Дійсно, чому б вибудуваній роками диктаторській вертикалі трохи не послужити мужнім соратникам по праведній боротьбі? Це ж скільки питань можна повирішувати в ручному режимі, поповнюючи витрачені на Майдані сили, доки не відбудеться загальноукраїнська децентралізація і до Києва не повернеться місцеве самоврядування. Та й війна багато чого спише.
Не тіште себе ілюзіями, що 25 травня 2014 р. буде днем тріумфу столичної територіальної громади завдяки обранню нового складу Київської міської ради. Перешкодою цьому стануть ті ж самі «героїчні» партії. Там вже подбали про висунення від свого імені сумнівних бізнесменів, нещодавніх поплічників Партії регіонів. Щедрі «спонсорські» на агітацію, на комісії, «на карман», як відомо, не пахнуть.
Великі партії знову торгують округами, продають списки, чим ошукують громадян, бо саме так з’являються «тушки», зберігаються старі корупційні схеми під новими прапорами. Але ж виборці теж не відстають, жваво реагуючи на споживацькі загравання. Не усім втямки, що сьогодні Україна платить таку високу ціну за все, бо ще вчора багато хто бездумно вівся на «безплатний сир».
Виявляється, так складно зрозуміти, що у природі не існує жодного бізнесмена, котрий не має на меті окупити вкладення сторицею, навіть коли він раптом став «брендовим» партійцем. Якщо хтось «підіймає» округ за свої гроші, він неодмінно повертатиме собі гроші, належні кожному з нас, грабуючи бюджет і власність міста. Чи будуть зацікавлені такі обранці у створенні прозорої системи обороту комунальних коштів, аби громадяни завжди знали скільки, кому і за що вони платять та могли бачити реальну віддачу щодня? Риторичне запитання.
Проте, чи готові наші люди змінювати руйнівну патерналістську свідомість, відмовлятися від поверхової емоційності вибору і нарешті ставати відповідальними, вдумливими господарями країни, міста, свого будинку? Саме київські вибори дадуть відповідь щодо темпів просування «революції в головах», оскільки нині майже на кожному столичному окрузі представлені заможні «благодійники», перефарбовані «лиси», партійні «солдати».
З іншого боку, все вагомішу роль відіграють справжні громадсько-політичні лідери. Вони не вкладаюся в усталені попередніми роками уявлення про кандидата-гречкосія чи «кадрового» партійця. Такі політики переважно позапартійні, відзначаються самостійністю мислення, критичним поглядом на будь-яку владу та вольовою здатністю до втілення системних змін. Їхня депутатська місія – виборювати правду, як на передовій. Тому і проголосувати за них зможуть тільки вільні, сильні духом люди, чисельність яких ми побачимо.
Так почнеться творення реального самоврядування та відкритих громадянських структур завтрашнього дня, що відправлять на звалище історії тих, хто й досі переоцінює свою теперішню партійну «велич».