Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їхнього права на відпочинок. Це передбачено ст. 45 Конституції України: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок». Таке право забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.
Так, згідно зі ст. 2 Закону про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
Надання працівникам часу відпочинку для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів є прямим обов’язком роботодавця.
Право на відпустки забезпечується:
• гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати;
• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону про відпустки.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до ст. 5 Закону про відпустки тривалість відпусток розраховується в календарних днях (далі – к. д.) незалежно від режимів та графіків роботи.
Святкові та неробочі дні*, встановлені ст. 73 КЗпП, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону про відпустки), не враховуються. Поняття «святковий та неробочий день» слід відрізняти від поняття «вихідний день». Вихідні дні у тривалість щорічної відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону про відпустки), включаються, як і будь-які інші к. д. Тому відпустка не продовжується на кількість вихідних днів, які припадають на її період.
Види відпусток визначені ст. 4 Закону про відпустки. До них належать:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка;
додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
додаткова відпустка за особливий характер праці;
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Щорічна основна відпустка та її тривалість
Щорічна основна відпустка – це відпустка, право на яку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах.
Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Він лише повинен так все розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутись на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору.
Збереження за працівниками на період відпустки місця роботи (посади) і заробітної плати (допомоги) є важливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки.
У період перебування працівників у відпустці заборонено звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.
Також слід зазначити, що законодавством передбачена можливість відкликання працівника з щорічної відпустки.
Таке відкликання може відбутись: за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
До яких видів відповідальності можуть бути притягнуті за такі порушення роботодавець і його посадові особи?
Відповідно до ст. 28 Закону про відпустки особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством. Частиною другою ст.265 КЗпП встановлено фінансову відповідальність юридичних і фізичних осіб, а саме: штраф у розмірі однієї мінімальної заробітної плати станом на 2019 рік – 4173 гривні.
Нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюється Державною службою України з питань праці, а також іншими уповноваженими на це державними органами. Контроль за додержанням законодавства про відпустки здійснюють у межах своєї компетенції центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також профспілкові органи.
Отже, право на відпустку – це гарантія, встановлена державою.