Кризу психологи заслужено вважають передумовою для розвитку, рівно як філософи хаос – матеріалом для творення. Очікувано, що починаючи від оголошення екзит-полів, прихильники лідерів президентських перегонів почали емоційно ділитися своїми враженнями від того, який вибір зробила країна. Ейфорія одних з лейтмотивом «голосування минуло чесно» і «не підведи нас» на тлі розпачу прихильників кандидата, який з добрячим відривом взяв срібло перегонів. І в цьому моменті українці знову наступили на улюблені граблі – шукати винних, тих, хто «недостатньо ретельно агітував», «промовчав», чи «висловився не так і не за того». Замість зрозуміти, що в кожній події закладено наслідки низки причин, низку дій, які до неї призвели. Чи їх відсутність. Технології працюють, але вони не чарівна палочка і мають бути підкріплені реальними речами. На рахівничці справ і не зробленого переважило те, що призвело до наявних результатів.
Можливо тому, що «новачкам щастить», бо до них нема претензій, їм дають шанс і коронують, але тут же стоять з совковою лопатою. А можливо тому, що коли довго брести болотом, до ніг обов’язково налипне багно, яке в один момент може засмоктати і зіпсувати все те, заради чого той шлях було пройдено.
Зрештою, перший етап вибору зроблено. І рівно 21 день дано на «роботу над помилками». Подібну до тієї, яку мало хто знав як і навіщо виконувати в школі, адже двійки вже поставлені і настрій зіпсовано.
Яким би не був фінал, те, що одним скидається за відмінності, насправді може бути спільним знаменником. Наприклад, прагнення чесності. Маючи в анамнезі роки обману, бажання справедливості і чесних взаємин доросло до гіпертрофованих розмірів і подекуди витісняє інші фактори, на які варто зважати. Є речі, типу несправджених сподівань, які підштовхують людей голосувати навіть, цитую один з дописів, «хоч за морську свинку і шматок пінопласту». Але тим часом, доки електоральне поле горить баталіями в пошуках винного у тому, що сталося, гарячим подихом в спину упирається привид попередньої правлячої політсили, різниця між рейтингом із лідерами перегонів подекуди становить менше статистичної похибки. А в областях, які традиційно підтримували «Партію Регіонів», історичну пам’ять «за кого варто голосувати» не витерли п’ять років війни і тисячі втрат, знищені будинки і поламані життя. От де справжня небезпека для державності, і це вже перший дзвіночок до того, що може бути з парламентом восени. Надії про те, що політсила, яка відверто загравала з Росією, зникне з ВР – навряд чи справдяться.
І тут не час ображатися чи ображати. Це певною мірою, шия лебедя отієї шкільної двійки і до осені є ще час цю шию їй підправити. Це однозначно не тільки і не стільки про ресурси, яких напевно в процентному співвідношенні у східні області вкинуто чи не найбільше, а напевно про комунікацію. Але також і про справи. Бо якщо все витрачене, як в грошах, так і в людському, емоційному ресурсі, не приносить результату, то можливо причина в чомусь іншому? Як мінімум у тому, що люди, які мають цілком обґрунтовані претензії щодо їх минулої діяльності, не несуть покарання, але перебувають у виборчих списках? І тим самим цей факт дає змогу голосувати за них. Але також і те, що із нового не народжено довіри, а минуле ще тримає в лабетах фантомного болю, старої поцвілої хати, яка ось-ось завалиться, але на ослінку ж так смакував бутерброд з ковбасою за 2-20 та інші легенди і перекази рідного краю, які досі виходять нам з кров’ю на Східному кордоні.
Було б геть недоречно закликати когось зупинитися, адже процес уже триває. А якщо є хвиля і серфінгова дошка, чому б не використати енергію цією хвилі на користь? Що хорошого може принести цей конфлікт суспільству? Наприклад, психоемоційну розрядку. Ми надто довго тримали в собі надмір емоцій у зв’язку з Майданом, війною, втратами, кріпилися і були сильнішими. Можливо, це момент прокричатися і видихнути. Також, вболіваючи за власний інтерес чи якийсь результат людина рано чи пізно стає на шлях осмислення переконань. І це видно з риторики людей, яка повільно, але все ж зазнає змін – від прямих звинувачень і нападок до пошуку прийнятного виходу з ситуації. І тут підказкою може бути апелювання до гідності іншої людини, яка рівноцінна власній. Незалежно від переконань. Бо окрім виборчих «смаків» кожен є унікальним набором якостей та навичок, цілей та цінностей. Розмову контролює той, хто уміє слухати. А той, хто тоне у власних реакціях, цілком під контролем емоцій. Це автопілот, який веде невідомим курсом і попереду майоріє скеля.
У будь-якому випадку, заяви про еміграцію з країни, як і інші в стилі «назло таксисту піду пішки» виглядають по-дитячому і по формі своїй свідчать скоріше про намір відмови від участі в подальшій долі країни усього лише через гіпотетичну зміну кадрів в одному із її відомств. Якщо це справді так, то виходить всі сили, вкинуті за ці роки, марнота?
Конфлікт, що виник, може і повинен стати сходинками уперед, розширити кут бачення і додати барв у спектр. Занурившись у пошуки ворогів поміж собою ми можемо стати легкою здобиччю реального противника. А ще, не варто озиратися назад у всі ці умовні «а якби…». Карти на столі, а результат гри в «тут-і-тепер» напряму залежить від дій і поведінки тих, хто грає. Ну і зрештою, яким би він не був, уміння потиснути руки переможцю – дуже благородна навичка. У нас у всіх, кого б ми не підтримували, рівно 21 день, щоб її опанувати.