Травневі роздуми під канонаду дніпропетровських вибухів

Вперше в Україні здійснено теракти з пораненням великої кількості громадян. Це велика біда і нещастя для постраждалих, їхніх родичів, серйозний удар по іміджу держави. Версій цих подій багато: від участі в них влади, опозиції, до кримінальних розбірок та провокацій тих, хто хоче зірвати ЄВРО-2012. Стати на бік тієї чи іншої думки було б не правильним. Хай над цим працюють правоохоронці. А кон’юнктурні політики будуть витаскувати карту з політичної колоди, яка їм вигідна.

Фото: Макс Левин

Зрозуміло одне. Без сильної, чесної, справедливої, послідовної, патріотичної влади Україна не відбудеться! І скільки б не співали сирени ринкового лібералізму про те, що все саме по собі врегулюється, попит народить пропозицію, національна і соціальна безпека країни все більше і більше є під загрозою. Сьогодні терористи добрались тільки до урн із сміттям, а завтра, не дай Боже, доберуться до мостів, ГЕС чи АЕС. Низька боєготовність військ, невдоволення правоохоронців і військових своїм благополуччям погіршує в рази ситуацію.

Країна є сильною не силовими структурами чи великою кількістю чиновництва, а довірою громадян до своєї політики, до очільників країни. Тоді і правоохоронці, владці, опираючись на прихильне, патріотичне населення, зможуть тримати всю ситуацію під контролем.

Нині влада зосередилась на битві з минулим, весь час терзає та штурхає в потилицю опозицію, зробила з її лідерів національних страждальців, якщо вже не героїв. І люди сьогодні звертають більшу увагу на колір синців політичної бранки, а не на проблеми життя краю чи всієї країни. Можливо така й задумка, можливо це й потрібно ідеологам дніпропетровської трагедії. Але зрозуміло одне – ввійшовши в раж політичного протистояння, ведучи війну з опозицією, інакомислячими від столиці до райцентру чи простого села, втягуючи правоохоронців, податківців, митників в ці процеси, перманентно готуючись до місцевих, а тепер парламентських виборів, влада забула про свої основні обов’язки.

А це – дотримання Закону, правопорядку, зовнішньої безпеки, контроль за екологічно небезпечним виробництвом, соціальні функції - організацію освіти, медицини, соціального захисту. Свідченням тому є постійні гучні вбивства, бандитські розбірки, рекет, рейдерські захоплення підприємств, масове невдоволення людей, пікети, страйки. Знову і знову загострюється проблема місцевого самоврядування, його чимдалі сильніше приниження, фактичне підпорядкування обласним і районним державним адміністраціям, які нині невдало виконують функції колишніх обкомів і райкомів. Голови сільських і селищних рад стали постійними об’єктами уваги правоохоронців, як «найбільші» і найменш захищені об’єкти корупційних дій.

На цьому тлі є під великою загрозою національна безпека країни. Ослаблення обороноздатності держави, наростаюча міжнародна напруга, протистояння із Євросоюзом, США і, навіть, Росією ведуть до серйозних загроз, послаблення економічних підвалин країни, погіршення експортного потенціалу.

Тривожним є соціальний чинник. Наявність великого числа безробітних (1,7 мільйона осіб), низькі зарплати, ріст цін, відсутність надійних соціальних ліфтів поглиблюють напругу в суспільстві. Країна рухається ніби двома швидкостями. Одні швидкі і скрізь успівають, їм доступне все. Інші постійно блукають і нікуди не встигають. Їх більше, їх мільйони. Темпи росту економіки за І квартал є мінімальними, втричі нижчими минулорічних. Соціальні ініціативи президента є під загрозою, або такими, які не дадуть очікуваного ефекту. Без подолання безробіття, кричущої нерівності, формування внутрішнього ринку країна не вийде з кризи.

В травні громадяни України традиційно дають оцінку владцям, мітингують, говорять про солідарність, справедливість, роботу, зарплату. Святкують і хочуть повторення перемоги. Та, на жаль, Велика Перемога залишилася в історії, а як хочеться людям цих перемог сьогодні, в реальному житті.

Політикам всіх таборів, найперше провладного, слід виходити з клінчу, подивитись на себе з боку. Взаємопоборювання не приведе до успіху. Криза наростатиме. Потрібен суспільний діалог, серйозні політичні, конституційні зміни. Країна потребує не тільки свободи, самоврядності, демократії і соціального захисту, але й коригування економічного, зовнішньополітичного курсу. Він не може прокладатись лише в інтересах кількох фінансово-промислових груп, він мусить слугувати всій державі. Мільярдер в уряді думатиме тільки про себе і свою імперію, а не про Україну.

І, звичайно, треба зупиняти цей абсурд із заточенням опонентів до тюрем. Треба шукати інші шляхи виходу із кризи. Не через утиски і постійну демонстрацію сили, а через розум і совість. Вихід є. Він в примиренні, в мобілізації суспільства на вирішення найгостріших проблем сьогодення, розвитку економіки знань, розумінні того, що без цього втратимо всі, втратимо державу. Не зробимо таких кроків, Україну будуть чекати нові потрясіння, а нам потрібні не вони, а єдина велика, справедлива і благополучна Україна.

Станислав Николаенко Станислав Николаенко , Ректор Национального университета биоресурсов и природопользования Украины (НУБиП)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram