ГоловнаБлогиБлог Станіслава Шуха

Точка неповернення. Стрілянина в Дніпрі як сигнал до радикальних змін

Все мало скінчитися ще 9 травня. Не пізніше. Починаючи з 10-го країна мала вже забувати про ганебне явище у спортивних костюмах родом з 90-х. Не забула. Явище постійно нагадує про себе, то виконуючи замовлення рейдерів, то у вигляді приватної армії бурштинокопачів, то у ролі вбивць ветеранів АТО.

Прикро, але і еволюція цього прошарку суспільства проходить швидкими темпами – від биток та арматури ці не надто обдаровані інтелектом хлопці все частіше переходять до стрілецької зброї. Чому це відбувається?

Фото: dpchas.com.ua

Безкарність. Саме вона є найсприятливішим ґрунтом, в якому благодатно зростає подібний баласт на тілі країни. Незважаючи ні на багатотисячні заробітні плати суддів, ні на сотні новеньких «Прусів», судова та правоохоронна системи так і не стали функціонувати належним чином.

Скільки на сьогодні тітушок притягнуто до відповідальності за резонансні і нечувані по своїй жорстокості події в Маріїнському парку під час Революції Гідності? Скільки з них отримали реальні терміни ув’язнення? Скільки зараз перебувають під слідством? Ні для кого не таємниця – мізерна кількість. Менше в рази, ніж того очікувало суспільство. Більше того, значна кількість тих, хто в лютому розганяв наметові містечка та вбивав активістів встигли ще й повоювати на боці недореспубліканських бандформувань.

Натомість для країни знайшли більш реальнішого ворога! Яскравий приклад кампанія по дискредитації добровольчого руху. Починаючи з 2015- і до сьогодні вона набрала таких масштабів, що слово «доброволець» в нас часто асоціюється зі словом «злочинець».

Але повернімось до подій в Дніпрі 9 травня. Після низки заяв від перших осіб у форматі «керівництво вкрай обурене» і кількох арештів дрібних виконавців все стихло.

Вілкул продовжив спокійно ходити по сесійній залі та ефірах телеканалів, більшість тітушок розповзлися по мирній землі, правоохоронні органи продовжили впевнено реформуватись, правда, в незрозумілому напрямі.

Кримінал теж на місці не стояв. Якщо можна безкарно заламати людині щелепу чи ногу, то чому її не можна просто пристрелити? Виявляється можна.

Ми ж не побачили у випадку з Дніпром масових дій правоохоронної системи, які були присутні, наприклад, під час подій у Мукачеві та полювання на бійців Правого Сектору?

Не було засилля «Когуарів» та «Спартанів», не було цілої системи блокпостів – все пройшло тихо і скромно. Здавалося б а що тут такого – в країні щодня когось вбивають.

Але справа в тому, що вбили цього разу не когось, а ветеранів АТО. Олексій Вагнер, Максим Іващук, пройшовши війну, загинули вже на мирній землі.

То чого чекати далі?

Три роки затяжної війни пішли не на користь цій чималенькій формації в українському суспільстві. Так, багатьох ветеранів-атошників, подібно до булгаковських москвичів, зіпсувало квартирне, а частіше земельне питання. Так, кількість атошних організації за останній дні роздробилась по принципу «де два Івани там три гетьмани» і зараз вражає тільки кількістю, але ніяк не якістю роботи.

Проте, незважаючи на це все, ветерани АТО залишаються тією категорією населення, яка може і вміє консолідуватися у критичні моменти. Люди, що бачили війну, це далеко не натовп кримінальної босоти, яка звикла брати кількістю і масою. Це щось набагато небезпечніше та ефективніше.

Якою буде їх реакція на подібні загрози? Максимально радикальною. Мова ж йде вже не про побиття побратимів чи знищення меморіальних дощок, мова йде про фізичне винищення цілої категорії населення, а тут всі засоби хороші.

Поліція та суди неефективна, а політична еліта зайнята геть іншими справами, значить ініціатива, як це часто буває в українському суспільстві, йтиме з низів.

Не публічно, не завжди законно, але ветерани АТО захищатимуть свої життя всіма можливими способами – їм просто не залишили вибору, довівши все до точки неповернення.

Станіслав Шух Станіслав Шух , Журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter