«Приїхали провідати бойового побратима на псевдо «Тритон», – сказав Андрій Сірак. – Нещодавно при проведенні операції із затримання та вивезення на підконтрольну територію Цемаха сталося бойове зіткнення. Ці хлопці розвідники потребували допомоги. Ми були в тому місці і в той час, коли це було потрібно».
Андрій Нечипорук уточнив час і місце: 27 червня, Мар’їнка. «Нас покликали, як завжди: є два важких 300-х. Приїхали, забрали, надали першу домедичну допомогу, завезли до Курахового. Один, слава Богу, живий і здоровий», – стисло розповів Нечипорук про події того дня. «Виїжджали екіпажем – усі четверо. Кожний виконує свої функції. Ми доповнюємо один одного. Тому ми – команда. Усе було чітко організовано, працювали злагоджено, а головне – усе зробили швидко і достойно».
Точка евакуації в Мар’їнці розташована майже на лінії розмежування, але, як пояснив Нечипорук, необхідність виїхати фактично на поле бою була обумовлена наявністю двох важкопоранених: «Потрібно було швидко забрати другого. Через те нам потрібно було виїжджати на точку евакуації. Ми їхали на своїй машині швидкої допомоги, яка вже шостий рік на війні».
«Першим пораненим – найтяжчим, який, на жаль, помер, опікувалася медрота, – розповів Сергій Побережний. – Ми вивозили «Тритона» – госпіталізували його в Кураховому. Наступного дня до нас звернувся третій учасник операції – з контузією. Мабуть, у перший день у нього був шок, і він ще не розумів, що його турбує. Тож ми надали йому медичну допомогу і також госпіталізували в Кураховому.
По дорозі він нам розповів що та як сталося. Першим просувався старший сержант 74-го розвідувального батальйону Олександр Колодяжний. Він натрапив чи то на розтяжку, чи то на протипіхотну міну. «Тритон» – солдат Дмитро Гержан – кинувся надавати йому допомогу, але теж наступив на протипіхотну міну. Колодяжний лежав на землі, а отже прийняв на себе майже всі осколки. Гержану відірвало ногу. Тож першим домедичну допомогу своїм побратимам надавав третій учасник: накладав турнікети».
В інтерв’ю відомому журналісту Андрію Цаплієнку він також уточнив, що крім травматичної ампутації правої ноги «Тритон» мав поранення правої руки, множинні поранення обличчя та тіла. «Головним було стабілізувати його стан. Ми не могли довго перебувати на місці евакуації: треба було швидко все робити та їхати, бо по нас стріляли. Нам знадобилося кілька хвилин, щоб надати йому першу допомогу, а тоді вже почали евакуацію до нашої медичної роти, аби там надати повну допомогу. Звідти ми доставили його до Курахового для спеціалізованої медичної допомоги».
Коли екіпаж ПДМШ повернувся з Курахового на місце дислокації, їм повідомили, що з радіоперехоплення стало відомо про наказ ворога знищити машину швидкої допомоги. Як припускає Андрій Нечипорук, з того боку могли вважати, що саме цією машиною з лінії розмежування вивозять і Цемаха, тому вони хотіли разом із швидкою знищити цінного свідка.
Того дня вінницькі медики-добровольці також надавали медичну допомогу людині, через яку ледь не загинули самі. «Коли ми повернулися із Курахового, почали відновлювати наші запаси, відмивати швидку від крові, до мене із Сергієм підійшов командир батальйону і сказав, що потрібні два медики, – розповів Степан Сірак Андрієві Ціплієнку. – Для чого і куди – він нам не сказав. Ми взяли все необхідне з собою і вийшли на ґанок. Заїхав Volkswagen Transporter, з якого вивели невідому нам особу з мішком на голові. Сказали нам, що його треба оглянути і будуть забирати. Ми поміряли йому тиск, оглянули. Було видно, що він перебуває в неадекватному стані. У нього була легка кровотеча на голові. Сергій запитав його, який у нього нормальний тиск. Він не розумів української, то я потім запитував російською. Ми перемотали йому голову, і його забрали».
На запитання про їхнє ставлення до обміну Цемаха на українських полонених і Андрій Нечипорук, і Степан Сірак, відповіли майже слово в слово, що свідчить про те, що це питання обговорювали раніше: якщо його ціна – 35 наших полонених, яких фактично звільнили заради нього, воно того вартує.
Як прийнято, провідати побратима гості з Вінниці приїхали не з порожніми руками – привезли фрукти, смаколики, а також aqua vitae ручної роботи в сувенірній пляшці з написом «Тритон». Дмитро Гержан також отримав у подарунок прапори ПДМШ і MedStar Медевак з підписами пироговців і брендовану футболку ПДМШ.
«Слава Богу, ця людина жива, і сьогодні ми провідуємо «Тритона». Мабуть, це – найголовніше, найважливіше, що може бути в цьому житті: що ми сьогодні можемо потиснути йому руку», сказав Андрій Сірак.