Хворий режим і хворе суспільство

Між діями Кремля в Криму та східних і південних областях України й діями колишньої влади в Україні можна провести масу паралелей. Загальна модель поведінки в обох випадках має спільний, скажімо так, каркас. Все, що не робиться, слугує все більш сильним каталізатором ненависті та несприйняття з боку українського народу, а також решти населення України до суб’єкта, про якого йде мова в кожному з двох випадків.

Фото: EPA/UPG

Все, що не робив режим Януковича (тепер вже очевидно, що за прямими вказівками або порадами з Кремля) і все, що не робить зараз Росія (мова вже навіть не йде про режим Путіна, адже соціологія показує підтримку населенням дій влади) виставляють їх у все більш недолугому, огидному, ганебному світлі. З іншого боку, це сприяє консолідації українського суспільства, яке серед іншого, довго не хотіло сприймати тезу про те, що Москва – це конкурент і ворог, навіть попри те, що вона себе так поводила відкрито, не намагаючись приховувати цього.

Адже повальна антиукраїнська пропаганда, інформаційна війна проти України, періодичні економічні війни, майже неприховані намагання задушити галузі-конкуренти української промисловості… все це виникло не вчора і навіть не влітку 2013 року. Все це робилося довго, скрупульозно, постійно. Формування негативного образу українців в Росії було мало не одним з основних напрямків державної політики Кремля.

Про ідеологічну нікчемність посягань на територіальну цілісність України та намагання довести, що українці другосортні гуманоїди-вбивці, фашисти-недолюдки свідчить і те, які «персонажі» представляють той же сепаратистський рух в Сході та Півдні. Кримінал, російські неонацисти, алкоголіки і збоченці. Є в цьому певний символізм, правда? Крім всього, це слугує однією з причин стрімкого витіснення «совка» із загальної свідомості українців.

Адже все це не вкладається в рамки міфів про «асвабадітєлєй», з якими себе ототожнюють подібні суб’єкти. Коли на вулицях українських міст ловлять і відбивають печінки за український прапор чи українську мову, та ще й при цьому обзивають бидлом, це викликає відразу і ненависть, якою б мовою Ви самі не розмовляли, хоч і китайською.

Офіційна кремлівська пропаганда свою справу зробила. Більшість росіян підтримують агресію по відношенню до України, бажають анексії Криму, при цьому, не задумуючись над тим, що наявні 17 мільйонів квадратних кілометрів до ладу привести не можуть, а нових територій їм подавай. Крим, який вони нам «подарували», а точніше зіпхнули на наші плечі зруйновану війною і занедбану територію, яку повертали до життя українські руки, українські голови.

Ми добре знаємо про їх «подарунки». Геноцид, репресії, голод, «червоний терор», розстріли, депортації… Якось без них жити краще.

Знову ж таки, це навіть не хворий політичний режим. Це хворе суспільство. Яким його ще можна назвати, коли воно готове покласти на алтар сміховинних імперських амбіцій людські життя? Що там вже казати про економічні збитки, адже від початку повзучої окупації Криму Росія зазнала збитків, які вже значно перевершили сочинську іміджеву аферу. Афера ця себе жодним чином не виправдала, адже Путін за лічені дні став уособленням всього світового зла, не докладаючи значних зусиль.

От власне і вся дивна братська любов. Відразу згадується запитання Ксенії Собчак до Олега Тягнибока, коли вона здивовано поцікавилася, мовляв «від кого Ви збираєтесь захищатися, від братнього народу!?».

Всю суть цієї «любові» можна викласти однією фразою, взятою з соціальних мереж. Вона дуже влучно відображає все природу «допомоги», якою зараз займаються російські військові в Криму. На щастя, в соцмережах гуляє «скрін»:

Все це разом – повний абсурд, що робить це ще страшнішим.

Чи не брати-спасителі чинять зараз новітній «червоний терор» за національною ознакою? Чи не вони зараз завішали весь Крим свастикою, якої там зараз більше, ніж в Німеччині в 1941 році? Чи не вони відкрили справжнє полювання на журналістів? Що ж таке справжній фашизм?! Коли Львів в знак єдності і солідарності проводить день спілкування російською мовою, в Севастополі українську забороняють в діловодстві. Хто ж тут фашист?

Чого нам далі чекати? В Назареті місцева російськомовна община почне вимагати заборонити іврит? Мовляв, хто розмовляє на державній мові – дискримінує росіян? Шизофренія прогресує дуже швидкими темпами, тож чекати можна всього, що завгодно…

Як завжди, влучно висловився Петро Олещук:«Среднестатистический российский антифашист ненавидит четыре вещи: фашизм, жидов, масонов и хохлов, и призывает всех их утопить в крови».

Доводиться констатувати, що інформаційну війну ми програли. На черзі війна фізична, якщо дійде до прямого збройного конфлікту і «стихійна самооборона» одягне нашивки і шеврони. Фізична війна з Росією, з росіянами, більша половина з яких готова нас вбивати.

Тут ще один цікавий момент, який потрібно пам’ятати. Будь-яка визвольна боротьба по-суті своїй праведна. Це не залежить від того, хто є загарбником. Будь-хто, хто посягає на цілісність держави, життя і свободу її громадян є загарбником і заслуговує на адекватну відповідь. Але коли мова йде про Росію, коли загарбниками виступають росіяни, для них визвольна боротьба – це фашизм. Отже, якщо Вас називають фашистом, то це не завжди погано. Це може навіть бути, свого роду, компліментом…

Ну і неодмінно автора назвуть фашистом ще й за те, що він наголосить на тому, що перш, ніж захистити російськомовне населення України, яке захисту насправді не потребує, Путіну варто захистити російськомовне населення Росії. Мова йде не тільки про те, що в Москві скоро більше говоритимуть узбецькою та туркменською. Перш, ніж приєднувати когось до Росії, хай всіх росіян приєднають до електропостачання, доріг, води тощо. Перш ніж так активно влазити у внутрішні справи України, Путіну варто вирішити внутрішні проблеми Росії – демографічну кризу, повальну наркоманію, СНІД та оті загадкові «додаткові хромосоми», про які розповідає Міністр культури РФ Володимир Мєдінскій (закрадаються підозри, що він має родині зв’язки з Януковичем, а «додаткові хромосоми» - з «Ахмєтовою» та «українським поетом Чеховим»).

P.S. Що ж до поспішного «рішення» кишенькового прокремлівського збіговиська про «незалежність» Криму, то навіщо тоді взагалі проводити «референдум», бюлетені до якого друкують мало не на туалетному папері? І взагалі, всі «рішення» московських маріонеток, ухвалені під дулами російських автоматів, такі ж легітимні, як і рішення про приєднання Криму до планети Марс. Логіки – нуль. Правових підстав – нуль. Лише черговий акт дискредитації сепаратистів-ультрамаргіналів та удар по російській економіці.

Що правда, цей чинник не зрівняється із 8-ма хвилинами шизофренії у виконанні штатного кремлівського клоуна Януковича 11 березня. Знищив українську економіку, тепер взявся і за російську…

Олександр Солонько Олександр Солонько , Юрист, політичний аналітик, громадський активіст
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook