією визнається, саме існування права у контексті теорії природного права (важливий момент, пропущений у Стратегії). Статтею 8 встановлюється верховенство права (зокрема і над законом). Після згадки про верховенство права, автори Стратегії ставлять крапку, очевидно вважаючи, що вони достатньо окреслили правову ідеологію.
На жаль, даний абзац Стратегії не тягне на те, щоб слугувати фундаментом реформи, а найголовніші висновки, які випливають зі статті 1 і статті 8 Конституції України – лишилися «за дужками». Думаю, що це не випадково.
Що лишилося «за дужками» Стратегії
Подальше визначення правової ідеології приведе нас до висновку, який розробники, мабуть, не дуже воліли бачити у президентському документі. А саме: метою судової реформи має стати забезпечення незалежності судової влади від інших гілок влади. В тому числі і виконавчої, на яку має вплив Президент.
По-перше, існування правової держави неможливе без верховенства права. Інколи ці поняття навіть ототожнюються. По-друге, принципом верховенства права є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, закріплений у ст.6 Конституції України. Український правник О.Ф. Скакун зазначає принцип розподілу влад як ознаку соціальної правової держави, що виражається у:
- незалежності та єдність гілок влади;
- недопустимості підміни функцій один одного;
- дійовість механізму «стримувань і противаг» [2, с. 227].
Таким чином, незалежність судової гілки влади є необхідною умовою для існування принципу розподілу влад, що в свою чергу є необхідною ознакою правової держави. Хоч механізм «стримувань і противаг» між гілками влади і не згадується в Основному законі прямо (і це є недоліком), однак із суті зазначених положень випливає, що він має бути обов’язково передбачений. В інакшому випадку ставиться під питання втілення правової держави взагалі.
Три вищезазначені ознаки принципу розподілу влад мали б стати фундаментом розроблення Стратегії, аби відокремити і забезпечити незалежність судової влади від інших гілок влади (виконавчої та законодавчої). Ось основна проблема, чому українська судова система не функціонує належним чином.
Тепер логічна структура правової ідеології цілком зрозуміла. Тепер ми можемо відповісти на питання що ми хочемо створити. І метою судової реформи якраз і має стати відокремлення судової влади, однак про це у Стратегії не згадується ні слова. Натомість у статті 2 в якості мети Стратегії ми бачимо беззмістовний популізм про «суспільні очікування» і «європейські цінності». Механізм «стримувань і противаг» взагалі не згадується в документі.
В наступних публікаціях ми побачимо наслідки того, що у Стратегії неповно визначена правова ідеологія, а також дізнаємось, як насправді має виглядати повноцінна судова реформа.
Використана література:
1. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - 584 с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. – 656 с.