ГоловнаБлогиБлог Павла Калениченка

Комітет з питань науки та освіти проти авторів і свободи слова

У травні минулого року Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради вирішив доопрацювати Законопроект № 7539 (Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав) і створив для цього робочу групу, в яку увійшло аж понад 80 чоловік (частково з попередніх робочих груп). За великим рахунком увійшли всі, хто хотів: і представники правовласників, і користувачі, і помічники депутатів, і науковці, і держслужбовці, а також, як це нерідко буває у відкритих робочих групах, відверті пройдисвіти, шахраї, фантазери.

Фото: Макс Требухов

Слід зазначити, що такий відкритий спосіб створення законопроектів є абсолютно неефективним. Він створює ілюзію демократичності, прозорості перед громадянським суспільством. На ділі у таких робочих групах збираються люди з протилежними інтересами («лебідь, рак і щука»), які починають інтенсивно відстоювати свої приватні інтереси, а зрештою залишаються лише ті, у кого елементарно вдосталь вільного часу (переважно різні пройдисвіти). І от вони загалом і вигадують правила, які депутати, не особливо вчитуючись, підтримують і голосують.

Тож для якісного результату в законотворчості слід було би вельми скрупульозно підходити до формування складів робочих груп з розробки законопроектів. Але це не про Комітет з питань науки і освіти ВР на чолі з п. Співаковським. Комітет демонструє псевдодемократичність і квазівідкритість, а насправді просто байдуже ставлення до результату своєї роботи.

Зазначена Робоча група збиралась одинадцять місяців і народила те, що зрештою депутати зареєстрували у Верховній раді – Законопроект № 10143.

Втім що ж закладено в законопроекті?

Не зупиняючись на майже сотні помилок і неузгодженостей, слід наголосити на головному:

1. Законопроект № 10143 повертає нас в Радянський Союз. Так, у правовласників (авторів, виконавців, виробників фонограм) сьогодні є право на одержання винагороди за використання своїх творів, виконань, фонограм. Це право автора – його капітал. Він ним може розпорядитись так, як вважає за потрібне: користуватись ним самостійно, продати його, здати на деякий час за гроші, наприклад, для одержання інвестицій в популяризацію свого твору. Він вільний у своєму виборі. Така ж ситуація у країнах ЄС, США та інших цивілізованих країнах. Втім народні депутати вважають, що так не можна. Слід «подбати» про автора й не давати йому права самостійно розпоряджатись своїм капіталом. З точки зору депутатів автор не взмозі самостійно приймати рішення щодо своїх грошей. Тож потрібно зробити його право на одержання справедливої винагороди невідчужуваним: нехай ліпше він одержує мало, але в жодному разі не розпоряджатиметься своїм капіталом самостійно (ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 39 і ч. 3 ст. 40 Законопроекту). Народним депутатам видніше, як автору розпорядитись своїм майном. Чим не радянська система турботи про трудящих?

2. Народні депутати невпинно піклуються про покращення бізнес-клімату в Україні. Напевно саме тому пропонується вкрай специфічна система оплати авторської винагороди за службові твори (твори, створені працівником на виконання своїх службових обов’язків). Припустимо, знайшовся інвестор, який інвестує кошти у створення в Україні нового бізнесу. В умовах сучасного інформаційного суспільства частина найнятих ним співробітників займатиметься творчою роботою (піарники писатимуть статті, менеджери створюватимуть презентації, журналісти створюватимуть відеоматеріали і т. ін.). Оскільки це входить до їхніх посадових обов’язків, то, природно, ще до прийняття на роботу будь-який роботодавець домовиться з працівником про ринкову заробітну плату, що, зрозуміло, включатиме оплату й творчої праці такого працівника. Здавалось би все справедливо. Проте народні депутати вважають, що, крім обумовленої заробітної плати, роботодавець повинен платити працівнику додаткову «авторську винагороду» як за перехід майнових прав на службові твори до роботодавця, так і за кожне! подальше використання його творів: створив менеджер презентацію, має право на «авторський бонус», відправив презентацію колегам – ще один; розмістив її в мережі Інтернет – знову бонус (ч. 3 ст. 14 Законопроекту). Все це за рахунок роботодавця звичайно, який вже заплатив працівникові за цю роботу і не планував додаткових витрат. Чи покращить це бізнес-клімат в Україні? Питання риторичне. Але панам Співаковському й іншим народним депутатам – «співавторам» законопроекту № 10143 – такі дрібниці байдужі. Вони ж не вчитувались…

3. В країні відновлюється музична індустрія, введено квоти на українську музику на радіо, потрошку розвивається музичний ринок після значного падіння у минулому. Проте автори Законопроекту № 10143 планують поховати музичний ринок як зайвий на цьому святі життя. Права на фонограми планується віддати не продюсеру, який ініціює й фінансує створення звукозаписів (так як це є в усіх без винятку юрисдикціях світу), а звукорежисерам (виробник фонограми – творець, ст. 1 Законопроекту), обмежуються виключні права на музичні відеокліпи (ч. 5 ст. 16 Законопроекту), припиняється обіг прав на винагороду (ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 39 і ч. 3 ст. 40 Законопроекту), істотно зменшується частка відрахувань за приватну копію на користь музичних правовласників (зміни до ст. 23 Закону «Про ефективне управління майновими правами…»). В принципі навіщо народним депутатам виступати могильниками вітчизняної музичної індустрії до кінця незрозуміло. Але можливо їм просто не подобається музика...

4. Минулого року було прийнято Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав». Законом запроваджено нову систему колективного управління майновими правами авторів, виконавців, виробників фонограм. Система далека від досконалості, втім процес реформування зі скрипом триває. Автори ж законопроекту № 10143 вирішили, що сучасних методів регулювання ринку недостатньо. І слід зробити постійну комісію, включно з Міністерством культури (хтось ще вірить що Мінкульт представляє будь-яких популярних авторів або артистів?), Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, представниками творчих спілок (може хтось пам’ятає, були такі в радянські часи контролери дотримання лінії комуністичної партії в мистецтві, які в часи незалежності прославились розкраданнями і тихими продажами баз відпочинку митців), одне слово, з усіма тими, хто не має прямого відношення до авторів і правовласників (зміни до ст. 16 Закону «Про ефективне управління майновими правами…»). Комісія повинна наглядати за музичним ринком і підказувати, чи в правильні «заслужені» руки було передано кошти авторів і правовласників. Якщо, з точки зору Комісії, руки не достатньо заслужені, то карати учасників ринку (зміни до ч. 2 ст. 19 цього ж Закону). Назад, до славних радянських традицій!

5. Нарешті народні депутати вирішили «подбати» і про свободу слова. Адже дуже зручно ліквідувати свободу слова під маскою реформування авторського права. У державі існує порядок фото- й відеозйомки фізичних осіб (ст. 307, 308 Цивільного кодексу). Відповідно до цих статей станом на сьогодні «Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру». Іншими словами, будь-який журналіст має право здійснювати відеозйомку людей на мітингу. П. Співаковський і народні депутати пропонують дещо змінити цей порядок, а саме на наступний: «Згода фізичної особи на фотозйомку, аудіо-, відеозапис припускається, якщо зйомка (фіксування) проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру, а також якщо фізичній особі відомо про мету зйомки (фіксування) та своїми діями (бездіяльністю) така особа не заперечує проти зйомки (фіксування)». Диявол, як відомо, ховається в деталях. І тут щоби зрозуміти замисел, слід звернути увагу на словосполучення «а також», яке зазвичай вживається як сполучник «і», але інколи – як сполучник «або». Якщо би автори законопроекту замість словосполучення «а також» зазначили сполучник «або», не виникало би питань, йшлося би про звичайний перелік, де згода фізичної особи припускається, якщо зйомка проводиться: 1) на вулиці; 2) на зборах; 3) на конференціях; 4) на мітингах; 5) у випадках, коли фізичній особі відомо про мету її зйомки і вона не заперечує про неї. Втім народні депутати не зазначили в тексті цього положення сполучник «або». Вони вжили словосполучення «а також», що в даному випадку може тлумачитись як додаткова умова: згода фізичної особи припускається, якщо зйомка проводиться: 1) на вулиці; 2) на зборах; 3) на конференціях; 4) на мітингах - якщо у всіх цих випадках фізичній особі відомо про мету її зйомки і вона не заперечує про неї. На користь другого варіанту говорить і те, що перші чотири випадки – це місця або події (вулиця, збори, конференції, мітинги), а п’ятий випадок – це питання усвідомленості особи та її внутрішнього ставлення до зйомки. Зрештою якщо Законопроект № 10143 стане законом і суд надасть тлумачення такому положенню у другий спосіб, це означатиме, що журналістам забороняється здійснювати фото- або відеозйомку мітингів, демонстрацій (та й революцій, чого вже там) у разі, коли всі присутні не знають про мету зйомки. При тому, що очевидно ніхто й ніколи не знає, яка ж мета зйомки у того або іншого журналіста, чи справді він журналіст, а може співробітник спецслужб. Хочеться вірити, що таку двозначність допущено народними депутатами помилково, а не з певним злим умислом перед виборами Президента.

Характерно, що Законопроект У 10143 просувають небаченими ударними темпами. Щойно зареєстрований у Верховній раді він вже 20 березня повинен розглядатись на Комітеті з питань науки і освіти ВР, а звідти відправитись у сесійну залу.

Хочеться вірити, що цей законопроект ніколи не перетвориться в закон, адже він неодмінно погіршить рівень охорони авторського і суміжних прав в Україні, зруйнує українську музичну індустрію та здатен суттєво ускладнити реалізацію свободи слова для журналістів, а отже й для всього суспільства. Втім, якщо законопроект стане законом, вважаю, що суспільство повинно знати своїх героїв, яким слід подякувати за «турботу». А це в першу чергу народні депутати: Співаковський О.В., Білозір О.В., Суслова І.М., Кривошея Г.Г., Констанкевич І.М., Купрієнко О.В., Опанасенко О.В., Гопко Г.М., Кремінь Т.Д., Скрипник О.О., Заружко В.Л., Рибчинський Є.Ю., Денисенко А.С.

Павло Калениченко Павло Калениченко , Директор об'єднання підприємств «Український музичний альянс»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter