В гостях у морпіхів

З морпіхами з Феодосії, котрі залишились вірними Україні, я познайомився вже після того, як вони приїхали на материк. Зараз їх частина розташована в Миколаєві, підсилює блокпости. А 21 хлопця відправили в Одесу для підсилення тамтешніх військослужбовців.

Фото: Олексанр Рудоманов

На жаль, армія усі 22 роки була лише джерелом фінансування окремих осіб, як наслідок — у хлопців немає майже нічого, окрім зброї та боєприпасів.

Я спільно ще з кількома людьми збираю кошти на закупівлю та передачу обмундирування для деяких частин армії. Після певних вагань було вирішено замовити розгрузи — жилети, що вдягаються на камуфляж, для магазинів зі зброї та гранат.

Чому саме розгрузи?

Тому що магазини для автоматів Калашнікова вішаються ще на радянські кріплення на ремінь, гранати для підствольних гранатометів — на ногу. А якщо є розгруз — все находиться в ньому, і можна набагато швидше дістати гранату чи магазин.

Я знайшов фірму, що шиє розгрузи в Києві. 21 розгруз шився приблизно чотири дні.

І от я везу розгрузи військовим в Одесу.

Одеса зустрічає мене теплою погодою і працівниками МВС на вокзалі. Після цього я вже з морпіхами йду через Куликове поле, через будинок Профспілок, де на 15.00 намічається день гніву ватніків, про що свідчать їхні записи в соціальних мережах. Забігаючи наперед зазначу, що у ватніків дня гніву не вийшло зробити.

На території, де знаходяться військові — суцільні укріплення, мішки з мокрим піском. Проходимо в казарму — велика кімната, в два ряди стоять двох'ярусні ліжка. Як потім стає відомо, лише три койкомісця вільні.

"Ми за 15 хвилин встигаємо спросоння обмундируватись і зайняти позиції по всьому периметру бази", — розповідає мені взводний морпіхів.

Фото: Олексанр Рудоманов

Ставлять чай, сідаєм, спілкуємось. В казармі — дружня атмосфера. Всі з болем розповідають про події в Криму. Для кожного це трагедія. У когось в Криму залишилась дівчина, у когось — батьки та рідні. Хлопці не засуджують кримчан, які залишились в Криму, але зі злобою в очах говорять про тих, хто залишився там за гроші. Таких не багато, але, на жаль, є.

Більшість хлопців з "материкової частини", але є і з Криму. Є ті, хто прожив там три роки, двадцять років, а хто там і народився.

"Мне все равно было б на приказы, если бы мне или моей семье в Крыму что-то угрожало, завалил бы нахрен, потом пусть разбираются, но такой ситуации не было. У меня там остались жена, родители... Но это я. Я не могу предать Украину", — говорить командир.

Навчання у хлопців проходить постійно, відпрацьовують захоплення та звільнення будівель, затримання злочинців, затримання машини зі злочинцями.

"Я прикладом машину поцарапал, когда тренировался. Теперь у меня фобия будет, чтоб чужую не поцарапать", — жартує хтось з хлопців.

Поки ми говоримо, приходить час обіду. Мені пропонують піти пообідати з військовими, я, звісно, не відмовляюся.

Їжа — нормальна, хоча хлопці кажуть, що я попав на нормальний раціон. Обід — тарілка супу, гречка, м`ясо, булочка, компот. Все в одноразовому посуді, що не зовсім, на мою думку, добре.

Фото: Олексанр Рудоманов

"Вишикувались в дві шеренги! Усі, крім снайпера і кулеметника, по розгрузи по одному підходь!" — хлопці починають розбирати розгрузи, зразу одягаючи на себе. Задоволені, як слони.

Виходять сфотографуватись — мені це потрібно для звітності.

“Путін ***”, — замість стандартного вигуку для посмішки.

Після фотографування спілкування продовжується. Багато хто не знімає розгрузи, так в них і сидять. Тепер замість радянських торб для магазинів і гранат — зручніший розгруз, що розташований спереду.

Хлопці розповідають про те, що раніше армія була “паперовою”, тепер, сподіваються, будуть більше стріляти, відпрацьовувати практичні прийоми.

"Знаешь, меня мои уже задолбали, когда же мы поедем на Восток воевать с оккупантами, каждый день кто-то да спросит. Жаль, что я это не решаю", — говорить командир. Всі дійсно чекають лише команди поїхати на Схід, допомагати нашим військовим. Так непомітно пролітає час.

"Саш, у нас на 15 боевая тревога, эти **доры опять что-то хотят на Куликовом поле делать. Потом увидимся, после нее", — після чого я покидаю морпіхів і йду гуляти Одесою.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter