ГоловнаБлогиБлог Олексія Гордєєва

Чому варто прочитати Magnum Opus Тимчука про нашу війну

Як гусениця перетворюється на метелика, так і «фейсбук Тимчука» перетворився на книгу. Колектив авторів – Дмитро Тимчук, Юрій Карін, Костянтин Машовець та В’ячеслав Гусаров – представили, вочевидь, перше видання, яке більш-менш системно малює передумови та хід російсько-української війни в деяких районах українського сходу. Назва новинки без витівок: «Вторгнення в Україну: Хроніка російської агресії» (К., 2016).

фото с сайта sprotyv.info
фото с сайта sprotyv.info

Дещо про контекст. 240-сторінкове видання є старшим братом книги Т. Березовця «Анексія: Острів Крим. Хроніки гібридної війни» (К., 2015). Де факто остання описує хронологію відторгнення в України південного півострова. Тому обидві книжки створюють послідовний інтелектуальний простір, за допомогою якого можна зрозуміти, як починалася війна в Криму та в ОРДЛО.

На відміну від Т. Березовця, авторський колектив «Вторгнення…» не робив значного наголосу на розміщенні в книзі ексклюзивних інтерв’ю та концентрувався на послідовному поясненні етапів російської інтервенції. І, насправді, цей виклад чудово систематизує ті уривки інформації, які лишилися в пам’яті пересічної людини після дворічного споживання новин про наші Крим та Схід. Та й оскільки автори служили або ще служать в ВСУ, однією з сильних сторін свіжого видання виявилось описання не стільки політичного, скільки військового контексту будь-якої події. Спираючись на мережу своїх інформаторів, авторський колектив відстежував переміщення груп російської техніки та подеколи подавав актуальну інформацію набагато раніше прес-центру штабу АТО. На гнів останнього.

«Вторгнення…» ідеально підходить для загального ознайомлення з етапами та ходом війни на Сході для людей, які не стежили за її перебігом з будь-яких причин. Незважаючи на щедре використання військових найменувань (САУ, ПТРК і т.п.), книга читається легко. Тим більше, що до чверті саме видання є передруком онлайн-повідомлень групи «Інформаційний спротив», що їх оприлюднювали з важливих і не дуже приводів. Майже кожен – полемічний і спрямований проти недієздатних (на думку авторів) Генштабу та Центру АТО. Чесно кажучи, трохи емоцій у такому сухому та насиченому армійськими мовними штампами тексті не заважає.

Водночас подібні полемічні відступи та нерідкі звинувачення конфліктують з аналітичним настроєм інших сторінок книги. Тобто, рівень ексклюзиву розміщеної у виданні інформації щонайменше викликає сумніви. Як і решта даних – для людей, які більш послідовно відстежували процес протиборства Києва та Москви. Для них у книзі майже нічого нового. І це правда.

На додаток, книга має ґрунтовні недоліки. Видання складається з чотирьох розділів. Перший, майже 190 з 240 сторінок, знайомить історією російського нападу на український схід. Відповідно, другий, третій та четвертий, вкладаючись кожний у менш ніж 10 сторінок, інформують про склад, зброю та інформаційні потуги російсько-терористичної армії в ОРДЛО. До чого ця непропорційність – незрозуміло.

Далі – ще гірше. У третьому розділі про зброю описання та характеристики переважної більшості її одиниць (Т-72БЗ, Т-90 РСЗО «Торнадо-Г», БТР-80А, БТР-82А, БПМ-97 «Выстрел», модернізованої ЗР-системи «Тор-М1», системи ППО «Панцирь-С1», РЛС контрбатарейної боротьби «Зоопарк-1М») банально взяті з Вікіпедії (= її джерел) та/або переписані на легку руку. При цьому жодного посилання на сторонні джерела відсутні. Тобто автори претендували на ексклюзив, але полінувались навіть зробити чемний рерайт запозичених даних.

На завершення варто згадати ще двох «вершників Апокаліпсису», які добряче пройшлися по сторінках книги. Це надмірні узагальнення та любов до анонімності. На перше хворий розділ про інформаційну війну Росії проти України. На друге – взагалі уся книга. Автори бояться згадувати прізвища та імена дійових осіб військових процесів, нібито боячись судових процесів. Наприклад, при описанні обставин загибелі Ендрю 2 вересня минулого року Тимчук & К пишуть: «Спроби військової прокуратури і СБУ боротись з наркотрафіком вилилися у резонансний розстріл зведеної мобільної групи українських силовиків […], при цьому цей напад був організований корумпованими українськими силовиками» (с. 108). Щоби дізнатись, хто ці «корумповані силовики», певно, треба чекати наступну книгу.

Все це робить книгу нудною, ніби гортаєш сторінки уставу несення служби. Тому читачеві війна видається протиборством процесів, а не людей. Це може вказувати на деперсоналізовану філософію історії авторів, а може й не вказувати. Страх перед іменами не бив би по іміджу книги так сильно, якби в Україні не було ще однієї волонтерської ініціативи, яка при аналізі військових процесів згадує і тенденції, й імена. Це InformNapalm. В ній авторам «Вторгнення…» варто повчитись написанню історію без купюр та не без згадки прізвищ.

Олексій Гордєєв Олексій Гордєєв , журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter