Ірина Довгань пережила полон у бойовиків навесні 2014 року. Бойовики покарали її за допомогу українським військовим: викрали з Ясинуватої, привезли в Донецьк, там прив’язали до стовпа, били та знущались. Фото страждань Ірини облетіло світові ЗМІ і згодом завдяки втручанню іноземних журналістів бойовики відпустили її. Але Ірина досі щохвилини подумки з тими, хто залишається у полоні, і намагається полегшити їхні страждання: збирає і передає їм ліки. Ось три історії «підопічних» Ірини Довгань.
Історія полонених мами і сина
В полоні в Донецьку знаходяться син і мати. Син – інвалід з дитинства. Зараз у нього гіпатеріоз щитоподібної залози. Від «адміністрації» він не отримує ніяких медикаментів взагалі.
Ми зібрали гроші і купили та передали медикаменти, які йому порекомендував лікар. Він зміг нам передати, що його сильно мучить алергічний риніт.
Його матері 80(!) років. Її заарештували, коли вона принесла передачу своєму сину. Її звинувати у тому, що вона – бабтистка, а в так званій «ДНР» подібні релігії заборонені.
80-тирічна жінка перебуває в дуже важкому стані, вона дуже схудла, каже, що хоче померти. Єдине, що може її підтримати, що її сина включать у список на обмін.
Більше року неперервного зубного болю
Ще є чоловік у полоні, про якого я весь час думаю - він цивільний, два роки тому заарештували. Ще тоді йому вибили зуби, у нього лишилися корені тих вибитих зубів.
Більше року людина страждає від сильного болю. Ми хотіли йому допомогти, зібрали гроші, аби стоматолог прийшов до в’язниці і хоча б видалив корені.
Ми знайшли лікаря, який зголосився прийти з інструментами і допомогти тому чоловікові. Але бойовики не дозволили його пролікувати – не пустили лікаря у в’язницю. Чоловік постійно потребує сильних знеболюючих засобів.
Щодня між життям і смертю: кровить виразка шлунку
Про цього чоловіка я згадую з болем, кожного ранку питаю себе: чи живий він? Про нього мені розповівв один із військовослужбовців. Він був серед тих восьми українських військових, що потрапили в полон останніми – заїхали на територію, контрольовану бойовиками, його одного з них відпустили.
Цей військовослужбовець розповів мені, що знаходився в камері з цивільним чоловіком. Того взяли в полон нібито за шпіонаж на користь України. У цього полоненого виразка шлунку ще й кровить. Військовослужбовцю чоловік розповів, що його дуже били, коли заарештували, думає, що в нього відбита селезінка. Мені ж звільнений військовослужбовець розповів, що у того чоловіка дуже бліде обличчя.
Найнеобхідніші ліки для полонених: заспокійливе, протизастудне і проти зуду від клопів
Дуже важко тим нашим полоненим, хто знаходяться на 12-13 рівні в СБУ, в камерах на поверхах. Там всі камери заповнені тарганами і, що найстрашніше, клопами. Ув’язнені покриті постійними укусами. Я бачила ці укуси в тих людей, яких відпустили півтора роки тому - це двоє цивільних, вони були у Феофанії після звільнення. Чоловіки показували мені ці укуси: це червоні пухирі, вони дуже довго не проходять. Навіть лікарі у Феофанії говорили: ми нічого не можемо зробити, це минає, якщо нові укуси не з’являються і якщо людина не розчесує місця укусів. Будь-який засіб проти зуду родичі передають туди.
Коли я сама була в камері бойовиків навесні 2014-го, мені 5 діб не давали ані їсти, ані пити. Мене постійно били. Я відчувала біль весь час. Коли лягала на підлогу, одне з моїх найбільших відчуттів було, що я не могла лягти так, щоб мені не було боляче. Напевно, від жалю до мене, один із охоронців приніс вночі знеболюючу пігулку. Я не знаю, що це за пігулка була, випила, щоб не викликати агресію охоронця.
В сусідній камері були теж ув’язнені проукраїнські, була старша жінка, вона бачила мене після побоїв, коли мене тягли за руки по коридору, та жінка передала мені в пластиковому горнятку трохи корвалолу. Завдяки цьому я трохи відключилася, змогла заснути.
В той день, коли мене виводили на площу, прив’язали до стовпа з українським прапором – є відома фотографія, ця фотографія врятувала мені життя – той день я простояла на страшенно пекучому сонці. Коли мене привезли назад, відвели не в мою камеру, а в іншу. Там був чоловік похилого віку, він стояв біля дверей, просив, щоб його відпустили, я побачила біля нього флягу води, випила кілька ковтків. А чоловік говорив охоронцям, що в нього відкрита форма туберкульозу, щоб вони його відпустили. Я пила з його баклажки, на щастя, не захворіла на туберкульоз через стрес, напевно.
Як українські фармацевти можуть допомогти українським полоненим?
Ми збираємо, що можемо для людей, які зараз в полоні за проукраїнську позицію знаходяться в 32-й Макіївській колонії, СІЗО в Донецьку і колонії в Сніжному.
Вони всі хворіють, бо сидять по вісім людей в мікроскопічному приміщенні, у страшенній антисанітарії: унітази не мають водяних замків, тобто, це пряма труба, яку ув’язнені затикають пластиковою пляшкою, щоби менше тхнуло. Виводять їх на вулицю із замкненого простору не кожен день. Раз на тиждень, якщо все складається, їм дозволяють помитися. Якщо хтось захворіє, це стає спільним захворюванням для всіх в камері.
Страждають не лише ув’язнені, але і їхні родичі. Вони відмовляють собі у всьому, щоби хоча б раз на місяць якось підтримати рідну людину, що знаходиться в ув’язненні. Це все триває роки. Це виснажує можливості родини повністю, тому я хотіла би звернутися до небайдужих фармацевтичних компаній, власників аптек, якщо у вас є така можливість, якщо у вас є співчуття, то, будь ласка, допоможіть, чим можете.
Просто уявіть, як люди, добре обізнані у медицині: чого може потребувати людина, яка знаходиться в такому закритому периметрі? І просто поділіться, чим можете!
Ініціатори акції мають екстрену можливість передати ліки полоненим і звертаються до провідних фармацевтичних компаній з проханям надати гуманітарну допомогу для 30 наших полонених, які потребують ці препарати: "#Диклофенак"; "#Парацетамол". "#Но_шпа", "#Комбіспазм", "#Німесил", "#Цитрамон", "#Кетанов", "#Активованевугілля", "Перцовий пластир", "#Диклофебр", "#Фестал". "#Магнікор", "#Кардіомагніл", "#Аспекард", "#Еналозид", "#Піроцетам", "#Цинаризин", "#Валеріана", "#Діазолін", "#Валідол".
В нашій організації “Право на здоров'я” (HealthRight International) в Україні координує збір ліків керівниця проєкту “Клініка з прав людини” Анастасія Ляднєва-Ірлік - @Анастасія Ляднева-Ірлік, [email protected]. Допоможіть нам із поширенням інформації задля збереження життів українських полонених.