«Не можу навчитись жити без Романа, а час не лікує. Добре, що є діти, заради яких і живу»

Любим всім серцем, сумує душа,Батьку наш рідний, лелека моя,

Високо в небі живеш тепер ти,

Важко без тебе, плачуть сини,

Я, мов орлиця, держусь з усіх сил,

Господа прошу життя, щоб продлив.

(Вірш, написаний дружиною загиблого)

«Щира посмішка мого чоловіка ніколи не зітреться з пам’яті. Його доброта, сильне плече, на яке я могла опертися, так неочікувано пішли у вічність. Любимо, сумуємо і досі не віримо, що наш любий Ромчик загинув», - перше, що розповідає, згадуючи про загиблого чоловіка, бійця 30-ої окремої механізованої бригади, Романа Абрамова, його дружина Тетяна.

Майбутнє подружжя познайомила один з одним сестра Тетяни. Роман був другом її чоловіка. «Якось всі зібралися у гостях. Там я і побачила вперше Романа. Моя сестра із чоловіком вже давно хотіли, аби я знайшла собі близьку серцю людину та вийшла заміж. Цікаво, що тоді, ні мені, ні Роману не сподобалась ця ідея знайомства. Але потім, ми розговорились і виявилось, що у нас дуже багато спільного, однакові погляди на життя та інтереси», - розповідає жінка.

За півроку молоді святкували весілля. А незабаром - раділи народженню Данила. З появою дитини, Роман Абрамов ще більше почав приділяти увагу сім’ї та допомагати дружині. «В мене була важка вагітність та і без неї, турбували проблеми із здоров’ям. Тож Ромчик завжди і в усьому мені допомагав», - говорить жінка. А через два роки подружжя вже раділи появі другого сина - Сашка. Тетяна зізнається, що дітки дуже любили татка, а він – їх. «Був присутнім на пологах, підтримував. Радів кожному їхньому слову, тішився, що має синів. Дуже любив з ними гуляти та готувати їсти, вчити їх чоловічим справам», - розповідає жінка.

Так і жила родина Абрамових: працювали, раділи життю, мріяли, виховували діток. Але війна приготувала для них нові, складні і трагічні випробування. Роман Абрамов проходив строкову службу в 95-окремії аеромобільній бригаді. Тому, на першому етапі війни, такі фахівці були вкрай потрібні нашому війську. Чоловік, не роздумуючи, прийняв рішення виконати свій обов’язок і рушив на Схід, де проходив службу у складі 30-ої окремої механізованої бригади. Спочатку було бойове злагодження, потім – Арабатська стрілка, Чаплинка, Стрелкове, що на Херсонщині.

Перед відправленням в зону АТО, Роману Абрамову пощастило побувати у короткостроковій відпустці. «Коли ми його проводили, то мені наснився сон, що було сніжно навкруги, я була із своїми сестрами, які плакали, і до нас прилетів лелека, у чорному шовковому капелюсі. І як я прокинулась, то таке відчуття було жахливе», - пригадує дружина загиблого. А ще, Тетяна розповіла, що переконала чоловіка вдягти іменний військовий жетон на срібний ланцюжок. Саме він і допоміг їй впізнати коханого серед загиблих…

В зоні АТО, Роман Абрамов знаходився під Савур-Могилою, що на Донеччині. Телефонувавши додому, він не розповідав подробиць, аби дружина зайвий раз не переживала. Зранку, у день загибелі, він встиг поговорити із нею. «О 5:50 ранку Ромчик мені подзвонив і попросив, якщо з ним щось трапиться, аби я потурбувалась про дітей і змогла їх поставити на ноги і аби не сумувала за ним. Тоді, я ще не усвідомлювала до кінця, чому він так казав», - ледь стримуючи сльози розповідає Тетяна. Того дня російські війська постійно обстрілювали стратегічну висоту. В одній із таких атак, від снаряду, що розірвався поруч, загинув Роман.

«Впродовж чотирьох днів я не могла додзвонитись Ромчику. А потім він з’явився в мережі. Я тоді так зраділа. Думаю, ось, нарешті, почую його голос. Телефоную, а замість нього, чую голос медсестри Дніпровського моргу, яка і сказала мені, що Роман загинув. Спершу, я не могла повірити і думала, що, можливо, це помилка, цього просто не може бути. Але коли побачила тіло…це був мій Ромчик, весь обвуглений, але на шиї був той срібний ланцюжок», - говорить Тетяна Абрамова.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Роман Абрамов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Так і не можу навчитись жити без Романа, а час не лікує, стає тільки гірше. Добре, що є діти, заради яких і живу», - говорить Тетяна Абрамова.

Зараз родина Романа Абрамова: дружина Тетяна та 2 дітей – 3-річний Данило і 5-річний Сашко живуть у квартирі, з якою допомогла держава. Але помешкання без ремонту. Діти швидко ростуть і потребують одягу та іграшок. Але найбільше, їм не вистачає батька. Вони розуміють, що їх татко Герой і знають, що загинув на війні, але досі сподіваються, що він повернеться. Давайте не лишати без підтримки родину загиблого в АТО Романа Абрамова.

АБРАМОВА ТЕТЯНА СТЕПАНІВНА TETIANA ABRAMOVA 4188370027100679 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram