Комуністи. Частина 2

Як тільки закінчилась президентська виборча компанія 2010 року, комуністи продовжили плідне парламентське співробітництво вже з іншим "олігархічним режимом". Забувши про своє дворічне партнерство з Урядом Ю. Тимошенко, 3 березня 2010 року фракція комуністів у Парламенті додала 27 голосів за висловлення недовіри Кабінету Міністрів України (виключно завдяки яким голосування за цим питанням стало результативним), а вже 11 березня 2010 року саме комуністи надали необхідні 27 голосів за призначення Прем'єр-міністром України М. Азарова (без яких він набирав усього 215 голосів з 226 необхідних).

Фото: Макс Левин

Підтримка, надана комуністами Віктору Януковичу та Партії регіонів, виявилась не лише небезкорисною, а й плідною: у перший місяць після інавгурації нового Глави держави одному з фінансових донорів Компартії Ігорю Калєтніку було віддано на відкуп один з найжирніших пирогів – Державну митну службу; у травні найближчий соратник Петра Симоненка – Адам Мартинюк повернувся в крісло першого заступника Голови Верховної Ради України; а у червні 2010 року сина лідера Компартії Андрія Симоненка було призначено першим заступником Голови Державного агентства України з інвестицій та розвитку. Не забували комуністів і при розподілі посад другого плану…Зміна політичної системи і повернення до Конституції в редакції 1996 року з відвертим посиленням президентської вертикалі, коли парламент поступово перетворився у чисто декоративний орган, певним чином зіграв на руку комуністам.

Після доформування більшості, підконтрольної Главі держави, за рахунок чергових перебіжчиків з "Батьківщини" і "Нашої України" до майже 280 депутатів – Компартії вже не потрібно було виступати "піднощиком патронів" для олігархічної верхівки.

Вони отримали практично безконтрольний "контракт на критику", із задоволенням клеймили ганьбою "владу бандитів і олігархів", знущались над "темпами покращання" і на цій хвилі на чергових парламентських виборах більш ніж вдвічі перекрили свій попередній результат, здобувши 13,18% голосів і посівши почесне 4 місце по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу, пропустивши вперед тільки політичних важковаговиків – Партію регіонів, ВО "Батьківщина" і "Удар".

Єдина неприємність, яка спіткала комуністів і ледь не зіпсувала їм свято мати право сформувати власну фракцію у парламенті – відсутність хоча б одного переможця-"мажоритарія" – була оперативно виправлена за допомогою владної вертикалі Партії регіонів та безпартійної Оксани Калетник, яка доєдналась до загону Комуністичної партії у Верховній Раді.

У вигляді бонусу комуністам віддали крісло першого заступника Голови Верховної Ради України, яке дісталося Ігорю Калєтніку.

Читайте: Комуністи

Подякою "владній вертикалі", яка після виборів 2012 року вже не ділила посади між партнерами і не вважала комуністів "золотою акцією" (Партія регіонів отримала 205 чистих місць у парламентів, до яких додались майже чотири десятки синхронно голосуючих безпартійних мажоритаріїв) стала підтримка більшості з урядових ініціатив (зокрема й щодо відмови від євроінтеграції), а у 2013 році фракція комуністів двічі допомогла уникнути недовіри вже Кабміну М. Азарова.

Комуністи небезпідставно розраховували стати гравцем і у шаховій партії під назвою "вибори Президента – 2015", зокрема як певний резерв електоральної підтримки на другий тур для Віктора Януковича, але усі карти їм сплутав черговий Майдан.

КПУ так і не спромоглась виробити стратегію поведінки у нестандартних і неочікуваних умовах (як це було зроблено у 1990-1992 роках), завдяки чому виявилась в очах людей уособленням не меншого зла, ніж "режим В. Януковича".

Людський гнів спричинив масовий "ленінопад" по всій країні, захоплення партійних офісів КПУ, напад на маєток лідера комуністів П. Симоненка, а також спровокував відмову від керівного крісла і втечу за кордон першого віце-спікера І. Калєтніка.

25 березня 2014 року позачерговий з’їзд КПУ висунув свого лідера Петра Симоненка кандидатом у Президенти України для участі у дострокових виборах, які мають відбутися 25 травня (203 – за, 2 – проти, 23 – утримались; 11-тивідсоткова опозиція на партійному з'їзді стала певною новиною для сили, яка завжди вирізнялась жорсткою дисципліною і одностайністю).

Однак нинішні перспективи ветерана президентських перегонів виглядають не дуже оптимістично. З 872,9 тисяч голосів, які Петро Симоненко отримав у 2010 році, 64,3 тисячі (7,4% загального результату) – дали виборці Криму та Севастополя, участь яких у нинішньому голосуванні є проблематичною; 75,3 тисячі (8,6%) – мешканці Західної України, які навряд чи будуть такими щедрими до комуністів після трагічних подій січня – лютого 2014 року. Після реєстрації кандидатом у Президенти України М. Добкіна й підтримка харків’ян, які на минулих виборах підтримали П. Симоненка 69,1 тисячами голосів (7,9%), навряд чи збережеться на тому ж рівні…

Слід також додати великий брак нових вражаючих ідей, які б могли "завести" суспільство, а головне – дати виборцю повірити, що Симоненко і його партія "таки здатні зробити обіцяне"… Але з реалізацією у комуністів завжди були проблеми – навіть коли вони були повноправними учасниками коаліції та партнерами влади…

Достатньо подивитись на ту програму, з якою Компартія півтора роки тому привела у Верховну Раду понад три десятки штиків:

"Ми прагнемо ліквідації диктатури капіталу і встановлення справжнього народовладдя.

Ми забезпечимо:

- повернення у державну власність підприємств базових секторів економіки (не націоналізовано жодного);

- забезпечення частки продукції машинобудування в структурі ВВП не менше 30%, частки наукомісткої продукції – не менше 15% (не досягнуто);

- зміцнення державних банків, які будуть кредитувати промисловість і сільгоспвиробника під низький процент (процентна ставка перевищує 30%, а держбанки практично не кредитують економіку, виступаючи кишеньковою касою Урядів);

- частку оплати праці в собівартості продукції – не нижче 60% (не дотягує й до 20%);

- державну підтримка виробництва вітчизняних ліків, побутової техніки, одягу та взуття (частка вітчизняної продукції продовжує падати і не перевищує нині 10-15%; єдиною втіхою для Симоненка і Ко може бути тільки те, що вітчизняну продукцію впевнено замістив Китай, незмінно керований вже п’ятим поколінням керівників Комуністичної Партії Китаю);

- державну монополія на виробництво і реалізацію алкогольних та тютюнових виробів (не видно навіть на горизонті);

- повне оподатковування офшорних операцій, заборона офшорним компаніям володіти акціями українських підприємств (за часи незмінного перебування комуністів вже у семи парламентах цілі стратегічні галузі економіки – енергетика, телекомунікації стави виключною власністю офшорів);

- встановлення заробітної плати працівникам бюджетної сфери на рівні середньої по промисловості (нині розрив сягає вже 35-40%).

- повернення трудових заощаджень (тільки Ощадбанк винен громадянам 116 мільярдів цих "заощаджень");

- щоквартальне індексування прожиткового мінімуму, пенсій, зарплат, стипендій з урахуванням реальної інфляції (не було ще жодного разу, а минулий тиждень ознаменувався замороженням соціальних стандартів на весь 2014 рік)…

Аналогічний стан реалізації й інших обіцянок, гучно виокремлених у розділи "Перемога над безробіттям, бідністю і відсталістю", "Перемога над корупцією", "Збереження здоров’я українського народу", "Доступність якісної освіти", "Вирішення житлової проблеми і подолання занепаду ЖКГ" та інших…

Звичайно – у комуністів є час як мінімум до осені (на яку найчастіше вказують як на час проведення можливої позачергової парламентської виборчої компанії), щоб довести щирість своїх обіцянок і мати можливість прямо дивитись в очі українському суспільству, але надій на це все менше і менше…

Так само – як і віри виборців у тезу, що "Тільки Комуністична партія, яка ставить собі за мету ліквідацію диктатури капіталу і бореться за побудову соціалізму, може розв'язати всі питання, що стоять перед суспільством"…

***

Ідеї комуністичного суспільства в Україні пробувала просувати не тільки партія Петра Симоненка. У цьому ж напрямі намагались працювати Комуністична партія робітників і селян, Комуністична партія України (оновлена) і Комуністична партія трудящих.

Комуністична партія робітників і селян була створена 17 березня 2001 року в Луганську і зареєстрована у березні того ж року. Її беззмінним керівником є Олександр Яковенко. Єдине, чим вирізняється ця політична сила – відносним успіхом її лідера на президентських виборах 2004 року, де Яковенко посів 7 місце з 24 претендентів, набравши 0,78% голосів. Колективні результати виглядали майже вдвічі скромнішими – 0,41% на парламентських виборах 2002 року.

Натомість КПУ (оновлена), зареєстрована у листопаді 2000 р., досить несподівано «вистрелила» саме на парламентських виборах 2002, отримавши майже 1,4% голосів (на той час мало хто чув про технологію використання партій-двійників), однак розвинути цей результат їй не вдалося – лише 0,3% на виборах 2007 року і 11 місце з 20 учасників. На президентських виборах 2004 року партія підтримувала лідера соціалістів О. Мороза.

Практично не виходила з тіні четверта комуністична партія – трудящих, яка всю свою історію перебуває у статусі чи то диванної, чи сплячої.

Нині спільні здобутки перелічених партій, які в останні шість років взагалі випали з суспільного життя, перебувають у кращому випадку на межі 0,1% підтримки виборців, тобто у 20-25 разів менше так званої статистичної похибки. Без особливих перспектив на покращення …

Та й відносного гегемона комуністичної ідеї, який за двадцять два роки незалежності так і не спромігся ані народити жодної нової концептуальної ідеї, ані осучаснити ідеологічний багаж своїх попередників, чекають непрості часи. Все менше залишається тих, хто пам’ятає "ковбасу по два-двадцять", "пільгову путівку в кримський санаторій" та "стабільність епохи дорогого Леоніда Ілліча"… Не виключено, що через певний час КПУ асоціюватиметься в українців виключно як володар небаченого світового рекорду за інтенсивністю скликання вищого органу партії – зібрання 25 квітня 2014 року стало вже 47 з'їздом Комуністичної партії України.

Володимир Гошовський Володимир Гошовський , Доктор юридичних наук, народний депутат України 4 скликання
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook