ГоловнаБлогиБлог Олега Поліщука

Постмайданне правосуддя

Шарль-Луї Монтеск'є вважав, що основне завдання держави полягає в забезпеченні людині політичних свобод. Під цим він розумів надання людині можливості робити все, що дозволено законами, і не робити того, що законами заборонено. Французський мислитель стверджував, що громадянські свободи можливі лише за спокою духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, наявності гуманного кримінального законодавства, неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, запобігання деспотизму і зловживанням з боку посадових осіб, суворого дотримання законів і встановлення непорушного режиму законності.За для цього, в державі має бути створено владна тріада, що складається із законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Кожна з гілок має бути абсолютно незалежною одна від одної, створюючи механізми стримувань і противаг у суспільстві, не допускаючи при цьому узурпації влади і становлення деспотії. Найменш уособленою із трьох гілок влади є судова, якій мислитель відводив чи не найважливішу роль у існуванні суспільства. Не будучи прив'язаною до якоїсь особистості, судова гілка влади, на перший погляд, видається, начебто, позбавленої владних повноважень, однак, саме ця гілка влади встановлює остаточну крапку у разі виникнення розбіжностей у позиціях законодавчої і виконавчої її частин, таким чином здійснюючи правосуддя і забезпечуючи правопорядок на всій території країни.

Фото: EPA/UPG

Відповідно до Конституції України правосуддя в країні здійснюється судами, які є повністю незалежними. Однак, нажаль треба констатувати, що в Україні протягом її існування, як незалежної держави так і не було встановлено дійсно незалежної судової гілки влади. Конституційні імперативні приписи прямої дії залишились гучними деклараціями, а будь-які спроби удосконалити механізм існування незалежних судів кожного разу приводив до зворотнього результату. Така незалежність зменшувалась пропорційно кількості дій по її встановленню. Остаточно, українські суди були позбавлені залишків своєї незалежності у липні 2010 року, коли було проведено останню судову реформу імені Андрія Портнова.

Через місяць, коли пан Портнов став професором кафедри конституційного права Київського університету ім. Т.Г.Шевченко свою незалежність втратив ще й Конституційний Суд України, якому з 1998 року все ж таки вдавалося балансувати в рамках пристойності і не виходити за межі явно недозволеного. Наслідком всіх ций подій став конституційний переворот, який призвів до узурпації влади в руках Віктора Януковича. Після цього, судова гілка влади, як це зазвичай буває у деспотичних державах перетворилась на інструмент політичних репресій і примусового перерозподілу власності. Саме в цей час пробудився бізнес-геній Олекандра Януковича, який протягом першого року президентства свого батька став доларовим міліардером.

Водночас, всі ці процеси у державі призвели до накопичення потужної внутрішної суспільної енергії супротиву, яка після відмови від підписання Януковичем Угоди про Асоціацію вирвалась на поверхню, об'єднавши людей на Майдані одним прагненням, прагненням докорінних змін у країні. Але навіть тоді, коли 30 листопада на Михайлівській площі зібралося 50 тисяч людей, а 1 грудня в центр Києва вийшло за різними підрахунками від 500 тис до 1,5 млн. людей, влада намагалася діяти старими методами, використовуючи в першу чергу судову гілку влади. Безпрецедентними за своїм безправ'ям були судові процеси саме вже в період дії Майдану. Працювали дружно суди всіх юрисдикцій від адміністративних до цивільних і кримінальних. Одні забороняли масові зібрання в тих місцях де мала себе відчувати комфортно влада, інші відбирали водійські посвідчення у активістів Автомайдану і безпідставно закривали до СІЗО покалічених учасників революції гідності.

Автор цих рядків мав розмову з однією із суддів Подільського районного суду, коли вона позбавляла водійського посвідчення одного із жителів Києва. який мав необережність і разом з іншими брав участь у автопробігу до Межигір'я 29 грудня 2013 року. Так от, на моє переконливе прохання, як адвоката «правопорушника» не приймати незаконну постанову і не позбавляти мого клієнта права керування, оскільки для цього немає жодних законних підстав, вона червоніючи, пошепки, бо була звукофіксація, помахала головою і сказала: «Я не можу». За її рішенням автолюбитель був позбавлений права керування на три місяці. Після засідання, суддя зі сльозами на очах радила нам писати апеляцію, показуючи при цьому пальцем вгору, цим пояснюючи свою неможливість законного вершення правосуддя. Тобто, в результаті судової реформи Андрій Портнов, як вірний слуга Віктора Януковича перетворив і так гнучких від природи суддів на еластичних іграшок, позбавивши їх гідності і достоїнства, але надавши можливості царювати в своєму маленькому світі взамін вірної служби режиму.

Розвиток будь-якого суспільства базується на ряді принципів, один з яких говорить, що те що робиться має робитися своєчасно. В так званих цивілізованих країнах, взаємовідносини влада-суспільство відбуваються за формулою суспільне очікування – його задоволення. Саме при такій взаємодії відбувається генерування енергії розвитку і збільшується динаміка руху, а влада, ще й заробляє свій авторитет. Загальновідомо, що для того, щоб отримати інший результат ніж той що є, необхідно почати робити інші дії ніж ті які робилися раніше. Кожна дія призводить до конкретного результату. Узурпація Януковичем судової гілки влади призвела спочатку до Майдану, а потім до його ганебної втечі з України.

Одним із основних гасел Майдану було відновлення правосуддя в Україні, довіри до нього і притягнення суддів, які виносили незаконні рішення до кримінальної відповідальності. Адже всі судові рішення є публічними і мають конкретне прізвище. Суспільні очікування в цьому питанні є вкрай високими. Вже пройшло трохи більше місяця як влада Януковича припинила своє існування, а тодішня опозиція стала владою. Що ж змінилося в питанні правосуддя?! На жаль, треба констатувати гірку правду. Не змінилося нічого. Крім того, спостерігаються намагання представників нинішньої влади перетворити суди вже на свій слухняний інструмент.

В цьому сенсі показовою є справа адвоката Дениса Бугая, який звинувачується Генеральною прокуратурою у співробітництві зі ще одним молодим бізнес-генієм епохи Януковича Курченком. Денис Бугай мав необережність здійснювати юридичне супровадження деяких угод, що укладали структури Курченка. Після його, м'яко скажемо, незаконного затримання в аеропорту Бориспіль і триденного перебування в камері на Аскольдовому провулку у Бугая стався мікроінсульт, у зв'язку з чим він був госпіталізований до ЛШД в місті Києві. В той вечір, коли представники чи то Правого Сектору чи іншої невстановленої організації за відсутності представників силових структур намагалися штурмувати Верховну Раду України, під палатою Бугая чергувало близько 20 озброєних осіб спецпідрозділу «Альфа».

В ніч на 29 березня у Голосіївському районному суді Бугаю було обрано міру запобіжного заходу у вигляді арешту на два місяці, або грошової застави 140 млн. грн. Під час суду Бугай знаходився у лежачому положенні на медичній качалці, а сам суд відбувався протягом всієї ночі, рішення оголошене лише вранці близько 9 години. Поруч з ним була вагітна дружина. В цій справі було все і тиск на лікарів і тиск на експертів і тиск на суддів і тиск на адвокатів, яких взагалі не допустили до участі у справі, а інтереси Бугая представляв безкоштовний адвокат якого знайшли вночі спеціально під цю справу.

Коли суддя Шевченківського районного суду міста Києва протягом п'яти годин у тюремній камері розглядав другий арешт Юлії Тимошенко, яка весь той час перебувала у лежачому стані через стан здоров'я, це явище було глибоко засуджено як тодішньою опозицією так і юридичною спільнотою. Такі дії не мають нічого спільного із правосуддям, а через використання суддів здійснювалося катування основного політичного опонента тодішнього Президента України. Таке ж саме катування відбувалося і вночі 29 березня в Голосіївському районному суді.

Я не хочу давати оцінку суті справи. Винний Бугай чи ні, скаже суд, вирок якого і поставить остаточну крапку в цій історії. Але ж, невже Бугай, який до речі, як це не дивно, як і більшість киян був активістом Майдану, є більш суспільно небезпечною особою ніж сумнозвісний харківський Топаз. Топаз, який 18-19 лютого калічив бійців Самооборони у Маріїнському парку, який калічив харківських євромайданівців, який закликав до приєднання Харківської області до Російської Федерації, тогож 29 березня отримав санкцію у вигляді двох місяців домашнього арешту.

Правосуддя продовжує залишатися кривосуддям, а дії влади в цьому питанні явно почали гальмувати. Адже, так званий закон про люстрацію суддів ледве набрав голосів для прийняття в першому читанні. Жоден суддя, який обслуговував режим Януковича, не те що не притягнутий до відповідальності, а всі вони продовжують перебувати на своїх посадах. Вищу Раду юстиції продовжує очолювати Лавринович, який до речі допоміг дооформити конституційний переворот, розпорядившись надрукувати на офіційних сайтах державних органів текст Конституційї від 1996 року. Хоча до цього не додумався, навіть Конституційний Суд.

Судді Кірєєв, Царевич, Вовк, Трубніков, Бевць і багато інших прдовжують перебувати на своїх посадах. Хоча саме вони засуджували Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, багатьох покалічених майданівців. Де справи проти цих суддів? Де справи проти суддів, які позбавляли права керування автомайданівців? Де справи проти суддів Конституційного Суду, які здійснили конституційний переворот, який в результаті і призвів до трагічних подій на вулицях Києва в лютому 2014 року. Суспільні очікування по цим справам надзвичайні і навряд чи вони будуть задоволені справою Бугая, яка очевидно мало кого цікавить крім Генеральної прокуратури.

Найближчі дні дадуть остаточну відповідь, чи буде все ж таки відновлюватися довіра до судової гілки влади без якої неможливо побудувати правову державу, чи все ж таки влада піде шляхом Віктора Януковича, намагаючись створити із суду слухняний інструмент досягнення особистого результату. Але тут є одне застереження. Конкретна дія призводить до кокретного результату, а для того, щоб змінити результат, треба робити інші дії. Я думаю, що Віктор Янукович цю істинну вже зрозумів, але занадто пізно. Важливо, щоб це зрозуміли нинішні можновладці.

Олег Поліщук Олег Поліщук , Експерт з енергетичного, ядерного та природоресурсного права
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook