«Діти щохвилини нагадують мого Меружа та щасливе минуле. Лише заради них і живу»

Меруж Мірошніченко був одним з перших українців-добровольців, хто загинули на Сході, у горнилі війни. Чоловік змінив своє ім’я на честь князя Меружа, який загинув у бою, врятувавши військо, немов відчуваючи свою візію у житті. «Меруж завжди казав, що не хоче, аби війна прийшла на вулиці Запоріжжя, тому рушив добровольцем на Схід. Завдяки його подвигу та тисяч інших таких як він, ми можемо жити звичним життям, але, на жаль, без обіймів і підтримки коханого та батька», - говорить Таїсія Паршенко, дружина загиблого бійця ДУКу, Меружа Мірошніченка.

«Завжди привітний, веселий, турботливий та лагідній», - перше, що говорить про свого чоловіка Таїсія. Вони познайомились під час навчання у коледжі. Жінка зізнається, що її майбутній чоловік вразив своєю комунікабельністю. З ним було спокійно. А ще їй сподобалась його спортивна статура та високий зріст. А незабаром молоді одружились. «Весілля у нас не було, 12 років спільного життя у нас був медовий місяць. Нашій новоствореній сім’ї було дуже важко попервах, але нас тримало кохання», - розповідає Таїсія.

Після народження Меружа (так Меруж Мірошніченко назвав свого сина) вся відповідальність по забезпеченню сім’ї лягла на чоловіка, він багато працював, але завжди поспішав додому, тому що знав на нього чекають найдорожчі люди, тепло та затишок. «Ми постійно планували своє життя. Меруж був цілеспрямованою людиною. Коли з’являвся вільний час, старались відпочивати разом: ходили у парк, в кінотеатр, виїжджали на море, каталися на санчатах, грали вдома у настільні ігри (шахи, доміно, гра «Монополія») або ж збирали разом дитячий конструктор. Наш син зростав у сім’ї, де панували любов та злагода. Коли Меруж (син) навчався в 3 класі, вчителька запитала у дітей – з чого починається ваш день? – хто казав з годинника, з кави та ін., а наш відповів - з поцілунків, що її здивувало», - розповідає дружина загиблого.

Таїсія каже, що її чоловік навчив сина бути чесним та справедливим, цінувати дружбу та обов’язково займатися спортом ( нині він займається вільною боротьбою). «Дуже шкода, що наш молодший синочок, Спартак (ім’я теж дав батько), який народився вже після смерті батька - вже ніколи не побачить свого татка, не почує його слова підтримки та поради. Чоловік завжди дивував саме своїм позитивом, веселістю та оптимізмом. Дуже любив дарувати подарунки (при можливості завжди це робив) або робити щось приємне», - згадує жінка. А ще, в сім’ї була традиція – чоловік разом із сином, щороку вибирали, купували і вбирали новорічну ялинку.

Коли почалась війна, Меруж Мірошніченко, вирішив добровольцем їхати на Схід. «Ніхто з родини цього не знав, я була на останніх місяцях вагітності і він запропонував мені поїхати провідати маму, я погодилась. А сина відправили до спортивно-оздоровчого табору, а сам Меруж поїхав на Схід», - пригадує Таїсія. Перебуваючи в зоні АТО, Меруж Мірошніченко часто телефонував дружині і просив берегти себе та дітей. «Востаннє ми бачились, коли Меруж приїздив у відпустку. Від’їжджаючи, казав, що їде до навчально-тренувального табору у Дніпро. За декілька днів зателефонував і сказав, що не буде зв’язку і щоб я не переймалася. Казав, що дуже нас кохає і скоро повернеться додому хотів встигнути на пологи. Ще він казав, що в зв’язку з обставинами в країні, він не може залишитися осторонь, що він тренує хлопців, які потім вирушають в зону АТО, і що його життю нічого не загрожує. А де насправді був Меруж, знав тільки його молодший брат, для якого він був і братом, і батьком, і найкращим другом, і звісно, що це була таємниця. І саме його брат повідомив мені, що Меруж загинув», - стримуючи сльози говорить Таїсія.

Меруж Мірошніченко разом з іншими бійцями ДУКу, були розстріляні російськими найманцями, коли їх автобус втрапив у засідку на блокпосту під Донецьком, на об'їзній трасі поблизу залізничної станції Мандрикине.

Оскільки тоді, влітку 2014 року, в державі для добровольців не було законодавчої бази, нині дружина Таїсія і двоє синів загиблого добровольця АТО, Меружа Мірошніченко – 12-річний Меруж та 2-річний Спартак, який народився вже після смерті батька, змушені у судах відстоювати своє право на гідний соціальний захист. Нині вони отримують соціальну допомогу по втраті годувальника, розмір якої є недостатнім. Діти часто згадують свого батька, плачуть і сумують за ним. Вони потребують ремонту житла, пральної машини, газової плити, ліжок та одягу. Не лишаймо родину загиблого добровольця АТО Меружа Мірошніченка: дружину Таїсію та двох прекрасних синів: Меружа та Спартака на одинці із горем.

ПАРШЕНКО ТАЇСІЯ ЛЕОНТІЇВНА TAISIIA PARSHENKO 4188370027449068 (Райффайзен банк «Аваль»)

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter