Головна — Блоги — Блог Сергія Березенка — 5 липня 2016, 12:53

Доступ до реанімацій - крок до захисту прав людини

Менше, а ніж 3 місяці знадобилося, аби дії та слова перетворилися на конкретні результати. Проблема допуску батьків до дітей, які перебувають у реанімації, була для мене болючою, не тільки як для народного депутата, а як і батька трьох синів. Мені відверто просто страшно уявити, що відчувають ті батьки, які змушені буквально стерегти двері відділення реанімації з надією хоч на хвилинку побачити свою дитину. Для дітей, які звикли завжди бути поруч із рідною людиною, дні на самоті в реанімації, очевидно, не найкращим чином позначаться на їхньому здоров’ї та психологічному розвитку в майбутньому. Найстрашніше, коли малі діти перебувають на самоті останні дні свого життя, а за даними МОЗ щороку в Україні помирає близько 4,5 тис. дітей віком до 4 років. Зважаючи на все вище перераховане, вирішити цю проблему хотілося якомога швидше.

Сергій Березенко , Народний депутат України VIII скликання, заступник голови парламентської фракції Партії “Блок Петра Порошенка”

Фото: Макс Левин

31 березня 2016 р. я подав відповідний депутатський запит екс-Міністру МОЗу Олександру Квіташвілі і отримав відповідь, що Міністерство разом з громадськими активістами працює над створенням Наказу про доступ до реанімації. Після призначення нового Уряду 26 травня мав приватну розмову із в.о. Міністра охорони здоров'я Віктором Шафранським, під час якої він пообіцяв найближчим часом підписати відповідний Наказ.

Наказ №592 "Про дотримання прав пацієнтів та забезпечення доступу членів сім'ї до пацієнтів, що перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії" був підписаний 15 червня. Процедура юстування закінчилася і вже 22 червня документ набув чинності й вступив в дію. А минулої п’ятниці, 1 липня, МОЗ організував робочу нараду для представників всіх регіонів, аби обговорити введення в дію цього Наказу.

Доступ до дітей в реанімаціях: два погляди на одні двері

Однак, основний меседж цього блогу не про це. Справа в тому, що в Наказі не вказано вік пацієнтів, до яких забезпечується доступ в реанімацію. Відповідно, дія документу поширюється не тільки для дітей, але й на дорослих.

Я особисто вважаю, що стосовно дорослих пацієнтів мають мати додаткові уточнення. Якщо ситуація з дітьми проста й зрозуміла: дітям потрібна опіка й підтримка, а їхнім батькам заспокійливе у формі «бути разом із своєю дитиною», то з дорослими життєві ситуації можуть бути доволі різними.

Думаю, всім доводилося чути історії, коли рідні хворого вказували лікарю, як «правильно» лікувати пацієнта, тим самим тільки погіршували душевний спокій, психологічний та фізіологічний стан хворого. От тільки такі ситуації порівняно ще є «позитивними». Трапляється й інший фінал, коли родичі пацієнта лікаря просто жорстоко б’ють. В Україні таких історій щороку трапляється чимало й не доопрацьовані протоколи дії Наказу можуть збільшити їхню кількість.

Власне, от саме через такі історії кожному регіону на основі вже діючого документу практикуючі лікарі повинні розробити власні внутрішні протоколи, регламенти, щоб мати можливість в нормальних та спокійних умовах виконувати свою роботу.

У будь-якому випадку вважаю, що ми зробили крок для дотримання прав людини і такими кроками рухатимемося далі, аби підвищувати рівень системи охорони здоров’я в Україні. Я дякую всім громадським активістам, медикам та просто небайдужим людям, які піднімали це питання в суспільстві й не давали його замовчувати і цим самим прискорили його вирішення.