Обговорення Конституційних змін Президента: чи буде знайдений компроміс?

Сьогодні триває робота над змінами до Основного Закону і зрозумілим є те, що нам не потрібно декілька різних проектів змін до Конституції, треба дійти до єдиної консолідованої версії. В іншому випадку, жоден із варіантів не знайде достатньої підтримки в Парламенті, а конституційна реформа буде провалена. Принаймні, для Верховної Ради цього скликання.

Фото: Макс Левин

З іншого боку – запитань до президентського варіанту змін до Основного Закону досить багато. І Верховна Рада має зайняти виважену та прискіпливу позицію, аби гарантувати, що правильні ідеї та гасла більше ніколи не стануть ширмою для побудови «антидемократії» в Україні.

Основний Закон має стати свого роду соціальним контрактом між народом і Державою. Одночасно принципи децентралізації треба реалізувати так, аби після делегування ряду повноважень місцевим громадам, ці важелі влади на свою користь не змогли використати непатріотичні сили або сепаратисти.

З яких головних питань сьогодні точаться дискусії і як в результаті буде виглядати оновлена Конституція? Приведу лише декілька прикладів, які наряду з іншими викликають жваве обговорення.

Перше. Запровадження інституту представників Президента на місцях. Такий інститут існував ще в 90-х роках, за часів Леоніда Кучми, коли представники перетворилися на голів областей… Наслідки такої трансформації відомі – вертикаль і ходіння «на уклін» до губернаторів.

Сам факт, що представник Президента може зупинити рішення місцевих органів до набрання законної сили відповідним рішенням суду, викликає заперечення. Фактично з’являється можливість для маніпуляцій та тиску на місцеві органи влади. І це може звести нанівець увесь «задум» децентралізації, перетворивши відповідні зміни до Конституції на вже остогидле за останні роки окозамилювання, а представників Президента – на «місцевих князьків».

Важко дати однозначну оцінку і запропонованим у змінах повноваженням представників Президента. Зокрема, передбачається, що представники Президента, крім нагляду за законністю та конституційністю дій місцевих органів та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, здійснюють координацію взаємодії останніх. При цьому не зрозумілою є роль у цьому процесі самих центральних органів виконавчої влади, співвідношення їх повноважень з повноваженнями представників тощо.

З цієї точки зору пропозиціям щодо вказаних «координаційних» повноважень представників бракує обґрунтованості, їх необхідність не є очевидною. Видається, що представникам Президента для реалізації поставлених перед ними завдань має цілком вистачити повноважень щодо нагляду.

На нашу думку, діяльність представників має регламентуватися окремим Законом, що дає змогу Верховній Раді збалансувати усі повноваження та функціональні обов’язки.

Друге. Місцеві ради в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці зможуть надавати статус спеціальної російській мові та іншим мовам національних меншин України. Це значною мірою є вимушеним кроком. Враховуючи, що чинною Конституцією в Україні вже «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин», слід мати на увазі, що надання спеціального статусу будь-якій мові, жодним чином не повинне впливати на статус української як єдиної державної.

Третє, але не останнє. Спеціальний статус міста Севастополь. В березні Держдума РФ після анексії Криму в односторонньому порядку денонсувала угоду про базування Чорноморського флоту на території України.

І хоча Україна не денонсувала зазначену угоду, а наше МЗС навіть направило до російських «колег» ноту з вказівкою на порушення РФ вимог Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., вочевидь, натякаючи на можливість «діалогу» з загарбниками державної території України, подальше розташування російських збройних сил в Севастополі (як основна підстава для спеціального статусу міста) можна, по суті, прирівняти з окупацією. Відтак, причин для надання спеціального статусу місту-герою Севастополю об’єктивно немає.

Таким чином, враховуючи усі події останніх років, ініціатива новообраного Президента щодо реформування ряду конституційних механізмів видається не лише актуальною, але й необхідною, можливо навіть критично важливою для досягнення суспільної згоди та відновлення правопорядку в Державі.

Наше завдання подолати усталену тенденцію, коли Основний Закон сприймається як такий, що завжди «прописаний під когось» та виробити компромісний варіант, який знайде підтримку Парламенту. В іншому випадку Президент України матиме всі підстави прийняти політично-правове рішення стосовно існування цієї Верховної Ради, якщо вона не буде готова співпрацювати з ним у питанні внесення змін до Конституції. Суспільство йому уже такий мандат надало.

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter