ГоловнаБлоги

«І рівні можливості для всіх»: соціологія грантової/тендерної (не)рівності

Нещодавно в Фейсбуці був розпачливий пост щодо того, що одна поважна і знана громадська організація стає на паузу, бо нема коштів на виживання – і експерти розбіжаться в бізнес та не буде кому надалі «лупати цю скалу» соціальних проєктів. Він примусив мене ще раз поглянути на існування громадських організацій в Україні та їхні намагання вижити за рахунок проєктів. В подібній ситуації опиняються також ті, хто відчуває в собі потяг до самореалізації не в сфері торгівлі чи суміжних послуг, – а в проведенні соціальних заходів та соціальних (соціологічних) досліджень. І хоче це робити відкрито, прозоро, сплачуючи податки та звітуючи про кожну витрачену копійку. Можливо, це люди, які зуби з’їли собі в них, працюючи в тіньових штабах, на невеличких ролях в великих проєктах (наприклад, збирання та введення «сирих» даних, чорновий (початковий) аналіз інформації). Або студенти старших курсів, які відчувають в собі великий потенціал до ведення саме таких досліджень. Або ті, кому просто набридло працювати «на дядю» – і вони вирішили свої знання і навички використати собі на користь…

Фото: www.dsv.ua

Уявімо, що команда ентузіастів є, матеріально-технічна база теж є (комп'ютери та оргтехніка, ліцензійний софт і т.д.). Офіс – не потрібно, адже можна створити інтернет-конференцію та у разі гострої потреби зібратися десь в хабі чи кафе, чи хоча б у когось вдома. Отже, що потрібно для успішної роботи? А для успішної роботи треба комусь запропонувати свої послуги, заявити про себе. Спонсорів, знайомих клієнтів ще нема, а бажання діяти – є.

Запропонувати себе великому бізнесові? У великому бізнесі давно налагоджені «внутрішні» соціологічні служби чи багаторічна співпраця з монстрами цієї галузі.

Середній і малий? На жаль, в Україні ще не настільки розвинене розуміння необхідності соціологічної служби (досліджень) для невеликих компаній.

Отже, новачки починають шукати інші шляхи для заявлення про себе і перевтілення свого інтелектуального капіталу (знань/умінь/навичок) в його матеріальний еквівалент.

Відразу на думку спадають два цікаві варіанти, – якби б не «якби».

По-перше, грантова підтримка від міжнародних та українських донорів-організацій. Не знаю як зараз (сподіваюся, що ситуація набагато краща, аніж ще 10 років тому), але маленькі ГО та бізнес-компанії навіть і не мріяли виграти там грант, – адже відомими та потужними виконавцями вже всі місця і гранти були розхоплені. Подача документів могла будь-кого зверзти з розуму, якщо за плечима нема потужної адміністративно-бюрократичної команди, а також («секрет полішинелю») хоча б якихось особистих виходів на грантодавців. Та й грантодавцям якось легше співпрацювати з компанією (ГО), в якої є вже кредитна історія, наявні результати.

По-друге, участь у тендерах. Наразі і комерційні, і некомерційні, і державні компанії оголошують багато тендерів з різних тематик, різних термінів, обсягів та вартості. Отже, наша команда знайшла за описом чудовий проєкт, який вони можуть виконати якісно, вчасно і з задоволенням. Всі вже прораховують етапи робіт, що і де робити, яка собівартість і т.д. Здається, що і їхня сума і сума Замовника – співвідносні, навіть вони можуть запропонувати трохи меншу, що дає шанси виграти на аукціоні (за участь у якому, втім, інколи доводиться заплатити). Починають читати вимоги до кандидатів – і ентузіазм не те що згасає, а просто щезає вмить.

Найпоширеніша вимога – довести документально досвід проведення подібних робіт. А де його взяти, якщо люди тільки створили своє дітище? Або працювали «в тіні». Або, навіть працюючи легально, не мають права розголошувати імена замовників (Кодекс професійної етики соціолога, п.9.3. При укладанні угоди замовник має право на конфіденційність: 1) факту виконання замовлення; 2) свого імені та назви своєї організації; 3) отриманої в результаті дослідження інформації (всієї або якоїсь її частини). Тоді як це довести? Тим більше, що нещодавно, після парламентських виборів 2019 року, Соціологічна асоціація України (САУ) на своєму сайті ще раз наголосила, що «українське законодавство не передбачає такого обов’язку [оприлюднення замовників – І.Щ.] для виконавців соціологічних досліджень… Соціологічні установи можуть оприлюднювати на своїх сайтах та інших інформаційних ресурсах, які не є засобами масової інформації, результати досліджень без зазначення їхніх замовників або із зазначенням таких, якщо це передбачено відповідними угодами».

Наступне, що починає відлякувати новачків: дуже рідко коли замовник вносить передоплату або платить поетапно. У випадку з державними установами затримка оплати тендеру – це звична справа, і отримання коштів може затягнутися ледь не на рік. Невеликий бюджет для соцдослідження – це від 80-100 тис. грн. В середньому – 450-500 і більше тис. грн. для всеукраїнського дослідження з не надто глибоким зануренням у вивчення проблематики. І тут постає наступне питання – а де взяти новачкам ці кошти, хоча б половину, щоб, принаймні, оплатити «поле» – роботу інтерв’юерів, технічну роботу з даними (транскрибування, внесення в масив даних і т.п.)? Адже, за умовами нашої задачі, за плечима наших героїв нема ані спонсорів, ані потужних клієнтів, ані «заначки» в банку чи принаймні у банці… І тут ентузіазм згасає ще більше.

Теоретично можна припустики, що під тендер можна взяти кредит в банку. Але фактично – це залізти в боргову яму, оскільки повернути доведеться і тіло кредиту, і відсотки по ньому (від 24,5% до 30%). А там ще пеня, штрафи можуть бути.

Ще одна двоєдина болюча умова – формальна наявність профільних фахівців, доведена витягом зі штатного розпису та/або із записів в трудовій книжці. Фахівцям, в свою чергу, необхідне документальне підтвердження кваліфікації. Зазвичай вимагається «диплом про базову освіту» за профілем дослідження (але наявність іноземних дипломів чи міжнародних сертифікатів – якщо й аргумент, то не більше ніж додатковий, допоміжний).

Інколи допускається залучення «дипломованих фахівців» на основі цивільно-правових договорів. Але договір потрібно надати. А які документи надавати, якщо людей підбирають під проєкти? Тобто, офіційно в компанії зареєстрована 1 посада в штатному розписі (і на ній власник, який, згідно зі статутними документами, має право працювати на безоплатній основі), – а в разі отримання замовлення і виробничої необхідності залучаються зовнішні експерти? Заключати договір наперед, а потім програти тендер? Людина ж може подати в суд, якщо договір складено за типовою формою з інтернету або не прописані умови в ньому на випадок програшу в тендерах. Тут вже податкова і інспектори праці потирають задоволено руки – це використання людської незадокументованої праці і тримайте штрафи. І програш в тендері – не аргумент. Є договір – будь ласка, оплачуйте його або, як мінімум, податки – ЄСВ, військовий збір, ПДФО.

А як бути людині, яка закінчила ВНЗ за одним фахом (а надто – в ті часи, коли соціологія та політологія мали статус «буржуазних лже-наук»), а працює в дещо іншій галузі, навіть відносно суміжній? Математичний статистик – в соціології, історик – в політології, культуролог – в урбаністиці і т.п. І має наукові публікації (в т.ч. міжнародні, включно Scopus), досвід роботи та практичні навички… Чи є інтерв’юером за покликанням? Якщо фахівцю-інтерв'юєру вдається розговорити й німого на потрібну тематику, – але освіти профільної нема… І сертифікату нема, хоча б тому що «сертифіковані центри» сертифікації відсутні… Але послугами фахівця готові користуватися компанії, яким необхідно добратися до архіважливих і надзвичайно зайнятих осіб.

Один з варіантів для наших героїв – пошук однодумців і співучасників серед тих, хто вже має «кредитну історію» в тендерах, проєктах і може її оприлюднювати. Непоганий варіант, але це збільшує вартість пропозиції на n відсотків – і зменшує шанси на отримання тендеру.

Тому чи не було б варто замовникам соціологічних досліджень переглянути деякі вимоги до учасників? Хоча б не вимагати бюрократично заформалізованого підтвердження досвіду проведення аналогічних досліджень і адміністративно задокументованої кваліфікації. Про досвід, вміння проводити дослідження і таке інше можна судити з супровідного листа (наприклад, стилю подання інформації про учасника тендеру, наявної там інформації, тощо), професійного резюме/«портфоліо» учасників (керівників) проєктів, переліку їх дипломів/сертифікатів та списку їх публікацій, прорахунку бюджету. А для убезпечення себе від неякісного виконання тендеру – прописати чіткі й однозначні (!) параметри прийому робіт в договорі, належно деталізовані в технічному завданні. І штрафні санкції в разі невиконання /неналежного виконання прописаних умов. Причому у разі потреби перевірку якості наданих соціологічних послуг можна запропонувати САУ – як незалежному експерту і автору Кодексу професійної етики соціолога, якої повинен дотримуватися кожен соціолог і дослідницька соціологічна організація.

Ірина ​Щиголь Ірина ​Щиголь , аналітик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter