ГоловнаБлогиБлог Игоря Степанова

Придет ли эра милосердия?

Ниже - запись в ленте моей ФБ-френдессы, очень для меня показательная.

Khrystyna Bondarenko:

Писатиму жахливі речі. Помітила за собою звичку радіти смерті. І чим вона жахливіша, тим більше емоцій у мене викликає. Звісно, смерті ворога. Вчора в редакції обговорювали гори трупів у морзі - рахували кількість. Йокнуло лише тоді, коли зрозуміла, що говоримо щось штибу: "по ногах рахувати не треба, бо у деяких їх немає"... Або сьогодні: жахлива новина про наш вертоліт. А потім радість, що ті, хто його знищили - теж знищені. І ловиш себе на думці, що знову хочеш фото. Як такий собі артефакт - вони теж мертві... Я - жінка, мама дворічної дитини, яка щоранку розглядає фото з війни і навіть не закриває очі від огиди чи жаху, яка гуляє на дитячому майданчику і паралельно з пасочками рибок тримає телефон з фотографіями і відео з поля боя. І пишу я це все радше, як звичайний статус з життя.

Фото: twitter.com/ChristopherJM

Я уже писал, в чем невидимая доселе опасность такого сдвига сознания. Не далее, как сегодня, обсуждали это с коллегой. Речь идет о том, что мы инстинктивно - и совершенно правильно - на Майдане держались и не применяли летального оружия. Палки, рогатки, молотовы - не более, чем средства отпугивания.

Все дело в снятии запретов на насилие, в сознании человека. Пока есть барьер - есть пути для договоренностей и мира. А вот когда его снимают - это ящик Пандоры, обладающий свойством самораскрутки. Сдвинутое сознание расширяет рамки дозволенного. Ну, побили - что такого? Ну, убили - сам виноват! Ну, расчленили - погорячились немного, но мы понимаем, почему так сделали. И вернуться в норму после такого экскурса в инферно - это долгое время и специальная терапия.

Будет ли это у всей страны?

Игорь Степанов Игорь Степанов , Советник-консультант главного архитектора Киева, создатель Фестиваля каллиграфии, шрифта и искусства книги "Манускриптум"
Темы: